8 вересня 2026 року Росія вперше відзначила так званий День мов народів Російської Федерації. Кремль заявив про майже 200 народів, сотні мов і необхідність їхнього збереження. Але у своєму привітанні Володимир Путін одразу наголосив: саме російська мова нібито «об’єднала» всі ці народи в єдину державу.
Саме тут і проявляється імперська логіка Москви.
Для імперії мови поневолених народів можуть бути фольклором, культурною декорацією та елементом офіційних свят. Але мовна суб’єктність цих народів — зовсім інша річ.
У 2018 році в Росії вивчення неросійських мов у школах стало добровільним. Свіжий звіт про фінно-угорські народи, оприлюднений у 2026 році, зазначає, що це спричинило подальше падіння знання рідних мов. Окремі мови вже перебувають на межі зникнення.
Отже, Москва може одночасно говорити про «мовне різноманіття» і підтримувати систему, в якій російська залишається головною мовою освіти, держави, армії, кар’єри та загальноімперської ідентичності.
Імперія не обов’язково забороняє мову. Іноді їй достатньо зробити так, щоб без російської людина не могла повноцінно жити у власній країні.
Для народів, підпорядкованих Москві, справжня мовна деколонізація означає не святкові промови Кремля, а повернення мовам реального статусу — в освіті, адміністрації, медіа та публічному просторі.
Москва може святкувати мови народів. Але майбутнє цих мов залежить від того, чи матимуть самі народи право вирішувати, якою мовою їм жити.
