Чому російською мовою? — для моїх родичів і знайомих у Польщі, Білорусі, Штатах (ще, можливо, кілька відсотків із росіян, які прочитали текст, переймуться своїм майбутнім).
Наслідуючи Геродоту, ліворуч і по колу:
Придністров’я – «повертається до рідної гавані» – Молдови.
Калінінградська область – ділиться трасою Е28 і відходить Литві та Польщі. Калінінград із півостровом між затоками – екстериторіальний поліс під керівництвом пулу країн-цивілізаторів. Топоніми тут і далі скрізь можуть змінюватися волею населення та/або протекторів територій.
Білорусь – можливі варіанти залежно від активності громадянського суспільства, але базовий для країни – союзниці агресора (співучасниці злочину) такий самий, як і у безпосереднього агресора (РФ) – поділ на 6 територіальних одиниць з карантинним періодом у 20-30 років до моменту самовизначення під протекторатом цивілізаторів. Далі можливі варіанти:
1) Возз’єднання до Білорусі (з можливим приєднанням (частин) сусідніх областей екс-РФ – Псковської, Тверської, Смоленської, Калузької, Брянської) або
2) Приєднання областей за підсумками референдумів (можливо окремими районами) до України, Польщі, Литви або Московської (історичної Володимиро-Суздальської) конфедерації областей. Так, МК (московська конфедерація) можлива після закінчення карантинного періоду ре-цивілізації пост-РФ і можливий вибір білорусів на їхню користь, хоча б теоретично. На схемі можливі межі показані точками, відповідно – жовтими, малиновими, зеленими та білими.
Решта 80+ суб’єктів РФ підпадають під варіанти:
А. Національних прото-держав із можливою прискореною процедурою визнання світовою спільнотою – Північний Кавказ і, можливо, Татарстан.
Б. Національних автономій корінних народів – Пріуралля, Сибір, Дальвосток РФ.
В. Адміністративних автономій – європейська частина РФ по областях, а також місцями Зауралля + …
Г. Екстериторіальних міст-держав з можливістю зміни статусу через 49-99 років (за аналогією з Гонконгом) – можна рекомендувати С. Петербург, далі поліси-порти на Севморшляху – Мурманськ, Сєвєродвінськ, Вайгач, Діксон, Тикси, Певек, Уелен, далі Магадан, Усть-Камчатськ, Южно-Сахалінськ, Ваніно, Владивосток, Хабаровськ, потім Новоросійськ і замикаємо коло Москвою.
З політико-логістичних міркувань, ще з десяток подібних полісів можуть бути відокремлені в глибині екс-РФ, типу Новосибірська, Красноярська, Н. Тагіла і т.п.
Подібна конфігурація цієї частини євразійського простору є фіксацією 100% перемоги України. Насправді ця війна цивілізаційна, отже, беремо ширше – перемоги Цивілізації людей.
Це ідеальна ситуація, але до неї треба прагнути. Будь-які виходи ЗСУ на кордони чи то 22-го, чи то 14-го року за збереження московського державного статус-кво – лише відстрочка майбутнього (історичного) реваншу РФ (так, аналогія з реваншем Гітлера за І Світову пряму). Просто поставте собі питання – яка мотивація у московитів мирно співіснувати з ким би там не було і тим більше з Україною?
Якщо всю попередню історію – останні років 300 (ширше – 800) вони займалися рівно протилежним – нападали (у тому числі готувалися перейти кордон у червні-липні 1941-го, просто Гітлер завдав удару, що випереджає на кілька тижнів), розоряли, підкоряли-колонізували ( на та їх збоченому сленгу – об’єднували), пригнічували, вбивали, морили голодом, непосильною/безглуздою роботою та холодом, психологічно та фізично знущалися з мільйонів і мільйонів людей…
Ця картина Майбутнього перегукується із запропонованим проектом постРосії ( частина 2 тут). З однією принциповою відмінністю – автори пишуть, що «волевиявлення мешканців (територій екс-РФ) на референдумах/плебісцитах – не є принциповим». Впевнений, принципово після 4-5, 4-5-річних виборчих циклів у «карантинний» період обмеженого суверенітету. Виняток – Придністров’я та Калініградська обл.
Є ще кілька неважливих уточнень – автори пропонують передати до складу України прикордонні райони/області РФ. Згоден. Можливо, для цих територій має сенс скоротити карантинний період навчання демократії — дерашизації, з наступним плебісцитом про приєднання. Як і для всіх інших прикордонних територій пост-РФ до відповідних сусідів – цілісні регіони або окремі райони до: Фінляндії, Китаю, Казахстану, Латвії, Естонії.
Але взагалі, де написано, що політично унітарні держави повинні мати цілісну (унітарну) територію? Особливо за нинішнього розвитку комунікацій. Цілком можливо, що на референдумах різні суб’єкти і в глибині екс-РФ захочуть приєднатися до України, а не вибрати важкий шлях самостійності.
Також у цих цікавих статтях йдеться про денуклеарізацію, демілітаризацію РФ, дерашизацію населення, про зони безпеки вздовж кордонів екс-РФ, виплату репарацій Україні… Треба зазначити, що всі ці принципи автоматично випливають із факту/процесу демонтажу квазі-імперії РФ.
Неможливо не погодитися з ідеями про «введення „глобального природного патронату“ в природоохоронних зонах в Арктиці, Заполяр’ї та ін., де буде суворо обмежена антропогенна діяльність», а також «Ненцям та іншим народам Півночі надається широке самоврядування та право традиційного землекористування, а також виділяється безумовний базовий прибуток від користування надр регіону. Розробка та видобуток копалин, а також морських продуктів передається під контроль міжнародної корпорації».
Однак це все гладко на папері. Насправді – перспектива 6-8 років. Начебто й далеко, але в історичному сенсі «часу на розгойдування немає», як казав один вусатий картопляр. При цьому подібне майбутнє зовсім не визначене. Для його досягнення від людської цивілізації знову буде потрібно багато «крові, важкої праці, сліз і поту», у прямому та переносному значенні. Про це далі в концепції
“Terra nullius 80”
Сім років тому у книзі автор цієї статті припустив, що у перспективі 8-15 років ключовий внесок у перебіг Історії зроблять п’ять суб’єктів – США, Китай, Білорусь, ЄС та Україна. При цьому два останні будуть слабкими ланками. Там же зазначив, що є бачення нових обрисів політичної карти північної Євразії, але про це рано говорити через неготовність абсолютної більшості сприйняти неминучість (після рашу-агресії 2014 року, яка не може пройти без наслідків) таких глобальних змін. Так, контури були приблизно такі, як у цій та інших статтях на подібну тему. Зараз час настав.
Прогноз “міцності” здійснився 50/50. США виправдали очікування твердою цивілізаційною (союзницькою) позицією. Китай також демонструє цілісність політики невтручання, що на цьому етапі норм. ЄС (в т.ч. і особливо Британія) перевершив очікування (на щастя) своїм досить рішучим неприйняттям агресії РФ – тим більше останнім часом після початку процесу пробудження Німеччини.
Помилився з Білоруссю . Не врахував, наскільки глибоко проникли метастази «російського світу» до білоруського суспільства. Але ще не кінець Історії і вона ще може зіграти за Цивілізацію, а по-друге – у майбутніх розкладах її майже замінює Польща (ширше +Прибалтика), яка все правильно розуміє і реагує відповідно.
Україна. За всіх військових успіхів з початку масштабного вторгнення РФ зараз максимум на що можемо розраховувати, це вихід на кордони 24.02.2022 – чудес не буває, на жаль. Щоб не демотивувати військових, та й громадянську публіку, не заглиблюватимемося в пояснення.
Проте «кордон 24.02.2022» на проміжному етапі — це повноцінна військова перемога України. При цьому “кордони на 1991 (2014) р.” мають суто емоційне значення, та й то переважно для гіпер-екзальтованої диванної публіки. Без нового цивілізаційного мислення людства (пула Цивілізаторів) безпека України (та й Світу) буде такою ж нестійкою, як і в «кордонах 24.02.2022».
Митрополит Андрій Шептицький залишив нам мудру формулу – посібник до дії: «Ключ до перетворення України знаходиться в ній самій. Нам важко змінити зовнішні обставини, проте у нашій волі змінити собі.» На жаль, ніяких інноваційних соціально-економічних змін як не було, так і немає. Або вони перебувають у зародковому стані.
Так само суспільство толерує корупцію, кумівство, приписки, сподівається на «кулю» — низькі тарифи, високі виплати, пільги, дотації, премії, субсидії… Керівництво країни в економічній політиці так само використовує порочний досвід, що передається чиновниками з покоління в покоління, абсолютно не намагаючись запровадити будь-які інновації у податковій політиці тощо. На цьому паразитують політики-популісти, з циклу до виборчого циклу дедалі більше деградуючи населення обіцянками різноманітної халяви.
Без інноваційних моделей розвитку в усіх сферах незабаром після того, як замовкнуть гармати, Україна мало кому буде цікава. Крім хіба що «ріднесеньким» олігархам, які неодмінно відродяться на родючому ґрунті популізму. Тим більше, навколишнім територіям. І тим сильнішими будуть реваншистські настрої на РФ.
Хочу помилитися, але тут у мене очікування у (м/в) єренно песимістичні. Вимушений погодитись, є небезпека/ймовірність, що Україна може програти війну (у широкому соціально-політичному сенсі).
Звісно, «якось воно буде» — «освоюватимуться» кошти донорів-союзників, навіть збудують якісь нові виробництва, олігархи відновлять зруйновані меткомбінати (за відсуджені РФ у приватному порядку компенсації). Але структурних змін промисловості не буде – все та-таки сировинно-напівфабрикатна гірничо-металургія і зерно-бобова аграрка.
Також не чекаю на революційні ментальні зміни в суспільстві, а значить в освіті, медицині, інших соціальних сферах і тим більше в політиці. І все це буде посилено відпливом якісного людського капіталу – неповерненням з Європи, де асимілюються найздібніші діти (а також їхні батьки). Спілкувався з кількома біженцями – на батьківщині в Україні добре, але задля кращої перспективи для дітей залишаться там – у Франції, Польщі, Швеції.
У нас же гарною перспективою для дітей багато хто вважає зниження вимог щодо ЗНО.
Надія на зовнішнє керування Західних донорів-союзників. Цитата Шептицького сильна, але сказана за часів Другої Світової, коли Україна була затиснута між двома людоїдськими режимами – серпом/молотом та свастикою, не була суб’єктною і не мала союзників. Зараз зовнішня ситуація найбільш сприятлива за всю літописну історію цих земель.
При цьому, як усі розуміють, але більшість не хоче, не може або боїться замислюватися над цим – кордони 2014 р. принципово не вирішують питання сталої безпеки в Європі, та й у світі загалом існує джерело нестабільності – єдина РФ.
*****
Військовим шляхом проблема практично не вирішувана через неприйнятний рівень можливих втрат. Та й не наші це методи – перемігши московського дракона, припустимо, запобіжними ударами, переможці самі перетворяться на драконів, від яких відсахнеться весь решта світу, та й уламки рф-імперії. Ситуація має визріти і коли території РФ самі попросять про протекторат … -Мати план дій. Дозрівання можна прискорити.
Це як у тому радянському кіно, коли один карний злочинець у в’язниці програв іншому золотий зуб політичного і той, хто виграв, запитує того, хто програв, як же ти борг віддаси, якщо вибити зуб не можна? (Правила в’язниці забороняють) – розхитаю одним пальцем! (Зрозуміло, тут симпатична мудрість рішення, а чи не персонажі).
СРСР розпався через прогресуючу з початку 70-х невідповідності/відставання внутрішніх постулатів у всіх сферах функціонування соціуму, що змінюються зовнішніми умовами. Але з інерції досить ефективного розвитку періоду індустріалізації, момент можливої адаптації/трансформації проспали в «застої». І коли років через 15 схаменулися щось змінювати на «перебудову» — було пізно. Це, як довго голодуючого нагодувати до відвалу – може померти. Так і Союз захлинувшись ейфорією «гласності» та «нового мислення», досить мирно «заснув», що вивужена на берег риба від пересичення киснем відносно тихо і безкровно.
Отже, цивілізація має для РФ створити умови розпаду Союзу – тільки цього разу навпаки – нав’язавши їх ззовні. При цьому економічні санкції є дуже важливою, але недостатньою складовою процесу «присипання».
По психоемоційному, та й морально-етичному розвитку переважна більшість населення РФ відповідає 10-12-річному возрасту. Це знають та використовують кремлівці. Звідси й дитсадково-шкільна естетика шабашів на кшталт осіннього з немудрим гойдом і путінським ура — «так, щоб там (на ордло) почули». Миттєво згадав дитячі ранки «давайте голосно покличемо, так щоб він почув – Де-душ Мороз!».
Культивація перемоги крім виправдання майбутньої (доконаної) агресії мала/має і прозову функцію – просто чимось заповнити емоційний вакуум цивілізаційно недорозвинених індивідів. Не ідеями ж людинолюбства, різнобічного розвитку тощо. «декадансом» наповнювати їх мізки та душі?
При цьому більшість з них безпосередня у своєму 11-річчі і інформація на кшталт «ВС РФ розбомбили українські міста» сприймається у них на рівні «впустили ведмедика на підлогу, відірвали ведмедику лапу» — ну, нічиє — пришитим/відбудуємо/заживе. Не виправдовує їх, але частково пояснює.
***
У соціально-політичному плані відсоток активних людей (у будь-який бік – активних у принципі) там у кілька разів (можливо, на порядок) нижчий, ніж у середньому суспільстві. Прикинемо: у 1991 під час путчу в Москві на захист горбачовської демократії вийшли кілька сотень тисяч людей (21 серпня), у 2014 році антивоєнні мітинги зібрали вже на порядок менше – по кілька десятків тис. осіб у Москві та С. Петербурзі, стільки ж демонстрантів сукупно було по всій РФ і 2022 р., яких майже всіх затримали — близько 15 тис. осіб. Від населення, що Москви, що РФ, це мізерні тисячні частки відсотка.
У подібній пасивності (витруєності) з одного боку запорука можливості розв’язання війни, ніж путін і скористалася. Однак, як часто буває у життєвих ситуаціях — у гіпертрофованій перевазі криється джерело слабкості. Цьому ж вчить і діалектичний матеріалізм, та й закон Ньютона «дія одно протидії» в реальному світі ще ніхто не спростував-тобто ідейних прихильників війни на знищення України так само мало (реальних, дієвих, а не переможно-заполошних), як і супротивників.
Нам достатньо буде нейтралізувати (санкціями – бити поки що не можна) лише тисяч п’ятнадцять мілітаристів-федералістів на всі 80 із чимось суб’єктів РФ (вони самі не визначилися скільки їх).
Як приклад, ось що пише у своїй книзі екс-президент Кучма про події 1991 р.: «Дуже багато хто із захопленням передчували, як вони будуть громити ненависних „демократів“, влаштують криваву лазню „народним фронтам“ та „рухам“, журналістам, націоналістам, кооператорам та іншим гнідам (*прим. Україні, противникам путіна). Але влаштують не інакше, як за наказом, причому неодмінно письмовим. Ніхто б не кинувся робити це стрімголов — останні моджахеди комунізму в СРСР були винищені ще за часів сталінських чисток, а нові в подібних умовах не народжуються.
Якби Єльцин (*прим. Захід, Україна, Китай — цивілізатори) тоді зморгнув чи запропонував „переговори“, „взаємоприйнятний консенсус“ чи ще щось таке ж нікчемне, погано довелося б усім республікам. Але Єльцин анітрохи не злякався, а одразу став наполегливо наступати. Кожному, хто виступить проти ГКЧП (*путіна), Єльцин гарантував „правовий захист та моральну підтримку“. Ось тоді в змовників і затряслися руки.
Після штурму московського Білого дому, що не відбувся, в ніч з 20 на 21 серпня, коли стало ясно, що переворот провалився… Починаючи з цього моменту у мене не було сумнівів, що на майбутній сесії (ВС УРСР) буде проголошено незалежність України. Думаю, більшість депутатів міркували в ці дні приблизно однаково: „Цього разу пронесло, але чому доля України (*Пермі, Бурятії, Твері, Кубані…) й надалі має залежати від подій, що відбуваються за її межами (* у Кремлі)?“
З особистих спогадів — влітку-восени далекого 93-го заробітчанин із кількома друзями по політеху на одному з бодайбінських копалень у Сибіру. Нас, як і всіх інших, у тій історії вже антиєльцинського путчу цікавило одне – відсутність проблем із виплатою заробленого та можливістю безперешкодно повернутися до Києва. У день, коли танки стріляли по московському Білому дому, начальник ділянки зібрав усіх перед їдальнею і оголосив: „Лензолото гарантує — тут нічого не змінюється, продовжуємо працювати, всі зобов’язання із зарплатні будуть виконані, всі наші/ваші плани щодо продовження контракту або розрахунку силі“. Так і сталося.
Тобто. ніхто по-справжньому не впишеться за путина безпосередньо, та й за цілісність РФ загалом.
Цивілізатори можуть і повинні гарантувати „глибинному народу“ на РФ майже повну наступність звичного способу життя у процесі трансформації РФ у Нові Держави (НГ-80).
Зовні все на РФ ще за інерцією рухається, начебто стіна! Однак, як свого часу відомий В. Ульянов прозорливо висловився про Російську імперію “стіна, та гнила, – ткни її, вона і розвалиться!”- Що і сталося з 500-300-річною імперією всього три десятиліття через 1917 року.
При цьому треба відзначити – історичні 600-800-річні князівства/улуси ніхто не збирається руйнувати-завойовувати, навпаки, їх статус підвищиться – вони трансформуються у незалежні держави, якщо захочуть.
У 1968 р. на Червону площу вийшло лише 7 людей протестувати проти вторгнення СРСР до Чехословаччини — здавалося б, ця брила – Союз простоїть століття! Але всього через двадцять з невеликим років на захист від розпаду СРСР спонукали всього 8 гкчпістів. Звісно, утрирую, але принципової помилки немає. При цьому активна фаза розпаду Союзу тривала лише років п’ять — з 1986 року з оголошення концепцій „перебудови, гласності, нового мислення“…
Аналогії з нинішньою “глибою” – РФ і кількістю її можливих захисників (як і противників) прямі, з одним винятком – стільки часу у РФ немає (думаю, все вирішиться в поточне десятиліття).
***
При демонтажі СРСР основними політико-економічними бенефіціарами розпаду були еліти 15 республік і з півдесятка нацсуб’єктів РРФСР. Зараз трансформаційна цивілізаційна хвиля буде в кілька разів потужніша – відкриються відразу 80+вакансій нео-еліт у цивілізаційному проекті “Terra nullius 80” на місці РФ (лат. нічийна земля; далі проект ТН-НГ-80). Буде все належним чином – президенти, міністри, генерали, митниці, поліція, глави адміністрацій…
Їм відкриються небачені досі можливості творити новітню історію – стати родоначальниками нових династій, увійти до національних та державних епосів своїх утворень.
Армій у класичному вигляді не буде, бо ніхто на них не збирається нападати і воювати абсолютної більшості з них не буде з ким, ні за що, та й не чим. ЗС РФ трансформуються/розчиняються у міжрегіональні миротворчі сили.
З урахуванням періоду турбулентності у 5-10 років майже всі співробітники поліції, армії та інших спецслужб залишаться на своїх посадах з поступовим природним пенсійним скороченням. За винятком кількох тисяч військових злочинців, які будуть притягуватися до відповідальності в міру їхнього вилову по всьому світу.
Цивілізатори гарантують недоторканність власності – імунітет від переслідувань та виплати репарацій першим кільком десяткам олігархо-бізнесменам, які зреклися «важкої спадщини минулого» і перейшли на бік якогось незалежного суб’єкта.
При цьому при відбутті половини карантинного терміну (з повного на 20-30 років) суб’єкти ТН-НГ-80 зможуть обрати форму правління – чи республіку, чи монархію, і хоч сатрапію. Головне, щоб екзотичні уподобання не виходили за межі суб’єкта – але, якщо що, про це подбають миротворчі сили Цивілізаторів.
Москва та інші екстериторіальні поліси служитимуть комунікаційними хабами для суб’єктів ТН-НГ-80 нео-Євразії. Так що вони майже не втратить свого управлінського значення і не перетворяться на пост-апокаліптичні міста-примари. Хоча колишнього олігархічного шику та чиновницького лиску зменшиться.
У всьому цьому є найбільш складним – мобілізація людства на подібний проект. Далі спробую аргументувати-мотивувати.
Олександр Гальченко
Хвиля
