24-25 вересня 1917 року у Харкові пройшов З’їзд Слобожанщини, на якому ухвалили резолюцію, у якій проголосили: «На всій Україні в етнографічних кордонах, єдиною найвищою владою є Українська Центральна Рада та відповідальний перед нею Генеральний Секретаріат. Слобідська Україна (губернія Харківська та українські частини Воронежчини та Курщини) мають бути Приєднані до автономної України.»[1]
“З’їзд Слобожанщини. Учора закінчилася сесія з’їзду слобідської України. На з’їзді було представлено у кількості понад 400 делегатів, Харківська, Воронезька, Курська губернії та область війська Донського. Метою з’їзду є об’єднання Слобожанщини з усією Україною та організація слобожанської ради» – писала харківська преса.[2]
Варто зазначити, що цьому з’їздові передувала гігантська робота, проведена у слободах Вороніжчини та Курщини[3]. Відбулися з’їзди Острогожчини та Валуйщини. Було надіслано резолюції до Центральної Ради та Тимчасового уряду, у яких було висловлено волю народу бути у складі України. Уся підготовча організаційна та просвітницька робота здійснювалася місцевими активними учасниками українського національно-визвольного руху.
Як історія розвивалася далі, можна прочитати в статті «Національно-визвольна боротьба Східної Слобожанщини: українська ідентичність в умовах репресій»
Ніна Бєляєва
[1] «Робітчина Газета II.X. 1917. ч.120
[2] Харківська газета «Южный край». – 1917. – 26 вересня (№ 14247), С. 6.
[3] Білгородщина ніде не згадується, тому що Білгородський повіт входив до Курської губернії (1797–1928). Вона входила до поняття Курщина.
