Національний фактор у війні настільки зріс, що в Росії вже почали створювати «національні батальйони», що воюють проти України під прапорами своїх республік. Після стількох років репресій і терору – нечуваний приклад загравання з місцевим патріотизмом.
Кремлю зручно воювати з українцями руками поневолених народів. Мобілізуючи провінцію, Путін «береже» російських мешканців мегаполісів, здатних створити владі проблеми у медіа та на центральних площах країни. На противагу аборигенам соціально відсталих регіонів, фінансова мотивація йти на війну для москвичів і пітерців явно недостатня. Тому, попри вже відчутну нестачу особового складу, в Росії не оголошують загальну мобілізацію.
Водночас, утилізуючи на війні молодих чоловіків з Кавказу і Забайкалля, Путін вирішує стратегічне завдання на зменшення поліетнічності й згортання федералізму в Росії. Шляхом фактичного етноциду малих народів.
Крім всього іншого, російська пропаганда ще й навмисно підсвічує роль чеченців та бурятів, спрямовуючи передусім на них, а не на етнічних росіян, гнів і ненависть українців. На фоні «диких інородців» репутація росіян вибілюється для просування в Україні панслов’янського концепту «русского мира». І навпаки, спалення мостів між українцями та поневоленими народами РФ має унеможливити їх співпрацю у справі розвалу імперії.
LB.Ua
