У росії знову щось пішло не за планом. Знову — бо йдеться про імперію, яка живе за календарем столітньої давнини, але щоразу дивується, коли отримує по зубах. Цього разу — від Азербайджану.
У ніч на 27 червня в Єкатеринбурзі фсб провела силову операцію проти так званої азербайджанської “ОПГ”. Офіційно — розслідування справи ще з 2001 року, з часів, коли путін тільки сідав у своє крісло. По неофіційних відомостях — показова розправа, аби нагадати азербайджанській громаді в росії, хто тут «хазяїн». У результаті двоє загинули, ще один — з родини Сафарових — помер пізніше. Усього було затримано тринадцять осіб. За старою доброю чекістською традицією — з тортурами, насиллям, зневагою до людського життя.
Це був момент, коли азербайджанці згадали: росія — не брат. росія — тюремник. росія — це завжди про смерть, приниження, шантаж і примус. І поки пропагандисти кремля розповідали казки про “боротьбу з організованою злочинністю”, в Баку зривались концерти — один за одним: Баста, Агутін, інші виконавці імперської сцени. російські спектаклі — під ніж. Державна реакція була швидкою: в МЗС Азербайджану викликали тимчасового повіреного в справах росії і висловили різкий протест. Це вже не культурне охолодження — це дипломатичне попередження.
Паралельно журналіст Афган Мухтарли заявив у прямому ефірі: посольство росії в Баку варто спалити. І хоча офіційна влада такі заклики, зрозуміло, не підтримає, але градус настроїв у суспільстві очевидний. Гнів справжній. Обурення справедливе. росія знову повірила у власний міф про могутність — та отримала ляпас від реальності.
Історія ця не з’явилася на порожньому місці. Азербайджан давно тримає дистанцію від російської культурної експансії. Ще у 2019 році уряд країни зробив гучну заяву: азербайджанці не мають називати своїх дітей російськими іменами. Тоді в термінологічній комісії при Кабміні прямо сказали: «Петро, Павло чи Тетяна — не для нас». Це не була просто мова про імена. Це була заява про ідентичність. Про свободу від колоніального спадку. Про захист мови — а значить, і нації.
Те, що сталося зараз, — логічне продовження цієї лінії. І важливо осмислити це не лише як двосторонній дипломатичний конфлікт, а як прояв чогось більшого. Це тріщина в імперській брехні про “братні народи”, які буцімто завжди з росією. Це ще одна цеглина, яку виймають з фундаменту кремлівської моделі світу — світу, де всі повинні боятись, мовчати, терпіти і коритися.
росія роками прикривалася боротьбою з “бандитами”, щоб маскувати власне колоніальне свавілля. Але коли люди вмирають у тебе вдома від рук силовиків іншої держави — це вже не “боротьба зі злочинністю”, це агресія. Це пряме втручання. Це імперська каральна машина в дії.
І тут важливо, щоби ми, українці, помічали кожен такий епізод. Бо антиімперський блок народів не вибудується сам по собі. Його цементує солідарність. Іноді тиха. Іноді гучна, як скасування всіх російських концертів у столиці. Іноді — просто палаюча і щира лють, як у словах Мухтарли. І кожен прояв спротиву імперії — має бути підтриманий.
Бо якщо сьогодні вони прийшли до Сафарових, завтра вони прийдуть до інших. До киргизів, до вірмен, до казахів, до нас. Власне, вже приходили. А отже, не забуваймо головного: імперія — не змінюється. Вона тільки відступає, коли боїться. І саме тому треба тримати її в страху — до останнього її дня.
Даниїл Козачок
