Тува — земля великих природних багатств, але рішення щодо їх використання приймаються далеко від Кизила. Чи може народ, який живе на цій землі, сам визначати долю її ресурсів?
28 вересня Ліга Вільних Націй опублікувала матеріал «Енергія чужої землі: Тува і колоніальна модель російського федералізму», у якому розглядає енергетику та природні ресурси Туви як приклад нерівномірного розподілу економічних вигод між регіоном і федеральним центром.
Йдеться передусім про Саяно-Шушенську ГЕС. Її встановлена потужність становить 6 400 МВт, а проєктна середньорічна генерація — близько 23,5 млрд кВт·год. Станція розташована в Хакасії й належить «РусГідро».
Але водосховище значною мірою пов’язане саме з Тувою. За даними водогосподарських джерел, 42% його водного дзеркала припадає на територію Туви; під час створення водосховища були затоплені, зокрема, Старий Шагонар та Чаа-Холь.
Це створює принципове питання: хто має отримувати економічну вигоду від природних ресурсів території та хто повинен ухвалювати рішення про їх використання?
Електроенергія є — але не обов’язково для тих, на чиїй землі працює система
У 2026 році одноставковий тариф для населення Туви становить 5,22 рубля за кВт·год до 30 вересня і 5,81 рубля з 1 жовтня для першого діапазону споживання.
Ліга Вільних Націй використовує ці цифри як основу для критики нинішньої моделі розподілу енергетичних доходів. Організація порівнює їх із цінами експорту російської електроенергії до Китаю та стверджує, що Тува не контролює ключові рішення щодо виробництва й розподілу електроенергії. Це вже оцінка самої Ліги, а не встановлений незалежним джерелом висновок про «колоніальність» системи.
Водночас залежність від федеральної енергетичної системи є фактом: великі об’єкти генерації та мережі функціонують у загальній енергосистемі, а Саяно-Шушенська ГЕС є одним із ключових джерел потужності для Сибіру.
Вугілля: наступний ресурсний фронт
Енергетичне питання не обмежується гідроелектроенергією.
Офіційний документ про стан природних ресурсів Туви повідомляє, що на 1 січня 2026 року балансові запаси вугілля категорій A+B+C1+C2 становили приблизно 2,75 млрд тонн. У 2025 році в республіці було видобуто близько 972 тис. тонн вугілля: 639 тис. тонн відкритим способом і 333 тис. тонн підземним.
Але Москва планує подальше збільшення видобутку.
У затвердженій 22 вересня 2026 року програмі розвитку вугільної промисловості РФ до 2050 року Тува прямо названа серед перспективних регіонів видобутку. Документ передбачає можливість збільшення видобутку в Туві до 12–15 млн тонн коксівного вугілля на рік за умови подальшого освоєння родовищ та будівництва залізниці Елегест — Кизил — Курагіно.
Таким чином, майбутнє ресурсів Туви вже включене до довгострокової стратегії федерального центру.
Питання, яке неможливо сховати за статистикою
Історія Туви додає до економічного питання політичний вимір.
До 1944 року існувала Тувинська Народна Республіка — формально незалежна держава, хоча з 1920-х років вона перебувала під значним радянським впливом. У жовтні 1944 року СРСР включив Туву до складу РРФСР. Історичні джерела фіксують відсутність загальнонародного референдуму щодо цього рішення.
Тому сьогодні питання ресурсів для частини тувинського суспільства пов’язане не лише з тарифами чи бюджетами. Воно переходить у площину права народу самому визначати політичний статус своєї землі та розпоряджатися її природними багатствами.
Ліга Вільних Націй та інші прихильники деколонізації розглядають Туву саме в такому контексті. Водночас сучасний міжнародний статус Туви як території під контролем Російської Федерації відрізняється від випадків сучасної військової окупації, тому історичну анексію 1944 року та нинішній статус необхідно розглядати окремо.
Україна і майбутнє народів, підлеглих Москві
Російсько-українська війна зробила питання імперської спадщини значно помітнішим у міжнародній політиці.
Для українців боротьба за звільнення окупованих Росією територій є боротьбою за відновлення власного суверенітету. Для представників національно-визвольних рухів Туви, Татарстану, Башкортостану, Саха, Чечні та інших народів український спротив водночас є прикладом того, що імперський контроль не є незмінним.
Чи призведе ослаблення Росії до появи незалежної Туви — питання політичного майбутнього, а не встановлений прогноз. Але сама дискусія про право тувинського народу на самовизначення вже існує.
І саме тут економіка перетинається з політикою: хто контролює землю, воду, енергію та корисні копалини — той значною мірою контролює майбутнє суспільства, яке на цій землі живе.
Джерела
- Ліга Вільних Націй — «Енергія чужої землі: Тува і колоніальна модель російського федералізму»
- Росводресурси — Саяно-Шушенське водосховище
- «РусГідро» — Саяно-Шушенська ГЕС
- Уряд Туви — державна доповідь про стан довкілля та природні ресурси
- Програма розвитку вугільної промисловості РФ до 2050 року
- UNPO — Tuva: історія та питання самовизначення
