Протягом останніх років бюджетна політика Москви щодо національних республік та регіональних суб’єктів зазнала трансформації у бік жорсткої централізації. Під гаслами «зміцнення вертикалі влади» федеральний центр послідовно ліквідував залишки фінансової автономії регіонів, які генерують основні багатства країни — нафту, газ, корисні копалини та лісові ресурси. Попри те, що доходи від експлуатації надр Сибіру, Поволжя та Півночі формують основу державного бюджету РФ, самі регіони перетворені на дотаційні території, що залежать від подачок із Москви.
Механізм перерозподілу податків побудований у такий спосіб, щоб основна частина надходжень від крупних видобувних компаній концентрувалася у федеральному центрі, тоді як місцеві бюджети отримують лише мізерні крихти, недостатні для підтримки соціальної сфери, шкіл, лікарень та доріг. Навіть ті регіони, які формально мають статус республік із власними конституціями, позбавлені права самостійно розпоряджатися власними природними ресурсами чи встановлювати податкові пільги для розвитку місцевого бізнесу.
Подібна економічна зашморга слугує політичним інструментом придушення будь-яких сепаратистських чи автономістських настроїв. Будь-який керівник національної республіки, який наважиться виступити з критикою центру чи вимогою справедливого розподілу коштів, миттєво знімається з посади або стає об’єктом кримінального переслідування. У таких умовах економічна деколонізація та повернення фінансових потоків під контроль місцевих громад стають життєвою необхідністю для виживання та розвитку корінних народів.
