І
Головним ворогом волелюбного світу, культури і релігії, нації і людини, свободи творчости і соціяльної справедливости – є московський імперіялізм у його новітній формі комунізму. Використовуючи людський потенціял, економічний резервуар, геополітичне становище поневолених ним народів в СССР і в т.зв. сателітних країнах, а одночасно розкладаючи частину населення держав вільного світу обманливими ідеями комунізму, матеріялістичною філософією життя – ненаситний московський імперіялізм намагається загарбати цілий світ.
Московський імперіялізм – явище історичне, іманентне московській нації, зовсім не пов’язане з тим чи іншим державним або соціяльно-політичним режимом. Концепція «ІІІ-го Риму», оборона «православ’я», «панславізм», «визволення» пролетаріяту всього світу, «визволення» т.зв. поневолених народів по цей бік залізної заслони, цезаропапізм і екуменізм т.зв. російської православної церкви, що була і є знаряддям московських самодержців, – зливаються в одне річище теперішнього московського імперіалізму, як обманливі ідеї, якими замаскований нагий імперіялізм-колоніялізм Росії. У жодній уярмленій країні нашого континенту не запроваджено комуністичної влади інакше, як тільки московськими багнетами або з їхньою допомогою, а подекуди ще й з допомогою деяких західніх чинників.
Большевизм – синтеза московського імперіалізму і комунізму, що відповідає московському способові життя. Москва силою накидає його іншим народам, як засіб і форму панування над ними. Московський імперіялізм – унікальний в історії, бо ні один европейський імперіялізм не накидав своєї системи життя, свого мислення і своїх вірувань підкореним народам. Москалі ніколи не боролися, і не боряться, за тривалий поділ сфер впливу між надпотугами, а тільки за повне загарбання цілого світу.
В обличчі банкрутства марксизму і його прогноз про захоплення влади пролетаріятом, московські імперіялісти за вказівками Леніна змодернізували стратегію загарбання чужих країн, зберігши основний засіб: насильством здобути владу. Міською партизанкою, бандами («червона армія»), грабунками і вбивствами вони тероризують населення різних країн і підготовляють ґрунт, щоб захопити владу у свої руки.
Коли в 1959 році Москва вбила у Мюнхені Степана Бандеру, провідника революційної ОУН, офіційний Захід мовчав. Коли ж тепер банди «червоної армії» застосовують вбивства і терор уже в західніх вільних країнах (що ми передбачали), то державні мужі говорять про «анархістів», не мавши відваги назвати поіменно московську п’яту колону.
Коли ж додати до цього ще й периферійні війни, різнорідні диверсійні дії, політичні страйки, комплекс психологічної і політичної війни, розклад молоді, поборювання патріотизму і релігії, моралі та героїки життя усередині кожної нації вільного світу, то бачимо, що Москва вже здійснює свої пляни, як альтернативу до термонуклеарної війни. Президент Ніксон, бувши в Москві, говорив про т.зв. мирне співіснування, яке, нібито, врятує світ від атомової небезпеки. Насправді ж для волелюбних сил світу такою альтернативою є тільки національно-визвольні революції, повстання поневолених московським імперіялізмом і комунізмом націй, які зсередини розвалять московську імперію і усунуть комуністичну систему, давши поневоленим народам змогу стати самостійними і суверенними у своїх національних державах.
ІІ
Імперіялізм і колоніялізм – це анахронізми, реакційні явища вчорашнього дня. Імперії розвалюються, в цілому світі вже домінує національний принцип організації людських спільнот над принципом імперіялістичним. Національні держави стають знам’ям епохи, а імперії належать до минулого. Московська імперія (СССР) і т.зв. її сателіти розгублюються у внутрішніх суперечностях: з одного боку бачимо наступ визвольних націоналізмів, зудар традиційного, волелюбного, притаманного кожній нації змісту життя із московською системою життя, з большевизмом, а з другого боку – Москва, нібито, захищає антиколоніяльні ідеї і пропагує національне визволення по той бік залізної заслони. В самій же московській імперії (СССР) посилюється національне гноблення, русифікація, великодержавний шовінізм, комуністичний протиприродний тоталітаризм. Але це бумеранг, який вдаряє в самі основи московської імперії. Втеча московських імперіялістів уперед від внутрішніх національно-визвольних революційних сил не є доказом їхньої сили, а тільки ознакою їхньої слабости.
Комунізм і ліберал-капіталізм споріднені тим, що дають примат не людині, а техніці. Термонуклеарний «пат» і одночасна гонка зброєнь атомових держав, особливе значення у термонуклеарній добі воєн повстанського типу – висувають на перший плян людину і націю, а не техніку і імперію. Ідеї і люди сильніші за атомові бомби. Ідейне банкрутство комунізму в поневолених націях, відродження їх молодого покоління у дусі традиціоналізму, визвольного націоналізму, героїки життя і релігії підтверджують тезу про те, що комунізм за залізною заслоною провалюється, хоч у деяких західніх країнах приходить духове збольшевичення. Натомість боротьба молодих національних сил в Україні та в інших поневолених Москвою країнах позначена приматом духу над матерією.
Денаціоналізація означає дегероїзацію життя і воююче безбожництво. Обезрелігійнення людини означає обезкультурнення, варваризацію життя. Колективізація означає насильницьке переселювання людей із села до міста, а колоніяльна індустріялізація приводить до нищення традиційних структур нації і до далекосяжних катастрофічних наслідків… Такі позиції молодої генерації України та інших поневолених в СССР народів.
III
Тільки справедливі національні й соціяльні візії та їх здійснювання у т.зв. недорозвинених країнах, включно з усуненням февдалізму і справедливим розподілом матеріяльних дібр – елімінують внутрішню підривну московську дію, а з нею і громадянські війни.
Комунізм не перемагає власними ідеями, а лише насильством або ідеями краденими. Національне визволення, національна держава, національна суверенність і соборність, ліквідація февдалізму і поміщицтва та передання землі на приватну власність хліборобам – це антикомуністичні, а не комуністичні гасла. Лише в самій етнічній Росії-Московщині большевизм-ленінізм віддзеркалює колективістичні, отарні тенденції, включно з безбожництвом москалів, що підтверджує навіть російський філософ Н. Бердяєв.
Без здійснювання ідеї національно-державної суверенности народів (базованої не на архаїчному антинаціональному адміністративному принципі, встановленому ще імперіями в їх колоніях, а на живому національно-етнічному, історично-традиційному принципі), без національно-соціяльного реформаторства в новопосталих на руїнах західніх імперій державах та усунення старого февдального ладу, без розподілу землі на приватну власність поміж хліборобів і визнання народам права на такий державний і соціяльний лад, який відповідає їхній духовості, – важко перемогти внутрішню комуністичну агресію. Так, наприклад, у В’єтнамі Москва переходово і єхидно висунула некомуністичні гасла – проповідує соборність, антифевдалізм, заперечує штучні паралелі, а США захищають «статус кво» поділу живого тіла нації.
Передумовою успішної політичної офензиви вільного світу є ідеологічне і моральне оновлення Заходу. Замість культу мамони – мусить прийти культ героїки життя, замість гедоністичного змісту життя – жертовне служіння спільноті, замість поверхового християнства – глибоке християнство неофітів, замість культу машини – культ людини, замість культу цивілізації – культ культури, замість примату матерії – примат духу, замість кляс визискувачів і визискуваних – справедливий соціяльний лад без визискувачів і визискуваних, примат приватної власности працюючих і справедливий розподіл зисків, замість імперіялізму – націоналізм, замість торгування з тиранами, загарбницькими імперіями і їх сателітами – матеріяльна і моральна допомога національно-визвольним рухам у їх боротьбі проти імперій і тираній, замість безтрадиційности – культ багатовікових творчих традицій і респектування їх у кожній нації, замість культу вигоди – культ творчої праці і самопосвяти, замість безбожництва – воююче християнство, віра в Бога, у надприродне. Замість орієнтації на Москву, як на Мекку – орієнтація на власну столицю, на власних пенатів, замість Маркса, Леніна, Фройда – Шекспір, Сократ, Гете, Шевченко, Данте, Конфуцій, Мойсей…
Московська загарбницька воєнна стратегія побудована на основі модерних засобів ведення війн під час т.зв. мирного співжиття із Заходом і має наочні успіхи поза московською тюрмою народів і людей. Так московська імперія розбудовує на крові, праці та багатствах уярмлених народів свої збройні сили, включно з воєнною фльотою, опановує Середземне море, Індійський океан, колишні імперські британські і французькі позиції, Північний Атлантик, Арктику, Тихий океан, Індо-Китай, індійський субконтинент (хитрою загрою з Бенґлядеш), інфільтрує Латинську Америку, Африку, розбудовує свої воєнні причілки на різних континентах, збільшує продукцію стратегічної зброї, яка в певному змислі уже перевищує американську.
Проте це зброєння і опановування чужих земель пригадує нам загарбництво Гітлера і… його кінець. Не зважаючи на постійне поширювання кордонів московської імперії і її сфери впливів вона – як кожна тюрма народів і людей – стоїть на глиняних ногах! Тому не вона незмінна реальність, а нація і людина. Не тиранія природний закон життя націй і людини, а воля і справедливість! Не воююче безбожництво, а віра в Бога вічна! Трагедія світу в тому, що відповідальних за його долю лідерів (включно з деякими лідерами Церков) огорнув страх перед всемогутністю тиранії, перед силою московських чи взагалі комуністичних імперіялістів. Це наслідок браку віри у всемогутність Божої правди і справедливости, в їх остаточну перемогу, наслідок браку віри у незнищенність нації, у незнищенність – без Божої волі – людства і людини, якщо вона (людина) буде здійснювати дане їй Богом призначення: жертовно служити своїй Батьківщині, а через неї Богові. Ані нації, ані люди, ані взагалі людство ніколи не стануть в термоядерному Гармаґедоні, якщо виконуватимуть дане їй Богом призначення, Божі заповіді – будуть героїчно жити, будуть служити правді й справедливості. Доля людства не в руках московських злочинців, а в руках Бога!
Зрештою, розвиток воєнної техніки дійшов до абсурду – до «пату» між надпотугами. І з волі провидіння приходять до вирішального слова людина і нація, а не техніка і імперія, не термонуклеарний спосіб ведення війни, не стратегічна зброя, а психологічна війна, повстанський тип війни, зброя повстанців і партизанів…
Рівновага сил між надпотугами (США, СССР, Китай, а тепер і Японія та Західня Европа), імітування системи Маттерніха в Европі у вигляді «священного альянсу», як гарантія буцімто тривалого, хоч і несправедливого миру, – це реакційні й анахронічні явища. СССР і червоний Китай – імперії, тюрми народів і людей. Концепція «священного альянсу» – концепція «миру мертвих», вона заперечує основну надпотугу – ідейну, моральну, політичну, а також економічну і геополітичну силу поневолених націй і людей, заперечує їхнє право на державну самостійність і суверенність, заперечує духовий первень, ролю нації і людини у міжнаціональних взаєминах, а бере до уваги, як вирішальну силу, тільки технологію, машину, капітал і технократію. Така концепція випливає з тези термонуклеарного «пату» і загрози знищення людства атомовою зброєю, а не з істини про необхідність боротьби за всяких умов із злом, несправедливістю, рабством, тиранією і неволею…
Призабута надпотуга – це десятки націй і сотні мільйонів людей, що поневолені московським імперіялізмом і комуністичною безбожницькою тиранією. Саме їй, цій надпотузі, належить вирішальна роля в порядкуванні світом завтрішнього дня, а не технократичній, технологічній, анаціональній, обездуховленій, комуністичній чи капіталістичній матеріялістичній потузі. Нація і людина, націоналізм і людський дух – вирішальні сили історії.
Кошут переміг Меттерніха. Чупринка, Бандера, Малетер[1], Макух, Палях, Каланта[2], Сорока і взагалі молода генерація борців поневолених націй, яка в дії здійснює з’ясовані тут ідейно-політичні позиції, переможуть не лише мезальянс Заходу з московською тиранією, а й знищать московську імперію. У 1947 році Москва була створила «союз трьох» (СССР–ЧССР–ПНР), щоб знищити УПА, проте повстанські збройні сили, як всенародне повстання, проіснували аж до 1953 року.
Повстання в’язнів у концтаборах СССР (1953-1959 рр.) загрожувало московській імперії розвалом, тому Хрущов рятував її реорганізацією концтаборів і т.зв. десталінізацією.
Духово-ідейна надпотуга розриває зсередини технократичні і термонуклеарні надпотуги, зокрема СССР – московську імперію. Термонуклеарна сила сама по собі не зло і тільки людська воля, людська мораль визначає добре чи злочинне її використання. З розвитком термонуклеарної зброї закономірно зростає значення озброєного народу, повстанських війн, як війн наймодерніших, пристосованих до об’єктивного розвитку людства, до теперішньої доби, в якій національні ідеї перемагають ідеї імперіялістичні й інтернаціоналістичні та одночасно елімінують засоби масового нищення народів і людей.
Національні революції в СССР – єдиноправильна концепція поневолених народів. Окупант не може здушити національних повстань термоядерною зброєю, бо вона двосічна для нього самого, себто – від неї і його чекає смерть. Що більше нагромаджується стратегічної зброї і в імперіяльних надпотугах, які невтралізують одні одних аж до абсурду, то більше зростає значення нації, людини, її духу, віри і героїки життя. Таким чином вирішальна роля належить концепції повстанських війн, себто – одночасним національно-визвольним координованим революціям поневолених народів.
__________________________________________
[1] Малетер Пал (4.09.1917, Епер’єш – 16.06. 1958, Будапешт) – угорський військовий діяч, генерал. Міністр оборони в уряді Імре Надя (листопад 1956). Див. Пал Малетер [Електронний ресурс] // Вікіпедія. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Пал_Малетер.
[2] Каланта Ромас (22.02.1953 року, Алітус – 14.05.1972 року, Каунас) – 17-річний литовський націоналіст, відомий після політичного акту самоспалення. Символ литовського руху опору 1970-тих років, національний герой. Див. Ромас Каланта [Електронний ресурс] // Вікіпедія. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Ромас_Каланта.
Архів ОУН. - Бібліотека. - Журнали. - Визвольний Шлях Кн.8-9(293-94) серпень-вересень 1972, ст.899-906
