Три роки тому росія розпочала повномасштабну війну проти України, сподіваючись на блискавичний наступ і швидку перемогу. Проте сьогодні ситуація кардинально змінилася. Україна не лише вистояла, а й завдала ворогу нищівних втрат, поступово переносячи війну на територію агресора. Сьогодні війна йде не тільки на фронті в Україні, а й у глибокому тилу росії. Українські сили здійснюють атаки на стратегічні об’єкти ворога, що суттєво впливає на хід бойових дій. Тим часом у самій росії наростає економічна криза, населення втомлюється від війни, а страх перед ударами підриває впевненість у непорушності сувернітету російської держави.
Згідно з новим соціологічним дослідженням, проведеним компанією New Image Group спільно з виданням “Ділова Столиця” та “Медіа Центром Україна”(детальніше за посиланням), 75% росіян висловлюються за мирні переговори. Це вражаючий контраст із початковими роками війни, коли кремлівська пропаганда переконувала суспільство в необхідності “спецоперації” та підтримці імперських амбіцій путіна. Ще більш показовим є те, що для 71% опитаних головним питанням залишається не територіальне захоплення українських земель, а недопущення вступу України до НАТО. Це означає, що навіть у середовищі звичайних росіян починає переважати розуміння безглуздості загарбницької війни та необхідність пошуку виходу з неї.
Водночас ситуація всередині країни стрімко погіршується. Попри заяви влади, що західні санкції не працюють, 63% громадян рф заявляють, що знаходяться на межі бідності. Реальні доходи росіян падають, інфляція зростає, а нестача західних технологій та комплектуючих ускладнює роботу ключових галузей промисловості. Особливо критичною є ситуація в оборонному секторі, де санкції суттєво вплинули на виробництво високоточної зброї та військової техніки.
Однак найбільший удар по психологічній стабільності росіян завдає нищівна тактика далекобійних ударів України в глиб рф. Використовуючи сучасні безпілотники, що здатні долати відстань до 2000 км та нести бомби масою 250 кг, українські сили знищують стратегічні об’єкти в глибокому тилу ворога. Якщо раніше москва могла заперечувати втрати або применшувати їхнє значення, то сьогодні вибухи на нафтопереробних заводах, військових складах і авіабазах відчувають навіть звичайні росіяни.
Також, курська операція стала для росіян справжньою кісткою у горлі, оскільки Україна змогла провести її з високим рівнем координації та ефективності. Удари по стратегічним об’єктам Курської області, зокрема військовим аеродромам та логістичним центрам, суттєво ускладнили ситуацію для окупантів. У ході операції було завдано значних втрат російській армії, виведено з ладу важливі об’єкти ППО, що послабило захист регіону. Це не лише продемонструвало ефективність українських далекобійних ударів, але й змусило російське командування переглядати стратегію захисту тилових областей, визнаючи неможливість повної безпеки навіть у глибокому тилу.
Особливо панічні настрої ширяться після ударів по москві та санкт-петербургу. Так, у столиці було атаковано комплекс “Москва-Сіті”, де розташовані офіси урядових структур, а також військові об’єкти на околицях. У санкт-петербурзі удари прийшлися по нафтобазах і промислових підприємствах, що забезпечували постачання пального для армії. Ці атаки показали, що навіть найбільш захищені міста росії не є недоторканними.
Усі ці операції здійснюються завдяки високотехнологічним українським дронам. Серед найефективніших моделей – “Бобер”, “UJ-22 Airborne” та “Тризуб”. Вони можуть нести значні бойові навантаження та долати великі відстані, вражаючи цілі з високою точністю. Рекордна дальність удару на сьогодні – 1700 кілометрів – це атака на об’єкт у Ханти-Мансійському окрузі, що показує, що Україна здатна діставати навіть найвіддаленіші райони рф.
Російська влада опинилася у пастці. З одного боку, вона не може визнати, що Україна тепер здатна завдавати ударів глибоко в тил ворога, адже це підриває її образ “великої держави”. З іншого боку, мовчати стає дедалі складніше. Пропагандисти змушені вигадувати нові пояснення, іноді доходячи до абсурду: від звинувачень НАТО до фантазій про “внутрішні теракти”.
В умовах наростаючого тиску росіяни все частіше ставлять собі питання: “А чи варта ця війна таких жертв?”. Дедалі більше людей усвідомлюють, що продовження конфлікту лише погіршує їхнє власне життя. Однак у диктаторському режимі путіна висловлювати незадоволення публічно небезпечно. Саме тому протестний потенціал виливається не у мітинги, а у пасивний саботаж – ухиляння від мобілізації, саботаж на виробництвах, втеча молоді за кордон.
Три роки війни змінили не лише Україну, а й саму росію. Поки Україна продовжує боротися за свою незалежність, рф поступово втрачає контроль навіть над власними регіонами, які дедалі частіше стають полем бою. І якщо тенденція зберігатиметься, ця криза лише посилюватиметься, наближаючи розпад імперії, яка розпочала цю війну.
Данііл Козачок
