Віктор Рог: Чеченcькі уроки [1994]

„Краще вмерти в боротьбі проти завойовників, ніж жити під гяурами”

Шаміль

Останні чеченські події стали непоганим уроком для тих, хто хоче чогось навчитися з них.

Насамперед стало ясно, що є важ­ливішим — „визнання“ західніх т. зв. демократій чи готовність власного народу до кінця відстоювати незалеж­ність держави.

В чому полягає „чеченський фено­мен“? Чому цей нечисельний народ не вдалося зламати ні в XIX ст., ні в XX, хоча до того було докладено бага­то зусиль? Ні війни, ні депортація і геноцид, ні репресії, підкупи, підле­щування та зросійщення не змогли вбити дух волелюбної Нації. Взірець українцям: чеченці пам’ятають своїх героїв, свої традиції і своїх кривдни­ків. З юних літ кожен чеченець від­чуває себе воїном, який шанує Ко­ран, Рід, Свободу, Честь і Зброю. Ці люди поважають себе, шанують своїх Старійшин і можуть постояти за свій народ так, що з ним змушена раху­ватися лаптьожна „цивілізація“.

Останні події у черговий раз заманіфестували світові, що чеченці — Нація, а не нацменшина на терені Росії, продемонстрували силу духу і стремління до волі, довівши, що не в кількості сила (навіть літні жінки вийшли на захист своєї держави).

У листопаді 1993 року на Конгресі АБН (Антибольшевицького Бльоку Народів) у Києві мені пощастило зу­стрітися з депутатом ВР республіки Ічкерія (Чеченія). У розмові зі мною він сказав буквально так: „Якби нас було 50 мільйонів, як вас, українців, ніхто у світі не смів би й подумати нас принизити чи завоювати. Ми го­тові до протистояння, бо свідомі того, що за свободу варто платити і най­вищу ціну. Ви ж, українці, здається, більше любите „рішучі“ вибори, на­ради і т. ін., ніж реальну боротьбу“. І я тоді уявив собі: а що, якби чеченців і справді було стільки, як українців, і що, якби українці мали таку гордість, національну гідність, солідарність та рішучість, як чеченці…

Зайвий раз переконуємося, що зо­внішній т. зв. „цивілізований“ світ байдужий до поневолених народів. Опертя можливе лише на власні сили.

Черговий урок: Москва здатна на будь-які жахливі вчинки, аби втрима­ти сусідні народи у своїй орбіті. Ке­рівництво ФСК покарано „не за те, що крав, а за те, що спіймали“. Ні­коли з часів Івана Калити Москва не дотримувалася своїх обіцянок і до­говорів (може, хіба за винятком пакту Молотова—Ріббентропа). Запевнення й обіцянки нічого не варті, коли їх проголошує Росія.

Безперечно. Чеченія виграє бо­ротьбу. Допоки живий хоч один чеченець, здатний тримати автомат — імперіалізм не пройде! І це є найго­ловнішим уроком.

Віктор РОГ, Суми