Алі Вісхаджієв розповів про проблеми кавказьких діаспор у Туреччині, про непорозуміння між прихильниками незалежності Чечні та владою України, а також поділився, яким він бачить майбутнє Кавказу.
– Ким і з якою метою було створено організацію Kafkasder?
– Організацію Kafkasder створено у 2016 році. Ініціатором були мухаджири ( переселенці. – Прим. ред. ), які живуть у Туреччині. Чеченці, дагестанці, інгуші, кабардинці – всі північнокавказькі народи представлені. Серед них і ветерани чеченських воєн. Причина — лихоліття, яке ми тоді переживали. У зв’язку з подіями в Сирії йшла пропаганда тут, що кавказці нібито є стовпами цієї терористичної організації (Ісламська держава. – Прим. ред. ).
Усі авторитетні мухаджири, які приїхали звідти, зібралися та вирішили створити організацію Kafkasder. Молодь та авторитетні люди вирішили показати, що ми тут робимо, що для нас означає Туреччина. Наше перше завдання було правозахисним, показати свою мету. І надалі ми почали займатися гуманітарною допомогою, потім довелося юридичними питаннями зайнятися.
– Вважається, що друга чеченська війна закінчилася 2006 року. З того часу і до створення організації минуло 10 років. Це час, як жили тут кавказькі мухаджири?
– Російська пропаганда каже, що війна закінчилася 2006 року. Але ми вважаємо, що війна в Чечні продовжується, що кавказькі землі окуповані, незалежно від того, що каже пропаганда, – війна продовжується.
– У Туреччині держава функціонує незвично для вихідців із пострадянського простору. Як вдається вибудовувати стосунки з турецькою державою?
– Насправді ми маємо різний менталітет. Але є історичні зв’язки, це можна назвати братством кавказьких народів та народу Туреччини. Є особлива симпатія тут до кавказців. Але нам доводилося пояснювати уряду Туреччини, нашим друзям, які підтримували нас, що сталося з нашим опором. Тобто ті кавказці, які поїхали до Сирії та приєдналися до організації ІДІЛ, стали причиною нерозуміння. Нам довелося довго пояснювати. Ми зробили величезну роботу у цьому. Два-три місяці тому ми зустрічалися з президентом Реджепом Ердоганом, з міністрами, депутатами різних партій та пояснювали нашу ситуацію. І скрізь зустрічали позитивне, добре ставлення до кавказців.
У ХІХ столітті Туреччини з’явилися перші кавказькі мухаджири – черкеси. Турки полюбили нашу культуру, можу сказати. Зі зустрічей, розмов я бачив розчарування єдиний раз у 2016 році, коли тут стався теракт. Тоді президент Ердоган сказав: «На жаль, наші брати-кавказці також брали участь у цьому терористичному акті». То був серйозний удар по нас. Ми тоді зібрали авторитетних турецьких журналістів. І наголосили, що у цій терористичній організації є представники всіх націй і не потрібно асоціювати її з якимось одним народом. Сьогодні є багато питань, які потрібно вирішити, але загалом вони нам довіряють.
– З якими проблемами найчастіше звертаються до Kafrasder?
– Коли трапляються конфлікти за участю нашої молоді, то поліція звертається, нас знають та поважають, тому ми регулюємо різні ситуації. Звертаються родичі наших земляків, які потрапляють у неприємні ситуації тут, вчиняють правопорушення, але іноді важко пояснити, що допомогти їм не вийде.
Все це не сприяє довірі між нами та владою України
Спільно з іншими організаціями, з нащадками кавказьких мухаджиків позаминулого сторіччя склали доповідь про те, з якими юридичними проблемами стикаємось і що ми можемо зробити. Вирішенням багатьох проблем є надання громадянства мухаджирам, як це було у 2013 році. Це був винятковий випадок, тоді була зроблена величезна робота, я в ній також брав участь.
Сюди приїжджають люди і часто залишаються без документів або прострочені. Це означає, що вони не можуть віддати дитину до школи чи садочка, отримати медичну допомогу. І із цими ситуаціями доводиться працювати. Ми допомагаємо значній кількості сімей матеріально, фінансово – це і вдови, і люди похилого віку, які втратили здоров’я на війні. Ми підтримуємо дітей переселенців, купуємо необхідне для школи. Прориву чекати важко. Північнокавказці та перемога Ердогана в Туреччині
– Ви згадали про правозахисну, юридичну допомогу. Тут адвокати працюють по-іншому, ніж у пострадянських країнах, де клієнт може вільно обговорювати ситуацію з адвокатом. Як вам вдається знаходити спільну мову із місцевими юристами?
– Так, тут немає сенсу часто смикати адвоката, бо юридичні процедури чітко виписані. Є три рівні судів, і поки справа не пройде передбачені законом етапи, нема чого відволікати адвоката, тому що все йде своєю чергою і це не можна змінити. Якихось обхідних, неформальних шляхів як на пострадянському просторі тут немає. Навіть якщо адвокату запропонувати подвійний гонорар і він відкладе справи інших клієнтів, все одно це особливо вплинути не може.
– Є особлива категорія тих, хто потребує допомоги, – вдови тих, хто поїхав до Сирії і там загинув. Серед них чимало уродженок кавказьких республік, які мешкають у Туреччині без документів. А виїхати вони не можуть і перебувають під загрозою відправлення до депортаційної в’язниці. Як їм допомогти?
– Ми обговорюємо з турецькою владою становище вдів, які вийшли із Сирії. Очевидно, що це має бути політичне рішення. Але поки що його немає. Ми працюємо над цим.
– Чи багато у Туреччині вихідців із Кавказу, які мають серйозний бойовий досвід та виступають за незалежність від Росії? Чи розглядають вони можливість брати участь у війні на боці України?
– Коли у 2022 році звідси в Україну вирушив Абдульхакім ( Руст Ажієв ), багато хто очікував, що слідом за ним поїдуть ветерани з досвідом війни на Кавказі та Сирії. Але цього не сталося. Моя думка: через відсутність довіри до української влади. Чого коштувала видача в Росію Тимура Тумгоєва ( учасника батальйону імені шейха Мансура, засудженого в Росії на 19 років. – Прим. ред. ). Багато хто пам’ятає, як Україна видала дагестанца Алхаса, якого відправили до Білорусі, хоча всім було зрозуміло, що російські спецслужби його звідти заберуть. Не вирішено проблем із документами тих наших братів, які воюють в Україні з 2014 року. Все це не сприяє довірі між нами та владою України. А тому так і відбувається, воювати туди мало хто їде.
Відвоювати Ічкерію в Україні: інтерв’ю з командиром чеченського загону Рустамом Ажієвим
– Чи існує загроза асиміляції кавказців поза батьківщиною? Після закінчення війни чеченська молодь повернеться на батьківщину?
– Така загроза є. Але масштаб цієї загрози є різним в окремих державах. Досвід попередніх поколінь мухаджирів свідчить: у Туреччині, Йорданії та чеченцям, і черкесам вдалося зберегти свою мову, свою національну самосвідомість. Щодо Європи, то там ситуація складніша. Нам потрібно об’єднуватись, створювати свої школи, вивчати мову, це запорука того, що наступні покоління, ті, хто вирішить залишитися поза Кавказом, збережуть свою ідентичність.
– У якій формі ви бачите майбутнє народів Кавказу?
Вибачити тортури, знущання, насильство над жінками – гадаю, що це неможливо
– Це буде об’єднання народів Північного Кавказу, варіант Горської республіки – якщо говорити про основу, про те, на чому буде ґрунтуватися держава. Для мене очевидно, що вирішальну роль гратиме наша релігія іслам. Навіть ті з нас, хто сьогодні каже про демократію, розуміють це. За радянських часів люди похилого віку судили у нас по шаріату. І хоча держави не було, не було механізму, щоб змусити виконати рішення, яке не подобається, але все це ухвалювали та виконували. Тож устрій нашої майбутньої держави кавказців я пов’язую з Ісламом.
– Якщо Чечня стане незалежною, і ви повернетесь додому, що буде найскладнішим?
– Я багато думаю над цим. Після першої війни в Чечні наші лідери, наші старі сказали: не мститимемося, треба це залишити в минулому і рухатися далі. Пізніше ми зрозуміли, що то була помилка. Якщо ми використали кожну нагоду, щоб не вбивати чеченців, які воювали проти нас, то з їхнього боку такого не було. Але навіть смерть наших бійців у бою можна пробачити, це війна. А ось як пробачити тортури, знущання, насильство над жінками – гадаю, що це неможливо. Найважче буде – як правильно вчинити з тими, хто все це творив. У нас є релігія, будемо слідувати нашій релігії.
- 20 червня 2022 року у Верховній раді України з’явилася депутатська група “За вільний Кавказ” . До її первісного складу увійшли десять депутатів як від правлячої партії, так і від опозиційних.
- На боці України борються батальйон ім. Джохара Дудаєва (командир Адам Осмаєв ) та загін «Скажена зграя» у складі структури ЗСУ, а також батальйон ім. Шейха Мансура під керівництвом Мусліма Чеберлоєвського – на правах добровольчого загону. Раніше Кадиров пообіцяв заплатити мільйон доларів за інформацію про місцезнаходження командирів цих батальйонів.
- Прихильники незалежної Ічкерії оголосили джихад голові Чечні Рамзану Кадирову та його режиму. Також про підготовку підпільного руху серед населення республіки заявили син колишнього президента Ічкерії Анзор Масхадов та речник чеченського батальйону імені шейха Мансура, який воює на боці України, Іслам Бєлокієв. За їхніми словами, мета підготовки – «деокупація та незалежність невизнаної Ічкерії».
Анвар Деркач
