Відразу обумовлю, що використовую слово «нацизм» не як лайка, як це нині роблять багато, а в його точному значенні. Нацизм – це скорочення від націонал-соціалізму, режиму, що був при владі у гітлерівській Німеччині і який зараз править Росією. Совєти уникали слова «нацизм», тим більше його розгорнутої форми націонал-соціалізм, бо друге слово звучало дуже рідним. Вони віддавали перевагу неправильному для Німеччини терміну «фашизм» і говорили про «німецько-фашистських загарбників», а знаменитий фільм Михайла Ромма, який викривав гітлерівський режим, називався «Звичайний фашизм». Але й за відсутності у назві слова «соціалізм» глядачі побачили у фільмі велику схожість між гітлерівським та сталінським режимом.
Щоб пояснити цю подібність, важливо уточнити визначення нацизму, ввівши до нього ключове слово «тоталітарний». Нацизм – національний тоталітарний соціалізм. Росіянам більше знайомий міжнародний тоталітарний соціалізм, чи просто комунізм, який правив ними майже 75 років і досі не вивітрився. З’явилася і третя форма – тоталітарний релігійний соціалізм, який зараз править в Ірані.
Націоналізм, тоталітаризм та соціалізм домінують у російській політичній системі
Головне у всіх цих режимах – тоталітаризм. Відмінність у першому визначнику – національний, міжнародний чи релігійний – найменш важлива. Всі ці режими споріднені та зазвичай дружні. Це зараз добре видно в об’єднанні Росії, Китаю та Ірану проти ненависної демократії. Також свого часу об’єдналися проти того ж спільного ворога Гітлер зі Сталіним і разом почали проти нього Другу світову війну.
З трьох форм тоталітаризму новий путінський режим поклав у свою основу саме національний тоталітарний соціалізм, або просто нацизм. Щоб у цьому переконатися, необхідно і достатньо встановити, що всі три головні його складові – націоналізм, тоталітаризм та соціалізм – домінують у російській політичній системі.
Щодо соціалізму, то Росія успадкувала його від радянського комунізму і ніколи з ним не розлучалася. Соціалізм, на відміну від комунізму, не вимагає повного скасування приватної власності та ринкової економіки. Його визначають загальна медицина, освіта тощо та дуже високі податки, необхідні для їх забезпечення. Усе це у Росії є. Наявність там мільйонерів і ринкового сектора, як і в Швеції та інших європейських соціал-демократіях, ніяк не суперечить тому, що всі ці країни є соціалістичними.
За існуючого соціалізму для встановлення нацизму необхідно ще забезпечити його головну частину – національний тоталітаризм. До тоталітаризму Росія поверталася довгим і складним шляхом. За останні 30 років вона змінила сім політико-економічних систем. Відмовившись від комунізму, вона перейшла до демократії, але ненадовго. Незабаром вона перейшла до третьої системи, ельцинської автократії. За ослаблення влади Єльцина, протягом тих же 90-х вона перейшла до четвертої системи – олігархії, прозваної в Росії семибоярщиною. Двотисячні роки починаються з переходу до п’ятої системи – хунти КДБ. Причому Путін, незважаючи на його посаду, спочатку був лише одним із членів групи. Хунта придушує зачатки російської свободи, встановлюючи так звану керовану демократію. Поступово Путін підтягує кермо влади і стає одноосібним диктатором.
Автократії потребують підтримки народу, що Путіну вдається забезпечити за рахунок виручки від дорогої нафти, зростання економіки, звільненої від комунізму, і порядку після закінчення свавілля. Хоча ніяких його особистих заслуг у всьому цьому не було, все це йшло до його скарбнички та підтримувало його владу. Поступово, однак, зростання добробуту зупинилося, демократичні процеси всередині країни і особливо довкола розширювалися, і рейтинг Путіна почав падати. Він розумів, що для збереження своєї влади має вжити якихось заходів.
Які саме підказав йому Крим. Путін пішов на його захоплення не так заради реалізації імперських амбіцій, стільки тому, що вважав за необхідне загальмувати українську демократичну революцію і не дати їй виплеснутися на російську територію. Але тут він одержав несподіваний бонус. Кримнашистська ейфорія, що відбулася в результаті анексії півострова, різко підняла його популярність. І він вирішив, що для збереження влади йому потрібна ідеологія. Цим рішенням він поставив Росію на шлях тоталітаризму, бо, прийнявши ідеологію, авторитаризм стає тоталітаризмом. Здійснивши коло, пройшовши через усі метаморфози, Росія повернулася до розбитого корита радянського тоталітаризму, від якого залишилися одні тріски. Для того щоб їх знову зібрати, потрібні були скріпи – нова правляча ідеологія.
коли припекло, Путіну довелося знову закликати ідеологію і самому ставати ідеологом
Путін ідеології не любив, і на початку свого правління він від неї всіляко відмежовувався. Він наголошував, що він та інші кадебешники – державники, а не ідеологи, а компартія була для них лише тягарем. Він навіть перелицював всю радянську історію, перекваліфікувавши на менеджерів головних комуністів Сталіна та Андропова. Однак, коли припекло, довелося знову закликати ідеологію і самому ставати ідеологом.
Але де було її взяти, цю ідеологію, коли нічого напоготові не було? Більшовики дійшли влади під прапором комунізму. Так само й Гітлер, уже із готовою нацистською ідеологією. Але ніякого ідеологічного прапора на той момент над Кремлем не майоріло. Потрібно було знову піднімати прапор комунізму, або терміново знаходити щось нове.
Якісь атрибути комуністичної ідеології Путін відновив невдовзі після приходу до влади. Знову з’явилися серп і молот та радянський гімн. Був піднятий на щит багаторічний голова світового комунізму Йосип Сталін. Але знову поставити комунізм на чолі нового тоталітарного режиму було не зручно. Все-таки він зовсім недавно був відкинутий більшістю росіян. Потрібна була російська, національна ідеологія.
Національні ідеї в пострадянській Росії розквітли та примножилися. Їхній спектр був широкий, але домінували різні форми тоталітарного націоналізму. Типовим і найвідомішим твором був «Русскій мір». До певного часу розробка цих ідеологічних прототипів відбувалася поза урядом і Путін їх не дуже вітав. Але коли справа дійшла до вибору необхідної ідеології, він почав схилятися не до комунізму, що відпрацював себе, а до національного тоталітаризму і став використовувати основні елементи «Русского міра» та інших подібних розробок.
Він сам почав здійснювати екскурси в російську історію і став звеличувати Івана Грозного та Петра Першого. Путін почав розповідати про якісь російські традиції та цінності і протиставляти їх якимось західним. Він ясно зазначив, що з усіх тоталітарних ідеологій схиляється до вибору національної, тобто ідеології нацизму.
Свій вибір нацизму як державної ідеології Путін підтвердив обранням своїм ідейним натхненником Івана Ільїна, російського філософа, відомого своєю близькістю до нацизму. Причому вона виявлялася у його писаннях, а й у його шануванні Гітлера і Геббельса. В останнього Ільїн прямо служив у його міністерстві пропаганди. Путін особисто досяг перевезення праху Ільїна зі Швейцарії і був присутній на його похованні в Москві. Він не раз називав його своїм улюбленим філософом, часто посилався на нього і наказав те саме робити своїм підлеглим.
Правляча ідеологія – це просто символіка чи знаряддя пропаганди. Вона вимагає від влади конкретних дій, які їм жорстко наказує. Вимогами тоталітаризму є ідеологічна нетерпимість, агресивність та експансіонізм. Відмінність тоталітаризму від авторитаризму ще й у тому, що його контроль поширюється не тільки на політику, але на всі сфери життя: культуру, науку, економіку, релігію та навіть приватне життя. Зрештою, для встановлення тоталітаризму важливо зробити країну максимально закритою.
Перехід Росії від авторитаризму до тоталітаризму, або від путінського фашизму до путінського нацизму, здійснено
Кроки у всіх цих напрямках поступово проводилися давно, але останнім часом усе це запущено на повну котушку. Перевага російської нації оголошена. Ідеологічна війна із Заходом у повному кольорі. Військова експансія проти України триває другий рік. Тотальний контроль та репресії всередині країни, її ізоляція від зовнішнього світу посилюються з кожним днем. Державний контроль за економікою розширюється. Усі три стовпи нацизму: націоналізм, тоталітаризм та соціалізм – споруджені. Перехід Росії від авторитаризму до тоталітаризму, чи то від путінського фашизму до путінського нацизму, здійснено. Росія остаточно утвердила себе як нацистську державу.
До цього часу єдиною реалізацією нацизму був гітлеризм. Тому деякі вважають, що будь-який нацистський режим означає перевагу арійської раси та єврейський геноцид. Але російський нацизм не повинен бути калькою з німецької, як і китайський комунізм не повинен бути точною копією радянського. Головне, щоб було реалізовано основні засади ідеології. А замість переваги німецької нації може стверджуватись перевага російської, а як недолюдини, приречені на заклання, можуть бути обрані замість євреїв українці. При цьому путінський нацизм, вторинний по відношенню до гітлерівського, перейняв у нього і багато конкретних елементів, таких як грунтування (Blut und Boden), завоювання гегемонії залізом і кров’ю (Blut und Eisen), розширення життєвого простору (Lebensraum), штурм, культ сильного тіла,
Встановлення нацизму в Росії, мабуть, найбільше досягнення Путіна. Після розгрому гітлерівського режиму йому, начебто, не залишилося місця Землі. Невеликі групи неонацистів не тільки не мали шансів прийти до влади, а навіть якось на неї впливати. І ось Путін знову зумів привести нацизм до влади, причому в одній із головних ядерних держав. У цьому сенсі Росія є унікальною, і гордість великоросів може бути задоволена.
Путін пояснює агресію Росії, єдиної нацистської держави, боротьбою з нацистами в Україні
Але сам Путін своїм досягненням не хизується і навіть сором’язливо його приховує. Він для цього користується побитим прийомом: на злодія, пояснюючи агресію Росії, єдиної нацистської держави, боротьбою з нацистами в Україні, яких там, на відміну від Росії, відшукати набагато важче. Він навіть на початку війни провів великий антинацистський мітинг. Але на злодії шапка горить. Усі дії російської влади, всі її злочини однозначно вказують на те, що Росія стала нацистською державою.
Після того, як Нюрнберзький трибунал засудив нацизм до небуття, світ заприсягся, що цього ніколи не повториться, але своєї клятви не дотримався. Нацизм відродився, цього разу у Росії. І повторює злочини, які раніше чинив Гітлер. Весь демократичний світ відповідальний за те, що це припустився, і йому слід виправити цю фатальну помилку. Якщо він не готовий об’єднатися з Україною у боротьбі з путінським нацизмом, то маю хоча б надати їй все необхідне для її швидкої перемоги. Нашою спільною метою має бути повне знищення нацизму.
Юрій Ярим-Агаєв – американський вчений та правозахисник, директор Центру вивчення тоталітарних ідеологій
