Україна продемонструвала світові новий рівень ведення сучасної війни. Серія високоточних ударів по російських нафтопереробних заводах, нафтобазах, експортній інфраструктурі та інших стратегічних об’єктах стала однією з найуспішніших кампаній за весь час російсько-української війни.
Ці операції не лише завдають противнику багатомільярдних економічних збитків. Вони руйнують матеріальну основу російської воєнної машини, позбавляють Кремль ресурсів для продовження агресії та демонструють вразливість держави, яка десятиліттями будувала свій статус на експорті сировини.
Однак у цих блискучих військових успіхах залишається слабка ланка — недостатній інформаційно-політичний супровід.
Війна не лише проти Кремля, а й проти імперської системи
Російська Федерація часто подається світу як звичайна національна держава. Насправді ж вона є імперією, у якій Москва концентрує політичну владу, фінансові потоки та контроль над природними ресурсами величезних територій.
Багато нафтових, газових та сировинних регіонів населені народами, які мають власну історію, культуру, мову та традиції державності. Саме тому, що вони окуповані Москвою – їхні природні багатства забезпечують значну частину прибутків федерального бюджету, з якого фінансується війна проти України.
Тому кожен удар по нафтопереробному заводу, нафтобазі чи експортній інфраструктурі повинен супроводжуватися чітким політичним меседжем:
Україна воює не проти цих народів. Україна знищує механізм, через який Москва використовує їхні ресурси для фінансування агресії. Україна укладе угоду про порозуміння з будь-яким народом, який обере власний шлях “геть від Москви” й проголосить державний суверенітет.
Від військової операції до політичного сигналу
Сьогодні після багатьох успішних ударів інформаційні повідомлення зазвичай обмежуються констатацією факту ураження того чи іншого об’єкта.
Проте кожна така подія могла б ставати приводом для ширшої інформаційної кампанії.
Наприклад:
- нагадувати, скільки доходів від експлуатації місцевих природних ресурсів забирає федеральний центр;
- показувати, як ці кошти спрямовуються на фінансування війни;
- наголошувати на непропорційно високих втратах серед представників неросійських народів у російській армії;
- демонструвати контраст між багатством регіонів та рівнем життя місцевого населення;
- підкреслювати, що саме імперська політика Кремля зробила ці об’єкти законними військовими цілями.
Тоді удар сприйматиметься не просто як військовий епізод, а як елемент боротьби проти системи колоніальної експлуатації.
Формула: ресурси в обмін на війну
Інформаційна стратегія могла б будуватися на простій і зрозумілій логіці.
Москва використовує природні багатства регіонів для ведення війни.
Москва використовує молодих людей із цих регіонів як мобілізаційний ресурс.
Москва отримує доходи від експлуатації територій, але основні вигоди концентрує у федеральному центрі.
Отже, відповідальність за продовження війни лежить передусім на імперській системі, яка перетворює ресурси та населення регіонів на інструмент своїх геополітичних амбіцій.
Саме цю систему й атакує Україна.
Суверенітет як шлях до безпеки
Особливу увагу варто приділити позитивному меседжу.
Недостатньо лише критикувати імперську політику Кремля. Необхідно демонструвати альтернативу.
Україна могла б послідовно заявляти, що підтримує право народів самостійно визначати своє політичне майбутнє відповідно до міжнародного права та принципу самовизначення народів.
Ключовий сигнал може звучати так:
Чим менше ресурсів надходитиме до розпорядження Кремля для ведення війни, тим швидше настане мир.
Такий підхід переводить дискусію з площини етнічного протистояння у площину відповідальності політичного центру, який розв’язав агресивну війну.
Слова також мають значення
Не менш важливою є термінологія.
У багатьох інформаційних повідомленнях регулярно використовуються формулювання на кшталт: «завод у російському Татарстані», «об’єкт у російській Якутії» або «підприємство в російському Башкортостані». Це абсурд.
Такі конструкції мимоволі закріплюють російськоцентричний погляд на політичну географію.
Натомість доцільно використовувати формулювання, які підкреслюють історичну та національну специфіку цих регіонів та відповідають історичній правді: «тимчасово окупований росією Татарстан», «окупований Башкортостан», «колонізовані москвою Якутія (Саха)», «Бурятія» тощо.
Йдеться про відмову від автоматичного ототожнення багатонаціонального простору з виключно російською етнічною ідентичністю.
Це також відкриватиме очі нашим західним партнерам, багато з яких перебувають у полоні російських великодержавних світоглядних конструкцій.
Від ударів по НПЗ до тріщин в імперії
Війни виграються не лише на полі бою.
Іноді вирішальними стають процеси, що відбуваються у свідомості людей.
Кожен удар по нафтовій інфраструктурі може супроводжуватися запитанням:
«Чому ресурси цього краю працюють на війну проти України?»
Кожен удар по об’єктах військової логістики може супроводжуватися нагадуванням:
«Чому молоді люди з цього регіону повинні гинути за імперські амбіції Кремля?»
Кожне інформаційне повідомлення може ставати не лише звітом про успішну операцію, а й елементом великої політичної кампанії, спрямованої на делегітимізацію імперської системи.
Кожне згадування т.зв. “суб’єкта РФ” повинно нести нагадування про історію його окупації Москвою, про чисельні жертви та національні образи й приниження, які переніс цей народ у національно-визвольних війнах проти кремлівських поневолювачів, апелювати до історичних подій та національних героїв.
Україна вже довела, що здатна завдавати точних ударів по економічній основі російської воєнної машини. Наступним кроком має стати перетворення цих ударів на інструмент політичного впливу, який посилюватиме внутрішні суперечності Російської Федерації та сприятиме ослабленню імперських механізмів, що породжують агресію.
За нашу і вашу свободу!
Свобода народам!
Свобода людині!
