Минає 56 рокiв вiдтодi, як з iнiцiативи революцiйної ОУН була скликана перша Конференцiя поневолених народiв Схiдної Європи та Азiї.
21 листопада 1943 року в лiсах Житомирщини пiдпiльно, пiд охороною вiддiлiв УПА зiбралися делегати рiзних нацiональностей, котрi представляли визвольницькi сили народiв, що воювали з iмперiалiстами, для створення спiльного фронту революцiйної боротьби iз загарбниками.
Конференцiя рiшуче засудила гiтлерiвський та сталiнський iмперiалiзми, якi заперечують право народiв на їхнiй вiльний полiтичний i культурний розвиток у самостiйних нацiональних державах та несуть усiм народам полiтичне, соцiальне й культурне поневолення у формi гiтлерiвської «нової Європи» чи «большевицького СССР».
Конференцiя практично реалiзувала iдею спiльного фронту поневолених народiв, проголошену в груднi 1940 року в Манiфестi ОУН, i стала прологом до створення Антибольшевицького Блоку Народiв (АБН), котрий вiд квiтня 1946 року, коли в Мюнхенi вiдбувся Конгрес АБН, пiд незмiнним проводом обраного Президентом АБН Ярослава Стецька, а пiсля його смертi у 1986 роцi пiд головуванням Слави Стецько повiв рiшучу та безкомпромiсну боротьбу з московсько-большевицьким iмперiалiзмом, розбудовуючи мережу по всiх куточках свiту, згуртовуючи прогресивнi сили всiх народiв у боротьбi з червоною Москвою.
Провiдники революцiйної ОУН Степан Бандера i Ярослав Стецько виразно усвiдомлювали мiсiю України, її чiльне мiсце у боротьбi за свободу народiв i людини.
«Україна — революцiйна проблема свiту», — зазначав Ярослав Стецько, а Степан Бандера твердив, що «без нацiонально-державного визволення України не може постати чи реально втриматися нацiонально-державна сувереннiсть Естонiї, Литви.., Бiлорусi, нацiй i їхнiх держав Кавказу, Туркестану… Ця обставина накладає на Україну, на її нацiональну полiтику виключно великi i вирiшальнi для успiху боротьби фронту поневолених народiв завдання».
Саме тому на початку 90-х рокiв дiяльнiсть АБН вiдновлено на рiдних землях, а в листопадi 1993 року з нагоди 50-лiття Конференцiї поневолених народiв у Києвi вiдбувся Конгрес АБН, що дав новий iмпульс та новi орiєнтири дiяльностi.
Сьогоднi актуальнiсть iдей i дiяльностi цiєї органiзацiї очевидна. Росiйський iмпершовiнiзм, нехтуючи правами народiв i людини, продовжує на територiї Росiйської Федерацiї полiтику етноциду народiв, якi прагнуть нацiонального самовизначення, веде агресивну зовнiшню полiтику, загрожуючи державному суверенiтету сусiднiх молодих держав, у тому числi й України.
Саме тому нагальними й прiоритетними завданнями для АБН є активiзацiя та конкретизацiя спiвпрацi з нацiонально-визвольними силами народiв, якi борються за свою незалежнiсть вiд Москви, насамперед з Бiлоруссю та Чеченiєю.
Треба рiшучiше й наполегливiше домагатися забезпечення українцям, котрi проживають у Росiйськiй Федерацiї, задоволення їхнiх нацiональних потреб, надавати всебiчну допомогу й пiдтримку українським органiзацiям i громадянам на постсовєтському просторi.
Вагому роль має вiдiграти АБН також в органiзацiї мiжнародного трибуналу «Нюрнберг-2», котрий має засудити людиноневисницькi iдеї i злочинну практику комунiзму.
Останнiм часом значно активiзувалися нацiональнi рухи в Мордовiї, Татарстанi, Удмуртiї, Якутiї та в iнших тюркських та угро-фiнських так званих суб’єктах Росiйської Федерацiї. Ми давно вiдстежуємо ситуацiю на цих теренах, налагоджуємо контакти й констатуємо потребу надання всебiчної пiдтримки нацiональним силам цих народiв. Тут пробуджується могутнiй нацiональний дух i народжується велика державотворча потенцiя.
Отже, вiдзначаючи чергову рiчницю вiд дня проведення Конференцiї поневолених народiв, маємо насамперед спрямовувати погляд не в минуле, а в майбутнє, адже загроза московського iмперiалiзму та комунiстичного реваншу не вiдiйшла в минуле, а вiдтак iдеї АБН залишаються гостроактуальними.
Пам’ятаймо, що воля любить не того, хто її оспiвує, а того, хто її здобуває.
Віктор Рог,
голова Молодіжного
Конгресу Українських
Націоналістів. 1999
