Позиція багатьох моїх колег щодо еміграції не витримує жодної критики. Ця вічна спроба залишитися в білих рукавичках – «ми ні до чого» – викликає подив. Ви до чого. Ми всі у цьому лайні, це лайно лежить на нас усіх. Досить робити вигляд, що ви до цього не маєте відношення. Чим довше ви вдаєте, тим більше стаєте співучасниками путінських злочинів.
З кожним російським ударом по Україні розсипається в пилюку ганебна брехня про «війну Путіна». Це не війна Путіна. Це війна Росії. Досить брехати Заходу, що у Росії є антивоєнний рух. Є якась кількість пристойних людей, які мовчать. Але це все одно одиниці на загальному тлі. Хтось сидить у в’язницях, але й вони потрапили туди не тому, що мріяли про подвиг. Таких героїв, як Скобов та Горінов, — лічені одиниці.
Безумовно, за те, що відбувається, є історична провина на всіх нас, але куди більша вина лежить на тих, хто, сидячи на грантах, намагається обманювати західну громадську думку, продовжуючи розповідати казки про те, що є якась «інша Росія», якої немає.
Війна стала буденністю, вбивства стали звичайними. І наша справа кричати, що вбивства не можуть бути буденністю. Путін – військовий злочинець, і всі люди, які працюють на Путіна, – військові злочинці. Будь-яка спроба змастити цю картину робить людину також співучасником.
Сьогоднішня путінська Росія – це ворог, як фашистська Німеччина. Тому треба допомагати Україні виграти війну, і так, треба дати Україні ракети, які летітимуть на Москва-Сіті. Це важлива позиція, яку має займати будь-яка людина, вважає себе російським патріотом.
