Тема: Роль освіти як інструменту виховання політичної нації та засіб підготовки лояльних кадрів є одними з ключових характеристик визвольної боротьби для завоювання свободи для майбутніх держав.
Тези :
1. Соціально-політичні характеристики, пов’язані з політичним активізмом та формуванням запиту на зміни у різних освітніх груп у Росії.
2. Важливість здобуття якісної освіти представникам національно-визвольних рухів.
3. Політично-освічене покоління закладає основи наступних етапів її еволюції.
» Вітаю організаторів та учасників XII Бандерівських читань, на яких мені надано можливість виступити. Оскільки багато хто з нас є випускниками Університету Вільних Народів, створеної Антиімперським Блоком Народів, то на нашій дискусійній панелі я хотіла б торкнутися і частково розкрити тему освіти. А саме: як освіта може стати інструментом виховання політичної нації та засобом підготовки лояльних кадрів як ключові характеристики визвольних змагань для завоювання свободи майбутніх держав.
Для початку хотілося б коротко розповісти про Соціально-політичні характеристики, пов’язані з політичним активізмом та формуванням запиту на зміни у різних освітніх груп у Росії.
Подібне дослідження проводилося в 2021 на матеріалах загальноросійського опитування, організованого інститутом соціології Федеральний науково-дослідний соціологічний центр Російської академії наук. Вибірка була такою:
1. люди з вищою освітою та вище,
2. люди з середньо спеціальною або незакінчено вищою освітою, та
3. люди із загально-середньою освітою, тобто навчалися лише у школі.
Гіпотеза про зв’язок між освітою та інтересом до політики підтвердилася. Виявилося, що люди з вищою освітою майже вдвічі частіше, ніж представники двох інших груп, уважно стежать за інформацією про політичні події і серед них менше тих, хто не цікавиться політикою.
Серед людей з вищою освітою частка учасників суспільно-політичного життя теж виявилася вищою, ніж в інших групах респондентів. Тут враховувалися відповіді на такі питання, як вірять респонденти, що вони можуть впливати на політику держави в цілому, чи беруть вони участь у виборах, правозахисних організаціях; чи перебувають у різноманітних громадських організаціях, чи обговорюють політичні події з друзями, на роботі, соцмережах; чи беруть участь у протестних заходах (акціях, мітингах, публічних слуханнях, петиціях).
Але припущення про те, що люди з вищою освітою сильніше орієнтовані на політичні зміни та віддані цінностям модернізації, не підтвердилося. Тому участь високоосвічених резидентів у політичному житті країни є досить формальною. Цей результат був спрогнозований на щорічному опитуванні, яке проводилося з 2003 року, в якому з’ясовувалась частка росіян, які вважають, що країна потребує суттєвих змін, нових економічних та політичних реформ. Тут у відповідях не виявили значної залежності від рівня освіти респондентів.
По-друге, оцінювалися дані опитування, де респонденти мали поділитися своїм уявленням про бажане майбутнє країни. Виявилося, що, з одного боку, люди з вищою освітою частіше виступали за права людини, демократію та свободу самовираження особистості (хоча відсоткові пункти різниця з відповідями представників інших груп виявилася незначною). З іншого боку, вони частіше виступали за сильну владу, збереження національних традицій, моральних і релігійних цінностей, перевірених часом.
За підсумками соціологічного опитування про сформованість та артикулювання політичних симпатій та антипатій, було зроблено загальний висновок: російські професіонали, високоосвічені росіяни майже не відрізняються від менш освічених.
Загалом дана вибірка має право на існування, але в РАН ніколи не скажуть про реальні причинно-наслідкові зв’язки таких результатів. По-перше, я хочу виділити той момент, що в путінській Росії інститут освіти втратив своє справжнє призначення і цінність. З’явилося багато комерційних інститутів, які заповнили незліченні психологи, економісти, юристи, які належним чином не опанували навіть своєї професії, не кажучи вже про створення в подібних вищих навчальних закладах суспільно-політичного середовища, де могли б сформуватися моделі залучення нового покоління в соціальні процеси та виявити у них свою суб’єктну позицію. І навіть навпаки, університети були лобіюванням провладних наративів серед нового покоління. А дефіцит суб’єктності – те, що насамперед впливає віру у можливість якісного зміни різних ситуацій у житті.
Також показове придушення опозиційних хвилювань не робило привабливим безпосередню включеність «професіоналів» у практики політичної та соціальної участі і мало пульсуючий характер, являючи собою їхню реакцію на ті чи інші політичні події, які їм здавались важливими.
По-друге, в путінську епоху як причини відсутності інтересу до участі в політичному порядку денному представників з різною освітою варто відзначити аполітичність і загальну недовіру, пов’язану з неодноразовим банкрутством авторитету державних структур перед населенням. Відсутність переконаності «через вплив на політику», змінність влади та невиправдано впевнене домінування «партії влади», і слабкі, напівмаргінальні фланги тощо орієнтували людей на індивідуальну самореалізацію, які цуралися участі в суспільно-політичному житті країни. Це стосується не лише власної участі, а й інтересу до політичних процесів.
У резедентів із середньою освітою, більшість із яких становлять робітничий клас та сферу послуг, наростає відчуження від політики, суспільного життя в цілому. Політика, політична участь є механізмами вирішення їхніх життєвих проблем. Цей сегмент резидентів з їхнім низьким рівнем комунікативних ресурсів, незважаючи на власне становище, що важко переживається, тим більше не розглядають політику з погляду реалізації особистих інтересів — для них важливо, щоб хтось у владі покращив їхнє становище і визначив соціальну рівність, тоді як висока частка прихильників політичних свобод і демократії серед молоді (43%). (46%).
Якоюсь відмінністю національних республік від Росії є наявність національної ідентичності в політиці. Що це означає? Це означає те, що ідентичність народу та бажання зберегти свою рідну мову, культуру, традицію, віру вводить маси людей у політику та є сильним запитом на зміни, незалежно від освіти. На жаль, доки Республіка Татарстан формально перебуває у складі росії, ці запити на зміни можливі в основному не так у повсякденно-регульованих, як у екстремально-протестних формах.
2. Важливість здобуття якісної освіти представникам національно-визвольних рухів.
На даному етапі національно-визвольної боротьби основним нашим ресурсом є перевірені, надійні люди та їхня кваліфікація. Багато хто не має політичної, дипломатичної і навіть юридичної освіти, яка у державному будівництві та інституціоналізації державної влади є важливою базою для продовження якісної та відповідальної роботи, у тому числі на міжнародному рівні. Поліпшити кваліфікацію членів національно-визвольних рухів можна шляхом збільшення інвестицій у освітні проекти.
Реалізація ідеї незалежності національних республік є великим політичним проектом, у якому обов’язково має бути передбачено навчання кадрів, їхня постійна перепідготовка і навіть тренінги.
Протягом багатьох років Московія вела політику асиміляції неросійських народів у російському світі, і при цьому через пропагандистів маргіналізувала представників національного руху, що борються за права татарського народу та реальний суверенітет Республіки Татарстан. Тому протестні сили в Республіці та сконцентровані за кордоном не повинні відлякувати неготових до ґрунтовних змін татарстанців навіяними з метрополії забобонами, а повинні прагнути стати освіченою та інтелектуальною силою, яка зможе привернути і привнести новий сенс у справедливість для населення.
Як показник для аналізу ймовірного моделювання поведінка людей у майбутньому ми можемо використовувати соціально-політичне середовище сучасної росії — коли при виборі між владою та опозицією понад 50% опитаних росіян віддають перевагу владі, при тому, що підтримка влади має умовний характер. Тільки 13-15% опитаних у ході заключних етапів дослідження ВЦВГД заявили про свою безумовну підтримку влади. Таких найбільше серед літніх (16-21%), соціально пасивних, малоосвічених людей (18-27%). Підтримка влади рештою пов’язана з інерцією, негативним чином опозиції, страхом змін, а не з позитивним сприйняттям самої влади як такої. Це означає, що політична стабільність у країні може будь-якої миті змінитися нестабільністю – у разі, якщо виникне реальне бачення альтернативи.
Коли прийде час і центр ослабне, населення республік виявлять себе дедалі активніше – і в протестних акціях, і в стратегічній арені, і в різноманітних ініціативах, що призведе до неухильного розігріву політичного життя в республіці, що змушує згадати 1980-ті роки, точніше їхню середину. Ось тоді, виховані на кшталт прагнення незалежності республіки освічені кадри зможуть зіграти вирішальну роль становленні держави. Якісно визначать національну внутрішню та зовнішню політику країни, врівноважують економіку та стабілізують соціально-політичне сприйняття громадянами, незалежного Татарстану як суб’єкта міжнародного права.
3. Політично- освічене покоління закладає основи наступних етапів її еволюції.
Кваліфіковані члени національно-визвольних рухів в умовах нових реалій агресивної геополітики Росії та внаслідок виключення її з міжнародних інституцій, або особистий вихід з міжнародних організацій, відкриває лідерам національно-визвольних рухів можливість презентації особисто своїх народів у різних міжнародних консультативних організаціях. У цьому контексті для грамотного вибудовування та зміцнення міжнародних комунікацій важливим для конкурентоспроможності національних організацій є презентативність через призму політичної освіченості.
Підготувавши кваліфіковані кадри для державного будівництва умовно «сьогодні», ми зможемо забути про крайній дефіцит у незалежному Татарстані політиків у майбутньому, яких суспільство готове сприйняти як потенційних лідерів .
В умовах політичного розігріву населення в постросії, основним завданням перехідних урядів буде забезпечення стабільності живої політичної конструкції республіки, що ефективно працюють інститути держави, здатні почати представляти інтереси народу. Залучення громадян у процеси стратегічного планування громадянської позиції, зміцнення взаємозв’язків соціальних комунікацій, національної та культурної ідентичності, міських інтернет-майданчиків та комфортного міського середовища, як простору комунікації між жителями різних поколінь, політичних та ідеологічних поглядів, у розрізі імплементації соціальних інновацій у розвиток незалежної.
Разом з тим, політикам, у тому числі тим, хто здобув освіту за кордоном і перейняв соціально-політичний досвід демократичних країн, необхідно буде не тільки генерувати отримані сучасні знання в суспільство незалежного Татарстану, а й забезпечувати їх трансфер у національну систему суспільного розвитку, формуючи особливу національно-орієнтовану, соціальну, економічну, технологічну го держави.
Слава Україні! Слава незалежному Татарстану! »
