У куточку кімнати в кріслі, серед тривожної атмосфери Пешавару, сидить чоловік у традиційному афганському уборі. Довга чорна борода, проникливий погляд. У руках одного з польових командирів та керівників афганських моджахедів — не зброя, а англомовне видання «ABN Correspondence» (часопис Антибольшевицького Блоку Народів).
Цей кадр — не випадкове фото. Це засвідчення однієї з найменш відомих, але водночас найбільш вражаючих спецоперацій Українського Визвольного руху у 1980-х роках.
Місія «Ігора» та «Петра»: Українська дипломатія у полум’ї Афганської війни [1]
У 1982 та 1984 роках, коли Совєтський Союз веде жорстоку та загарбницьку війну в Афганістані, Провід Організації Українських Націоналістів (ОУН) розгортає власну геополітичну місію. У центр подій — пакистанський Пешавар, який тоді слугував головною базою афганського опору та штаб-квартирою моджахедів, — відправляються два кур’єри бандерівської ОУН під псевдонімами «Ігор» та «Петро».
Їхнє завдання мало кілька важливих векторів:
Аналітичний та військово-політичний: Оцінити ситуацію всередині Афганістану, вивчити методи партизанської війни проти совєтської імперії та підготувати ґрунтовні аналітичні звіти про перспективи співпраці з різними угрупованнями повстанців.
Створення спільного антимосковського фронту: Запропонувати моджахедам допомогу, яку можуть надати ОУН та Антибольшевицький Блок Народів (АБН) у боротьбі проти спільного ворога — російського окупанта.
Гуманітарна спецоперація: Провести переговори про визволення з полону військовослужбовців Совєтської армії — українців, яких Москва насильно відправила проливати кров за імперські амбіції Кремля.
Налагоджуючи контакти з лідерами афганського опору, кур’єри ОУН поширювали серед них літературу АБН, роз’яснюючи: Совєтський Союз — це в’язниця народів, де українці, узбеки, башкири, татари та інші нації є такими ж поневоленими жертвами московського режиму, як і самі афганці.
Історія Ігоря Рикова та Олега Хланя: З афганського полону — до Лондона
Одним із найважливіших практичних результатів цих важких переговорів стало визволення совєтських військовополонених українського походження. Серед тих, кого вдалося врятувати з пекла війни та моджахедських таборів, були молоді українські хлопці — Ігор Риков та Олег Хлань.
До справи визволення бранців долучився відомий британський політик, член Європарламенту лорд Ніколас Бетелл (Nicholas Bethell). Він активно співпрацював із закордонними центрами ОУН та АБН і особисто звертався по допомогу у цій справі до Прем’єр-міністра Великої Британії Маргарет Тетчер.
Завдяки міжнародному тиску, дипломатичним зусиллям та прямому посередництву українського визвольного руху, Ігоря Рикова та Олега Хланя вдалося витягти з полону та переправити до Лондона.
Після прибуття до столиці Великої Британії хлопці дали резонансну прес-конференцію для світових ЗМІ. Їхні свідчення стали шоком для західної спільноти:
Вони детально розповіли про злочинні методи війни, які застосовувала совєтська армія в Афганістані.
Навели беззаперечні факти цілеспрямованих зачисток, цинічних бомбардувань цивільних поселень, катувань та цілеспрямованого вбивства мирних афганських жінок і дітей.
Ці викриття завдали нищівного удару по совєтській пропаганді на Заході та наочно продемонстрували всьому світові справжнє обличчя «совєтського гуманізму».
Хоча особиста історія цих хлопців була сумною… Вони страждали на наркозалежність ще від полону, жили в українській родині, збиралися перебратися до Канади. Але один з них написав листа матері, чим “розконспірував” їх місцезнаходження. І тут… посипалися листи від родичів, знайомих… Вирішальним виявився лист від нареченої одного з них. Там було фото донечки, яку він ніколи не бачив і прохання приїхати. Хлопці вирішили повернутися до СССР. Подальша їх доля ще туманніша й потребує додаткового дослідження.
Від АБН до АБН: Історичний зв’язок та спадкоємність боротьби
Аналітичні звіти, залишені кур’єрами «Ігорем» та «Петром» (повний їх текст буде оприлюднено пізніше), свідчать: Український Визвольний рух ще понад 40 років тому чітко розумів, що розпад совєтської/російської імперії можливий лише через координацію дій усіх поневолених Москвою народів.
Тоді цією платформою був Антибольшевицький Блок Народів (АБН), заснований у 1943 році з ініціативи ОУН, який об’єднував представників народів Східної Європи та Азії під гаслом: «Свобода народам! Свобода людині!».
Сьогодні, через десятиліття, правонаступником цієї ідеї та прямої справи став Антиімперський Блок Народів (АБН). Сучасний АБН продовжує координацію розвалу вже сучасної російської імперії, гуртуючи башкирські, чеченські, татарські, калмицькі, ойратські та інші національно-визвольні рухи всередині РФ.
Афганістан 1980-х і Україна сьогодення: Остаточний вирок імперії
Війна Совєтського Союзу в Афганістані стала одним із головних каталізаторів, що зламали хребет економіці СССР та підірвали легітимність тоталітарного режиму, прискоривши розпад імперії у 1991 році.
Сьогодні історія робить свій новий і остаточний виток. Повномасштабна агресія Росії проти України стала для сучасної кремлівської імперії тим самим — але значно глибшим і смертельнішим — «Афганістаном».
Як і 40 років тому в афганських горах, Росія застосовує проти України ті самі терористичні методи: геноцид цивільного населення, руйнування міст, катування полонених та кидання на забій своїх народів. Проте сьогодні Україна стоїть не лише як щит Європи, а й як головний авангард визволення всіх народів, колонізованих Москвою.
Спільна боротьба, яку колись проорієнтували кур’єри ОУН у Пешаварі, дає свій головний історичний шанс сьогодні: остаточний демонтаж російської імперії, визволення поневолених народів та встановлення тривалого миру на євразійському континенті.
___________________________________________________________________________
[1] Звіти про поїздки кур’єрів Проводу ОУН до Афганістану, 1982; 1984 р.р. // Архів ОУН. Ф.19, оп.1, од.зб.116
