Далекий Схід російської імперії наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття став не лише стратегічним регіоном для імперії, а й зоною масового переселення українців. Ці переселенці сформували унікальну етнічну й культурну спільноту — далекосхідних українців, яка стала символом стійкості національного духу на берегах Тихого океану. Територія їхнього компактного проживання отримала назву Зелений Клин і охоплювала сучасний Приморський край, частину Сахалінської області, частину Хабаровського краю, Амурську область, Єврейську автономну область, а також окремі райони Забайкальського краю, Магаданської області та Камчатського краю.
З перших днів заселення українці стикалися з колоніальною політикою імперії та постійними спробами асиміляції. російська влада прагнула не лише використати переселенців як робочу силу й укріпити кордони, а й розмити їхню національну ідентичність. Попри цей тиск, далекосхідні українці створювали культурні та освітні осередки, формуючи унікальну субкультуру, яка лягла в основу далекосхідного українства.
Епоха заселення та формування (кінець XIX — початок XX століття)
Перші поселення українців виникли на самому початку 1800-х років, а масове переселення українців на Далекий Схід розпочалося у 1880–1890-х роках, коли створена московитами земельна криза в Україні досягла критичного рівня. Багато родин залишали рідні місця, щоб отримати безкоштовні земельні наділи на Далекому Сході, сподіваючись на краще майбутнє для себе та своїх дітей. Під час столипінської реформи (1906–1911) переселення стало ще більш масовим і системним, що дало поштовх формуванню нової далекосхідної української громади.
Економічні причини поєднувалися з колонізаційною політикою: українців приваблювали вільні землі та можливість самостійного господарювання, однак російська влада використовувала їх переселення для зміцнення кордонів імперії. Політичний мотив був ключовим: через масове розселення українців влада прагнула розмити українську ідентичність в самій Україні та послабити потенціал національного самоусвідомлення.
Історично українці заселяли території сучасного Приморського краю, частини Сахалінської та Хабаровської областей, Амурської області, Єврейської автономної області, а також окремі райони Забайкальського краю, Магаданської області та Камчатки. Ці землі стали для переселенців не лише новим домом, а й згодом ареною культурної самоорганізації та спротиву колоніальній політиці москви.
На Далекому Сході почали виникати українські культурні осередки: «Просвіти», де проводилися лекції, виставки та вистави; Українські хати — центри культурного життя; а також Українські громади, які об’єднували переселенців для взаємодопомоги та збереження мови. Створювалися православні парафії з українським кліром, видавалися газети — «Українець на Зеленому Клині», «Світло», «Далекосхідна правда», що дозволяло переселенцям зберігати зв’язок з рідною культурою.
З перших років переселення українці стикалися з обмеженнями культурної автономії: влада закривала газети й культурні товариства, забороняла навчання українською мовою та використання української мови в друці. Бюрократичні перепони, несправедливий розподіл землі та контроль над будь-якою політичною ініціативою робили життя переселенців складним і небезпечним.
Лідери першої хвилі переселення
Юрій Косміч Глушко-Мова став символом організації українського руху на Далекому Сході, очоливши Владивостоцьку «Просвіту» та Український крайовий секретаріат. Павло Яхно активно просував ідею автономії українських земель, а Анісим Якович Ступак і Гордій Петрович Мелашич створювали культурні й освітні структури, формуючи ядро далекосхідної української громади.
Іван Гадзаман — один із основних авторів Конституції Далекосхідної української республіки.
Радянський період. Початок
Після встановлення радянської влади дальньосхідні українці втратили самоврядування, українські комітети та «Просвіти» були закриті. Розпочалася жорстка централізація влади та ідеологічний контроль, а українська мова витіснялася зі шкіл і державних установ. До 1930-х років українські школи, газети та театри були ліквідовані. Активісти, священники та вчителі зазнавали арештів, заслань і розстрілів. Русифікація стала інструментом придушення національної самосвідомості.
Попри репресії, українці зберігали ідентичність через таємні гуртки, підпільні газети та зв’язок з еміграцією в Харбіні, Канаді, Японії та Австралії. Підпільні ініціативи дозволяли зберегти мову, культуру та дух громади.
Період після Другої світової війни та перебудови
У 1940–1980-х роках дальньосхідні українці були ослаблені асиміляцією. Українських шкіл та культурних інститутів не існувало, а соціальні ініціативи обмежувалися рамками радянської національної політики.
Діяльність здійснювалася приховано, через переписку та підпільні культурні зв’язки. Українці зберігали народні пісні, обряди та мову в сімейному середовищі, проте масового руху не було.
У 1970–1980-х роках активісти створювали творчі ансамблі, збирали матеріали для еміграції, таємно підтримували українську ідентичність. Масових суспільних проявів національного руху не було через жорсткий контроль радянської влади.
Розпад СРСР і сучасність
Після розпаду Радянського Союзу становище дальньосхідних українців (далекосхідні українці) поступово почало змінюватися, хоча воно залишалося вкрай складним через десятиліття русифікації та репресій. Відновився випуск газети «Українець на Зеленому Клині», робилися спроби організувати недільну школу для дітей з вивчення української мови, велися переговори щодо трансляції радіопередач, однак не всі плани вдалося реалізувати.
19 березня 1993 року у Владивостоці відбувся V Всеукраїнський з’їзд далекосхідних українців, на якому було ухвалено рішення про створення об’єднання під назвою «Зелений Клин». Метою цього об’єднання стало відновлення та підтримка української ідентичності, культури й історичної пам’яті на Далекому Сході росії. З’їзд затвердив новий склад Секретаріату та скерував звернення до президента російської федерації Бориса Єльцина й органів місцевого самоврядування з проханням офіційно зареєструвати об’єднання. Проте через бюрократичні й політичні перепони, створені російською владою, реєстрація так і не була здійснена, що обмежило можливості організації, але не зламало дух руху.
На початку 2000-х років спостерігалося відродження української далекосхідної ідентичності. Одним із ключових діячів цього періоду став Анатолій Криль, засновник і художній керівник українського хору «Горлиця», який активно організовував культурні заходи, підтримував вивчення української мови та зберігав традиції переселенців. Його діяльність стала символом відродження національної свідомості. На жаль, у 2004 році Анатолій Криль був убитий, і його смерть досі залишається нерозкритою. Цей трагічний випадок підкреслив небезпеку та тиск, з якими стикаються активісти руху, але водночас став символом стійкості далекосхідних українців у боротьбі за свої права й культурну спадщину.
Рух за свободу!
У 2022 році далекосхідні українці — як ті, що емігрували, так і ті, хто залишився на території Далекого Сходу, — створили об’єднання за незалежність Зеленого Клину під назвою «Зелений Клин — моя Батьківщина». Основним ідеологом і згодом очільником руху став Володимир Дубовський, а серед активних учасників вирізняються Олександр Серпень, Наталія Романенко, Артем Примак, Микола Кім. Рух ставить за мету не лише культурне відродження, а й відновлення раніше втраченої незалежності держави, що об’єднує далекосхідних українців з іншими автохтонними та корінними народами регіону, що робить його повноцінним національно-визвольним проєктом.
Діяльність руху охоплює широкий спектр напрямів: інформаційну та ідеологічну роботу через публікації, блоги, Telegram-канали й сайти; культурні ініціативи — фестивалі, виставки, навчання мови та збереження традицій; а також політичну й дипломатичну діяльність — розробку концепцій незалежності та звернення до міжнародних організацій і української діаспори. Окрім того, існує підтримка партизанського руху на території Далекого Сходу, який діє у зв’язці з офіційною політичною діяльністю «Зелений Клин — моя Батьківщина», використовуючи альтернативні методи боротьби.
Водночас рух стикається із систематичними репресіями з боку російської федерації. Так, Наталія Романенко перебуває під кримінальним переслідуванням за сфабрикованими обвинуваченнями у підготовці терористичного акту; разом із нею в СІЗО утримується її чоловік Володимир Фетисов. Аналогічно, Роман Лозовий (52 роки) та Кирило Гетьман (32 роки) були засуджені відповідно до 14 і 13 років суворого режиму за обвинуваченням у спробі підпалу військкомату. Альона Каторжних (14 років колонії суворого режиму) обвинувачена у підпалі Первомайського районного військкомату. Артем Примак, активіст руху, загинув у 2025 році за нез’ясованих обставин; на думку рідних і членів руху, його смерть могла бути організована як примушення до самогубства внаслідок тиску фсб.
Очільника руху Володимира Дубовського у червні 2022 року оголосили в розшук на території рф, а в грудні 2024 року внесли до переліку Росфінмоніторингу з позначкою «терорист». Сам рух за незалежність внесено до російського реєстру терористичних та екстремістських організацій, що вкотре підтверджує системний тиск на далекосхідних українців з боку держави-окупанта.
Попри репресії, рух активно розвиває міжнародну співпрацю. Він підтримує контакти з Україною, країнами ЄС, Японією, Кореєю та Австралією, реалізує спільні ініціативи й проєкти. Зокрема, через дипломатичні та культурні канали відбувається обмін інформацією про репресії, підтримка освітніх і культурних програм, а також обмін досвідом з діаспорою в Канаді, США, Японії та Австралії. Важливим є співробітництво з Україною, яка фіксує репресії російської влади, а також співпрацює з представниками руху у справах пошуку викрадених росією українських дітей і з питань розшуку українських військовополонених.
Крім того, рух взаємодіє з державами з метою запровадження санкцій проти юридичних і фізичних осіб, які підтримують воєнну агресію рф проти України. Ці дії сприяють формуванню міжнародної легітимності руху та створюють дипломатичні інструменти для захисту його прав і інтересів.
Сьогодні рух за незалежність Зеленого Клину є одним із прикладів успішного національно-визвольного руху, що демонструє стійкість, стратегічне мислення та перспективність. Попри тривалу русифікацію, далекосхідні українці зберігають мову, культуру й історичну пам’ять, а їхні лідери та активісти продовжують боротьбу за відновлення незалежної держави, що повністю обґрунтовує право на створення Української Далекосхідної Республіки. Рух має всі передумови для того, щоб стати суверенною та демократичною державою, яка об’єднує далекосхідних українців та інші корінні й автохтонні народи регіону, забезпечуючи політичну, культурну й економічну автономію, якої їх позбавили російська імперія, радянська влада та їхня спадкоємиця — російська федерація.
Володимир Дубовський
Джерело зображення.
