Президент США Джо Байден оголосив період з 21 по 27 липня 2024 Тиднем поневолених народів (Captive Nations Week). На цьому тлі громадське об’єднання Ліга вільних націй проводить акції у всьому світі, вимагаючи права на свободу для народів Росії. «Idel.Реалії» опитали активістів народів Поволжя та експерта з фінно-угорських народів на предмет того, чи морально не застарів захід, який щороку вживає Вашингтон.
Тиждень поневолених народів (Captive Nations Week) — це щорічний комплекс масових заходів, що спочатку спрямований на привернення уваги громадськості до проблеми «занедбаних народів, які перебувають під контролем комуністичних режимів». Згідно з цим законом (прийнятий у 1959 році), президент США уповноважений проголошувати «Тиждень поневолених народів» щороку — доти, доки всі вони не набудуть свободи та незалежності.
У тексті резолюції Конгресу, що стала 1959 року законом, перераховані такі країни та території: Ідель-Урал , Тибет, Козакія, Туркестан, Північний В’єтнам, Польща, Угорщина, Литва, Україна, Чехословаччина, Латвія, Естонія, Білорусь, Румунія, Східна Німеччина , Болгарія, континентальний Китай, Вірменія, Азербайджан, Грузія, Північна Корея, Албанія.
«ЦІНА НА БЕНЗИН ХВИЛЯЄ БІЛЬШЕ»
Представник «Вільної Удмуртії» Артем Медведєв , який проживає в США, вважає, що міра все ще актуальна.
— Очевидно, одного «тижня» мало. Але американська політика відштовхується від виборця. А його внутрішні речі, наприклад, ціна на бензин, хвилюють більше, ніж становище народів Ідель-Уралу. Тому дякую на те, що є, — каже він.
Медведєв вважає, що багато народів усередині Росії перебувають у нерівному становищі щодо етнічної більшості.
— Тому найпростіша паралель для Заходу — удмурти, калмики, буряти всередині Росії займають трохи вище місце, ніж умовні мексиканці в США в 1990-ті або чорношкіре населення в 1960-і. Декларується рівність можливостей, але ти піди спробуй знайти державний садок у Росії, школу, вуз із навчанням та спілкуванням рідною мовою [мова про мови народів Росії, крім російської], — зазначає Медведєв.
Активіст уточнює, що деколонізація – дуже важливий процес.
— Росіяни його не усвідомлюють, оскільки у них немає особливих проблем з етнічною самореалізацією — у будь-якому кінотеатрі кіно йде російською, підручники 99% російською, держпослуги російською. Нам – представникам нечисленних народів – важливо донести до російської більшості, що бажання бути калмиком, марійцем, чувашем чи удмуртом – це таке ж природне та нормальне бажання, як, наприклад, поїхати до Туреччини на літо. Не дурощі, не придур, не мода, — каже він.
АМЕРИЦІ НЕ ДО ІДЕЛЬ-УРАЛУ
Автор проекту «Сердита Чувашія» та екс-глава Штаба Навального у Чебоксарах Семен Кочкін вважає, що у 2024 році американському суспільству та американським політикам цікаві не народи Ідель-Уралу, а вибори президента США.
— Просування свого порядку денного там під час таких яскравих подій здається просто нереальним завданням. Мені здається, що питання, за якими можна було працювати зі Штатами, — це санкції щодо Росії. Є конкретні люди, через які наша республіка перетворюється на військову фабрику, до якої щодня приходять нові похорони. А чуваська ідентичність підміняється великоросійським псевдопатріотизмом. Є конкретні люди, які провадять цю політику. При цьому під американськими санкціями лише 8 осіб із правлячої еліти Чувашії, — нарікає він.
Кочкін також натякає на те, що міра у вигляді оголошення Тижня поневолених народів застаріла.
— Тиждень поневолених народів з’явився зовсім іншим часом. Тоді єдина можливість розповісти про реальну ситуацію одноплемінникам мала лише Радіо Свобода, — вважає активіст.
Кочкін стверджує, що для нього та його соратників робота всередині республіки важливіша за кроки на міжнародному рівні.
— І незважаючи на те, що за 70 років залишилося безліч невільних народів, є ті, які змогли стати не лише вільними, а й по-справжньому успішними та багатими. А в нас, незважаючи на еміграцію, залишається можливість говорити з людьми в Росії безпосередньо. До нас прислухаються, люди всередині беруть участь у наших проектах. Для нас робота всередині Чувашії за пріоритетом вища, ніж робота у міжнародному напрямі, — ділиться він.
При цьому, як зазначає чуваський активіст, на міжнародну діяльність у його команди не вистачає ресурсів та досвіду.
— Але незважаючи на це, якщо міжнародні організації хочуть дізнатися, що відбувається в республіці, то вони звертаються саме до нас. Проблема в тому, що людей у Чебоксарах, Цивільську та Батирьові, щоправда, складно почути через цензуру та тиск. Але ми ці голоси робимо голосніше настільки, наскільки це можливо. І сподіваюся, що скоро ми ці голоси почуємо не на вулицях Вашингтона, а на вулицях столиці республіки, — робить висновок Кочкін.
«НАШЕ Прагнення ЗВІЛЬНИТИСЯ ВІД «ОПІКИ» НІКУДИ НЕ ДІЛОСЯ»
Ерзянський старійшина Сиресь Боляєнь оптимістичніше дивиться на міжнародну активність. Цього року, за його словами, проводяться акції у США, ФРН та Литві. У США вони пройдуть одразу у кількох штатах. Він також дотримується позиції, що захід американського президента не втратив актуальності.
— <…> Безумовно, Тиждень поневолених народів актуальний як ніколи! Це нагадування диктаторським режимам про те, що наше прагнення звільнитися від їхньої опіки нікуди не поділося! Ми боролися, боремося і боротимемося доти, доки не досягнемо свого. Крім того, це сигнал тієї частини наших народів, яка перебуває безпосередньо в окупації. Саме так це називається! Сигнал, який показує, що надія є ще, що є люди, які не змирилися і, перебуваючи за межами концтаборів, не забули про своїх співвітчизників, — ділиться він.
За словами Боляєня, становище ерзян не сильно відрізняється від становища решти «занедбаних народів».
— Цивілізованому світу слід зрозуміти, що прихильність до москвоцентризму, спроби зберегти звичний устрій світу — це не просто турбота про свій відносний комфорт, це не просто невтручання, не просто дотримання нейтралітету, це участь у знищенні наших народів. Розпад РФ неможливо запобігти тому, як неможливо було врятувати СРСР, але підготовка до цього розпаду, надання допомоги нашим народам у створенні своїх держав може істотно мінімізувати і економічні втрати світової спільноти, і кількість людських жертв. Ерзянський національний рух є співзасновником Ліги Вільних Націй, підсумовує він.
Минулого року Генпрокуратура Росії оголосила «небажаними» організаціями руху «Ліга вільних націй» та «Форум вільних народів пост-Росії». Відомство зазначало, що ці об’єднання виступають із сепаратистськими гаслами та становлять загрозу основ конституційного ладу та безпеки Росії.
СКЛАДНЕ ПОЛОЖЕННЯ МОКШАН
Про актуальність Тижня поневолених народів висловився також голова Мокшанського національного комітету Донісі Човганонь .
— Дуже своєчасний, я б сказав, міра. Багато хто на Заході, особливо в США, вважає, що імперії з розвалом соцтабору залишилися в минулому, але це не так. Москві і навіть Пекіну, який маячить за її спиною, вдалося на уламках минулої епохи двополярного протистояння не просто відновити, а й посилити асиміляцію поневолених народів: тюркських (уйгурів, башкирів, киримли), самодійських, алтайських і, звичайно ж, фінно-угорських. Саме останні перебувають у відчайдушному становищі, практично на межі зникнення, тому щорічний Тиждень поневолених народів — один із способів показати, що ми є, що ми боремося за свою свободу, як ще 40 років тому боролися естонці з угорцями, — зазначає він.
За словами Човганоня, люди, які живуть поза Росією, практично не знають про становище фінно-угорських народів цієї країни.
— Навіть в Естонії, Угорщині та Фінляндії, не кажучи вже про Польщу, Німеччину чи Францію, досі вважають наш народ єдиним з ерзянами, використовуючи як у побуті, так і в науковому обороті слово «мордва/мордвін», яке стало образою за нацпризнакою. Лихий стан, в якому опинилися мокшани разом з іншими фінно-угорськими сусідами Поволжя, залежить виключно від волі московського Кремля: якщо там вирішать усіх мокшан зробити росіянами, так і буде, народ не особливо протидіятиме через свій менталітет і характер пристосовуватися до всього навіть до найгіршого, — вважає він.
Між останніми трьома переписами населення Росії — з 2002 по 2020 роки — кількість людей, яких врахували як «мордву», скоротилася майже вдвічі. При цьому спад — не єдина проблема цієї групи. Між підходами російської влади та активістів стосовно ідентичності етнічної групи є велика різниця. Перші вважають, що є народ «мордва», другі стверджують, що «мордви» не існує – є «ерзяни» та «мокшани». У результатах перепису етнічну групу названо «мордвою», а «ерзяни» та «мокшани» представлені як субетнічні групи.
Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну мокшан та ерзян, поряд із представниками інших народів, активно вербували для участі у війні на боці Росії.
— Могілізація мокшанських чоловіків на український фронт з осені 2022 року — окремий доказ цього. Заходу слід зрозуміти, що корінь всього зла в Північній Євразії – це Москва (ширше: Росія), тому необхідно допомагати всім тим рухам, націленим на її дезінтеграцію за прикладом СРСР. І так, жодної катастрофи, тим більше ядерної чи громадянської війни не буде, адже Москва – васал Пекіна, а Пекіну (ширше: Компартії Китаю на чолі з Сі Цзіньпіном) не потрібна пустка від Пскова до Владивостока, потрібна підконтрольна територія для вивезення ресурсів. На щастя, Мордовія та сусідні землі, де мешкають мокшани (Пенза, Тамбов, Рязань, Саратов), не цікавлять китайців, а тому європейська частина РФ може безкровно трансформуватися в нові незалежні, суверенні держави з без’ядерним статусом. До цього прагне Мокшанський національний комітет, — робить висновок він.
Керівник центру вивчення корінних народів «Uralic» та екс-член постійного Форуму ООН з питань корінних народів (ПФКН) Олівер Лооде солідарний з активістами, які вважають, що Тиждень поневолених народів є доречним заходом навіть після падіння комуністичного Радянського Союзу.
— Будь-яка політична ініціатива США та західного світу, яка привертає увагу до пригніченого становища корінних народів, які проживають на території Російської Федерації, має вітатись та підтримуватись, у тому числі Тиждень поневолених народів. Це дійсно своєчасно і актуально, тому що багато з цих поневолених корінних народів самі докладають нових зусиль щодо відстоювання своїх прав у формі незалежних національних рухів, а також мереж, що їх об’єднують, таких як Ліга вільних націй і Форум вільних націй пост-Росії, — вважає він. .
Лооде закликає повернути міру колишній політичний зміст. Для цього він пропонує зробити конкретні кроки.
— Тиждень поневолених народів, який формально існує досі, не має такої політичної ваги, як за часів Холодної війни. Мені здається, що національні активісти ставляться до цього набагато серйозніше, ніж уряд чи Конгрес США. Потрібно зробити набагато більше, щоб цей Тиждень став актуальним: наприклад, слухання у Конгресі лідерів незалежних національних рухів, офіційні зустрічі з президентами США та іншими високопосадовцями. Я знаю, що у Вашингтоні (Округ Колумбія) є люди, у тому числі у спільноті аналітиків та аналітичних центрів, які підтримують це, але поки що я не бачу ні конкретних кроків, ні серйозної політичної волі у США рухатися у цьому напрямі, — каже він. .
На питання, що мають зрозуміти США про стан справ фінно-угорських народів Ідель-Уралу, Лооде каже, що «не очікує, що Захід за винятком фінно-угорських держав — таких як Естонія та Фінляндія (Угорщина фактично поза грою) — виявить особливий інтерес чи увагу до финно-угорским народам Росії».
— Він має розглядати всі корінні народи Росії загалом і як однаково важливі. В даний час у західних центрах влади серйозно бракує знань про корінні народи Росії в цілому, а основна російська опозиція мало що зробила, щоб навчити їх цьому питанню. Проте сила, яку деякі фінно-угорські народи Росії можуть привнести до ширшого дискурсу та руху з деколонізації Росії, пов’язана з їх знаннями та контактами в Естонії та Фінляндії, а також у ЄС загалом. Багато представників фінно-угорської інтелігенції цих народів здобули освіту в цих країнах, працюють і живуть там. Проблема в тому, що більшість із них є політично пасивними. Але колективно вони могли б сформувати потужну силу для деколонізації своїх народів, якби тільки захотіли та змогли подолати свої страхи, вважає співрозмовник.
Лооде вважає, що активістам у свою чергу слід бути помітнішими в політичній площині.
— Найголовніше, щоб такі активісти існували. Для мене головною проблемою в цьому ширшому питанні є навіть відсутність політичної підтримки з боку Заходу, а відсутність серйозної політичної активності серед більшості фінно-угорських народів Росії. Іноді здається, що російська колоніальна та асиміляційна політика вже виконала свою місію з нейтралізації цих народів, зведення їх до фольклорних постатей. Щоб народ міг розраховувати на підтримку ззовні, він повинен мати можливість самоорганізуватись, сформулювати свої цілі та чітко донести їх до зовнішнього світу. Поки що серед фінно-угорських народів Росії я бачу це лише у русі ерзя, але цього явно недостатньо. Шанс на деколонізацію має лише той народ, який бажає деколонізувати себе. На жаль, я не бачу такого бажання на колективному рівні серед цих країн, хоча в усіх є багато розумних і талановитих людей, які могли б очолити такі рухи і, зрештою, також отримати серйозну підтримку з боку Заходу, — резюмує Лооде.
- Із сепаратистською риторикою регіоналістів не згодні не лише російська влада, а й представники російської опозиції. Так, із початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну Михайло Ходорковський неодноразово говорив , що виступає проти сепаратизму, представники Фонду боротьби з корупцією (ФБК) виступали з прогнозом про малоймовірність розпаду Росії. Про це в липні 2022 року говорив Леонід Волков , у лютому 2023 року – Володимир Мілов . А в середині липня 2023 року про це написав і Георгій Албуров , який назвав ідею відділення Башкортостану та Татарстану маргінальною.
- В останні роки Росію критикують за тиск на активістів, які виступають на захист федералізму в РФ, і «асиміляційну» політику , що проводиться Москвою , щодо представників її корінних народів і національних меншин. Водночас експерти та активісти вказують на демонтаж федеративних засад держави.
- Російська влада посилює переслідування — тепер уже й кримінальне — активістів, які виступають на захист федералізму, повноважень регіонів та прав корінних народів, які населяють Російську Федерацію, криміналізуючи навіть політичні (гарантовані Конституцією країни) виступи. Це призвело до того, що активісти все частіше почали говорити про бажання відокремитися від Росії.
- Минулого року Генпрокуратура Росії оголосила «небажаними» організаціями руху «Ліга вільних націй» та «Форум вільних народів пост-Росії». Відомство зазначало, що ці об’єднання виступають із сепаратистськими гаслами та становлять загрозу основ конституційного ладу та безпеки Росії.
- 7 червня 2024 року в Росії визнали «екстремістською» неіснуючу організацію «Антиросійський сепаратистський рух». Засідання, на якому суд ухвалив рішення про заборону, відбулося у закритому режимі. На думку Мін’юсту РФ, який ініціював позов про заборону неіснуючої організації, цей рух спрямований на «руйнування багатонаціональної єдності та територіальної цілісності Росії». Про будь-які відмітні ознаки руху або його символіку не повідомляється. Про реєстрацію в Росії та світі офіційних організацій, партій чи рухів з такою назвою раніше відомо не було.
