У РФ стільки республік, що пересічний (і непересічний також) оглядач у них губиться. І якщо башкортські активісти постійно створюють інфоприводи, ічкерійці та ерзя воюють на боці України, то є абсолютно “необліковувані” республіки – такі як Гірський Алтай чи Хакасія.
Разом із Тивою та Саха (Якутія), Алтай і Хакасія належать до тюркомовних республік. Проте, Тива стоїть осібно в силу своєї порівняно недавньої (лише з 1944 р.) інкорпорації до РФ, а Саха у культурно-звичаєвому сенсі ближча до арктичних народів Сибіру. Тим не менш, як свідчить дослідження “Символические и социо-нормативные аспекты современного этнополитического движения Республики Алтай, Тыва и Хакассия (конец XX – начало XXIв.)”, що ми сьогодні пропонуємо вашій увазі, доречно вважати ці три республіки – Тива, Алтай і Хакасія, – як кластер культурно, цивілізаційно й суспільно-політично споріднених та багато в чому схожих націй. І, коли ми кажемо “нація”, ми, як і англомовна публіка, маємо на увазі не скільки етнос чи національність, стільки країну.
Цей кластер в Росії вважається або маргінальною периферією (Алтай або Тива), або безнадійно для будь-яких суверенницьких амбіцій зрусифікованою напів-периферією (як Хакасія, де титульне населення менше 20%). Тим не менш, сам факт наявності титула “республіка” у назві тих суб’єктів свідчить, що їхнє тодішнє керівництво вкупі з громадськістю не проспало парад суверенітетів. Чи мали ці республіки громадсько-політичний актив, на кшталт нашого Руху, і наскільки сміливою була їхня незалежницька риторика? Розмірковуйте самі, наводимо цитату з тексту:
“Хакаська держава протягом тривалого часу XVII-XVIII ст. чинила військовий опір Російській імперії в особі козацтва і у нерівній боротьбі зазнала поразки, тим не менш, не укладала жодних угод щодо свого добровільного входження чи приєднання до Російської імперії. Влада на окупованій території Хакаської держави припинила своє існування, і тим само Хакаську державу та систему хакаського народовладдя було знищено, а потім насильно приєднано до території Російської імперії.. Таким чином, військова окупація теренів Хакаської держави стала тієї самою першопричиною, що породила нині існуючу політичну дискредитацію хакаського народу”…
Зазвичай авторам вдається передати свою власну, не вихолощену цензурою думку чи ставлення до описуваних у праці явищ. Ми не маємо достатньо підстав запідозрити авторку цієї дисертації Єкатєріну Самушкіну ані в симпатіях до деколонізаторів, ані в кревній відданості “єдінству і нєдєлімості” Росії. Вочевидь, авторка або вважає ці етнополітичні рухи несерйозними, недостатньо політично хисткими для досягнення суверенницьких цілей, або ж усвідомлювала небезпечність (для себе особисто) офіційного озвучення перспектив реалізації подібних прагнень, або ж, скоріше, і те, й інше разом. Це вже дає підставу не розділяти той скепсис, яким просякнуте це дослідження – як прямим текстом, так і між рядків.
Ба більше – зважаючи на той беззаперечний факт, що як регіональне населення (безвідносно етнічності), так і регіональні еліти навряд чи лишаються задоволеними наслідками останніх 25 років перебування у Російські Федерації, ніщо не дозволяє нам вважати потенціал тих рухів безнадійно похованим, як і не гарантує неможливості їх відродження за слушної нагоди та сприятливих умов зараз або й недалекому майбутньому.
