Аїда Абдрахманова — активістка та представниця руху за незалежність Татарстану. Вона виступає за деколонізацію Росії, захист прав неросійських народів та міжнародне визнання імперської природи російської політики. В інтерв’ю обговорюються теми міжнародної уваги до колоніальної політики РФ, роль Кримської платформи, підтримка національних рухів та перспективи співпраці.
Розмовляв Валентин Деменко.
Питання: Як ви оцінюєте загальний рівень міжнародної уваги до теми колоніальної політики РФ та до національних рухів, що прагнуть звільнення — зокрема, Татарстану?
На жаль, у більшості випадків війна росії проти України розглядається виключно як «війна путіна» — і саме цей наратив активно просувають так звані російські ліберали, яких приймають перші особи демократичних країн.
Однак з моменту повномасштабного вторгнення росії в Україну, активізації національних рухів за кордоном та підтримки ідеї деколонізації росії з боку депутатів Верховної Ради України, політиків та громадсько-політичних діячів, увага до колоніальної структури російської агресії зазнала суттєвих змін.
Все частіше в промовах міжнародних політиків використовуються такі терміни, як «імперська війна росії» та «росія прагне відновити імперію». Більш сміливі політики та ті, з ким ми безпосередньо взаємодіємо, вже не соромляться говорити про порушення прав неросійських народів у росії, знищення націй та використання народів в імперській війні.
Це, безумовно, позитивний результат, однак попереду ще чекає велика робота щодо закріплення та поширення цієї термінології та розуміння серед міжнародної спільноти.
Питання: Які зміни в підходах іноземних держав ви зафіксували після участі в IV Парламентському саміті Кримської платформи?
Можна відзначити, що парламентська риторика стала більш жорсткою та скоординованою, а також практична прив’язка до санкцій/відповідальності відображає перехід від декларативної риторики до більш конкретних мандатів у парламентських колах. Країни Північної Європи, зокрема Швеція, посилюють роль публічних адвокатів української порядку денного та принципу непорушності кордонів України.
Також помітним зрушенням після кожної Кримської платформи є те, що держави та міжнародні інститути перестали сприймати питання Криму (та окупованих територій) виключно як проблему України — вони все більше готові розглядати її як частину глобальної проблеми агресії, колоніалізму, порушення прав народів та міжнародного права. Це розширює поле для міжнародної підтримки, санкцій, правозахисту, координації.
Питання: Які реакції та оцінки Кримської платформи ви отримали від іноземних учасників заходів у Стокгольмі — насамперед представників Швеції, країн Північної Європи та дипломатів інших держав?
Загалом, як людина, знайома зі шведськими політиками, можу відзначити, що сам факт проведення саміту в Стокгольмі, під патронатом шведського парламенту, можна сприймати як сигнал, що країни Північної Європи — не просто сторонні спостерігачі, а активні учасники міжнародної коаліції навколо теми Криму та його деокупації. Сама міністерка закордонних справ Швеції Maria Malmer Stenergard у своїй промові на відкритті саміту дала чітко зрозуміти, що Швеція розглядає мету саміту — «покласти край окупації Криму» — як важливу частину європейської та глобальної безпеки. Голова Парламентської асамблеї ОБСЄ Pere Joan Pons Sampietro у виступі на саміті прямо заявив: «Ми стоїмо з Україною — її суверенітетом, її незалежністю, її територіальною цілісністю», і підкреслив, що будь-яка майбутня мирна угода повинна бути заснована на міжнародному праві, а не на силі.
Питання: Чи відчувається серед них готовність посилювати підтримку неросійських народів, які зазнають імперського тиску?
На сьогодні спостерігається наростаюча готовність міжнародних акторів сприймати постраждалих від російської окупації як не просто «жертв війни», але як цільові групи для захисту прав, відновлення, документації злочинів та довгострокової підтримки. Це дає простір для розширення дискусії — і, теоретично, для того, щоб до «української» проблематики додалася порядок денний захисту народів, пригноблених всередині імперських структур. Все частіше війна росії проти суверенної України називається «імперською війною», однак — готовність підтримувати рухи за національне самовизначення, автономію або деколонізацію в республіках так званої рф — поки не очевидна: публічний акцент залишається на відновленні кордонів України, правах людей на окупованих територіях, універсальних правах людини та міжнародному праві.
Питання: Як ви вважаєте, які практичні механізми співпраці між рухом незалежності Татарстану та державами — учасницями Кримської платформи можуть бути розвинені найближчим часом? Чи обговорювалися конкретні формати — освітні, культурні, політичні або пов’язані з безпекою?
Ця конкретна платформа не передбачала такого діалогу. IV Парламентський саміт Кримської платформи був повністю сфокусований на Україні та питаннях деокупації Криму — як у політичному, так і в гуманітарному та правозахисному вимірах. Тому окремі формати співпраці з рухом незалежності Татарстану, так само як і обговорення загроз, пов’язаних з продовженням російської окупаційної політики в наших республіках, офіційно не виносилися на порядок денний.
Такі питання вимагають індивідуального, конфіденційного формату спілкування, без зайвої публічності, щоб уникнути тиску та ризиків для учасників.
Тим не менш, у перспективі практичні механізми співпраці можуть розвиватися за низкою напрямків, які логічно вписуються саме в рамки мандата країн-учасниць Кримської платформи, наприклад, щодо моніторингу та документування порушень прав людини, у створенні каналів для передачі доказів репресій, асиміляції, тиску на неросійські народи всередині так званої рф — з подальшою обробкою міжнародними правозахисними структурами, участь національних рухів у консультаціях, робочих групах, неформальних дипломатичних контактах, з акцентом на правовий захист та міжнародне представлення, обговорення включення порушень прав неросійських народів до санкційних пакетів, правозахисних звітів та міжнародних позовів. Ще однією з важливих, цілком реалізованих ідей, могла б бути можливість створення консультативних або експертних механізмів при національних парламентах країн-учасниць — у рамках широкої тематики протидії імперіалізму та репресіям, де ми можемо бути представлені.
Всі реальні рішення та можливий прогрес проявлятимуться поступово, у міру розвитку непублічних контактів та готовності окремих держав розширювати свою залученість.
Питання: З точки зору досвіду Татарстану, які ключові фактори можуть сприяти консолідації народів, які борються проти російської окупаційної політики з XVII–XVIII століть до сьогодення?
Почнемо з того, що татари борються за відновлення своєї незалежності з XVI століття. Ми були одними з перших неросійських народів, захоплених Іваном Грозним. Досвід Татарстану та Ічкерії показує, що окремій республіці або регіону вкрай важко досягти незалежності: Москва не готова відпускати території, а сил для протидії централізованій владі у республік недостатньо.
Тому ключовим фактором є спільні дії всіх республік та регіонів, а також підтримка потенційних союзників — країн, яким російський імперіалізм також становить загрозу. Таких країн немало. Спільними зусиллями ми зможемо ефективніше донести до міжнародної спільноти реальну загрозу, що походить від росії, як всередині країни, так і для сусідніх держав.
Не менш важливим є прояснення дійсності для наших співвітчизників, які досі перебувають під впливом російської пропаганди.
Питання: Які сигнали, на вашу думку, сьогодні найбільш важливо передати урядовим та аналітичним структурам України щодо внутрішніх настроїв у Татарстані та потенціалу антиімперського руху?
Я б хотіла донести, що в Татарстані зберігаються сильні почуття національної ідентичності, історичної пам’яті про незалежність та усвідомлення репресивної політики Москви. Це означає, що антиімперський потенціал існує, навіть якщо він не завжди виражається публічно.
Кремль демонструє стабільність та підтримку регіону, але реальні настрої населення та молоді часто відрізняються від офіційної риторики.
При цьому будь-які контакти та програми підтримки антиімперських рухів повинні бути обережними, без публічного оголошення, щоб не піддавати учасників ризику.
Підтримка з боку союзників України та міжнародних організацій може посилити видимість загрози російського імперіалізму та створити простір для міжнародної реакції.
Питання: Чи відчуває татарстанський рух підтримку з боку інших національних організацій, таких як представники Меджлісу кримськотатарського народу?
Так, в певній мірі існує взаємна підтримка між татарстанським рухом та іншими національними організаціями, включаючи представників Меджлісу кримськотатарського народу.
На сьогоднішній день багато представників національних рухів, лідери національно-визвольних ініціатив та представники регіонів об’єднані спільною метою. Кілька народів та два регіони входять до Ліги Вільних Націй, постійні дискусійні форуми проходять на базі Форуму Вільних Народів Постросії, про який нещодавно висловився особисто володимир путін. Крім того, діє організація Антиімперський Блок Народів, яка має значний досвід роботи з поневоленими Москвою народами ще з часів Другої світової війни. Таким чином, ми перебуваємо в позиції «разом» і продовжуємо тримати руку на пульсі подій.
Питання: Які спільні ініціативи ви вважаєте пріоритетними для зміцнення зв’язків між татарами, кримськими татарами та іншими народами, які постраждали від російського поневолення?
Однією з дієвих та неважко втілюваних ідей могли б стати інформаційні та медійні кампанії — поширення правдивої інформації про становище народів, боротьбу за права та загрози з боку російських імперіалістичних структур, спільні публікації, документальні фільми, інтернет-ресурси, соціальні кампанії. Тобто протидія пропаганді та формування єдиного наративу про опір російській окупації. Міжнародна взаємодія, участь у форумах, конференціях, парламентських платформах, де можна представити позиції народів та привернути увагу міжнародної спільноти. Під час розвитку цифрових технологій, можна координувати зусилля у створенні цифрових архівів та платформ, що документують історію опору та репресій.
Питання: На вашу думку, які кроки міжнародних інститутів могли б найбільш ефективно послабити російську імперську машину — економічно, політично та інформаційно?
Звичайно, тільки комплексне застосування економічних, політичних та інформаційних інструментів міжнародними інститутами може суттєво послабити російську імперську машину. Особливо ефективний узгоджений підхід, який об’єднує тиск на економіку, дипломатичну ізоляцію та інформаційний вплив, одночасно підтримуючи права та ініціативи народів, які зазнають тиску Москви.
Як приклад підтримки прав поневолених народів можна навести участь політиків та дипломатів різних країн у Швеції на презентації міжнародного правозахисного проєкту Антиімперського Блоку Народів «Справжні в’язні путіна», організованого навесні цього року нами в Стокгольмі. Також восени цього року пройшов Форум Вільних Народів Постросії, одним з співорганізаторів якого виступив також наш Комітет Незалежності Татарстану.
Таким чином, ми щодня ведемо дипломатичну та роз’яснювальну роботу в країнах нашого перебування, щоб з часом ставати організаторами або співорганізаторами значущих панельних дискусій та ідейними натхненниками прийняття документів, які сприятимуть послабленню російської фейкфедерації та просуванню прав народів на самовизначення.
Питання: Яку роль можуть відіграти країни Північної Європи, враховуючи їх все більш жорстку позицію щодо РФ?
Країни Північної Європи сьогодні як ніколи чітко відчувають на собі прояви агресії з боку росії — і мова вже давно не обмежується одними лише різкими заявами Москви. За останні місяці в низці західних держав оголошувалися повітряні тривоги, тимчасово закривалися аеропорти, затримувалися рейси, регулярно виявляються шпигунські мережі, що працюють на російські спецслужби та завдають реальної шкоди безпеці демократичних суспільств.
В цих умовах необхідність «доводити» істинну природу російської політики практично зникла: реальність говорить сама за себе. На наших очах історія повторюється — всього через вісімдесят років після завершення Другої світової війни війна знову прийшла в Європу.
І головне питання, яке сьогодні стоїть перед Північною Європою, — чи дійсно вони готові зберегти для майбутніх поколінь постійну загрозу у вигляді імперії, яка при будь-якій владі продовжує прагнути до реваншу, експансії та придушення сусідніх незалежних народів?
Тепер вже неможливо «відсидітися» або дочекатися, поки небезпека зникне сама. Потрібні рішучі, далекоглядні кроки. Як кажуть, «не можна боятися зазирнути в зачинені двері» — особливо якщо за ними ховається джерело системної, багаторічної загрози для всієї Європи.
