(У публікації ми використовуємо фотографії, відреставровані за допомогою нейромережі. На відреставрованих фото можуть бути присутні елементи, згенеровані нейромережею. Тому ми також публікуємо оригінальні фотографії)
Герой нашої сьогоднішньої статті, будучи справжнім українським націоналістом, боровся не тільки за Далекосхідну Україну, а й за Українську Народну Республіку, за що був нагороджений орденом Симона Петлюри. Його життєвий шлях був сповнений потрясінь і різних випробувань, проте залізна воля Павла домогтися створення незалежної далекосхідної держави і віра в український народ ніколи не згасала.
Павло Яхно, видатна особистість, видатний представник українського народу, народився 1 жовтня 1898 року в українському селі Хороль, що розташоване нині в Приморському краї. Його родина проживала скромно, батько був священиком, а мати домогосподаркою.
Павло був другим сином і був названий на честь свого батька. Крім нього, у родині був старший брат і 4 молодші сестри. Батьки переїхали з Чернігівської області до Приморського краю за два роки до народження дітей.
Із самого дитинства Павло виявляв схильність до навчання і володів лідерськими якостями, що збереглося за ним протягом усього його життя. Незважаючи на вмовляння батька, Павло відмовився йти його стопами, обравши свій власний життєвий шлях.
Закінчивши вище початкове училище 1917 року, Павло Яхно почав працювати поштово-телеграфним службовцем. Того ж року він вступив в українську громаду в Новокиївську (нині селище Краскине Приморського краю), де працював секретарем. У ті революційні роки серед далекосхідних українців було популярним гасло «Всі на захист України!», тож 1918 року Павло Яхно разом з іншими добровольцями вирушив до Києва, де вступив до Армії УНР.
Він брав участь в Антигетьманському повстанні наприкінці 1918 року.
Після повернення на батьківщину до Приморського краю в 1919 році, Павло Яхно став учасником повстанського руху проти білої та червоної росії.
1920 року Павло Яхно долучився до Українського Революційного Штабу у Владивостоці під керівництвом Юрія Глушка (Мова) і обійняв посаду уповноваженого Українського Далекосхідного Секретаріату в Приморській області. Також Павло став членом Ради товариства «Просвіта» в Приморському краї та секретарем Українського Національного комітету в Нікольськ-Уссурійському (нині місто Уссурійськ Приморського краю).
Крім цього Яхно був членом місцевої ради Спілки українців і Спілки української молоді.
Маючи чудову здатність до вивчення мов, окрім володіння українською та російською мовами, Павло також самостійно опанував японську та англійську мови, а також непогано володів польською.
На жаль, патріоти Далекого Сходу не змогли стримати натиск червоних окупантів, і в листопаді 1922 року Павла Яхно, разом з іншими лідерами далекосхідних українців, було заарештовано більшовиками, він перебував під вартою в Читинській в’язниці. Але 1923 року Павло здійснив ризиковану втечу і зміг дістатися Маньчжурії.
Осівши в Харбіні, Павло Яхно влаштувався водієм на авто-біржу, а також вступив до Українського політичного центру Харбіна.
На знак помсти за втечу й активну політичну діяльність Павла, 1926 року чекісти затримали його родичів, включно з його батьками, братом і сестрами. Доля всієї родини, крім батька, який загинув у в’язниці Владивостока в 1927 році, так і залишилася невідомою. Сам Павло все своє життя вважав, що всі члени його сім’ї були вбиті. Незважаючи на цю важку втрату, Павло був непохитний у своїй відданості українському народові, і за його заслуги та активну діяльність, 15 листопада 1933 року Павла Яхна було обрано адміністратором Українського національного дому в Харбіні. Він також став співвласником і організатором газети «Манжурські вісті», а також був редактором цієї газети в період з 1932 до 1937 року.
Завдяки своєму знанню японської та англійської мов, Павло також працював у дипломатичному напрямі, надаючи підтримку українцям у Китаї, Японії та Австралії, і чудово справлявся з покладеними на нього обов’язками.
Ось що писав про той час і про роботу Павла один із далекосхідних українців, який переїхав пізніше завдяки допомозі від Павла Яхна до Канади:
«Яхно був справжнісінький українець з усіх кого я знав. Усі українці, які прибували в Харбін, знали, що якщо тобі потрібна допомога, то Яхно той, хто завжди допоможе. Сам він жив із дружиною в маленькій кімнаті, а дві інші кімнати віддав під тимчасове проживання українцям. Яхно постійно оббивав пороги японського і польського консульства, для кожного українця вибивав документи і збирав їм гроші для переїзду. Усі гроші, зароблені ним особисто на авто-біржі, Павло віддавав на потреби нужденних, сам харчувався лише рисом і хлібом.»
У вересні 1945 року Павло Яхно став об’єктом спецоперації чекістів, його викрали і вивезли в місто Хабаровськ, де 13 вересня офіційно заарештували, а потім засудили на десять довгих років за статтями 58-4, 58-13 КК РРФСР.
Ось спогади про роботу Павла Яхна в той час, з вуст засекреченої свідка у кримінальній справі проти Павла:
«Яхно один із лідерів українців Маньчжурії, тісно співпрацює з японцями і з поляками, займається підготовкою диверсантів для здійснення шпигунської та диверсійної діяльності на території радянського Далекого Сходу».
Документально відомо, що з 1954 по 1955 рік Яхно відбував ув’язнення в 43-й штрафній зоні на ст. Анзьоба під Братськом Іркутської області. Далі слід Павла Яхна губиться, і його доля залишається загадкою. За деякими свідченнями, він загинув у таборі. За іншими ж, йому вдалося втекти до Австралії, де він прожив до 70 років, а потім помер. Існують також свідчення кількох українців із Канади, які нібито бачили і навіть спілкувалися з Павлом Яхно в Канаді 1961 року. За їхніми свідченнями Яхно уникав контактів з офіційними представниками українських організацій за кордоном, побоюючись бути спійманим радянськими спецслужбами.
13 травня 1992 року за рішенням російської прокуратури Павла Яхно було реабілітовано. Проте матеріали кримінальної справи досі засекречені і зберігаються в архіві УФСБ РФ у Хабаровську.
Нехай ми достеменно не знаємо, як і коли закінчилося життя Павла Яхна, але так чи інакше ми знаємо, що Павло Яхно – це один зі справжніх героїв Зеленого Клину, і він є прикладом для всіх тих далекосхідних українців, хто обрав шлях боротьби з московською окупацією.
Володимир Дубовський, лідер руху «Зелений Клин — моя батьківщина» та співзасновник Альянсу «Єднання Українців Історичних Земель».
