Двадцять сьомий місяць війни ознаменувався вторгненням військ РФ на територію Харківської області, поїздкою кремлівського сатрапа до пекінського богдихана, відставкою Шойгу та ударом по двох путінських союзниках — у Словаччині та Ірані. Нарощування військової допомоги Україні з боку Заходу за традицією супроводжується ниттям любителів збереження «путінського обличчя», а посилення реальної, тобто озброєної опозиції — обговоренням її моральної моральності.
Чергова «інавгурація» дрезденського резидента, що відбулася 7 травня, продемонструвала, що неорадянська номенклатура має намір триматися за владу. Загальний настрій вгадав оперативник у рясі Володимир Гундяєв (позивний «Кирило»), який побажав «гаранту» правити до смерті. У цьому з ним парадоксально солідарні ті, кому небайдужі поняття свободи, честі та гідності. Розбіжність зводиться до термінів: «патріарх» хоче продовжити благоденство своєї соціальної страти на кілька десятиліть, а нормальні люди прагнуть прискорити «годину ікс».
Розуміє це й новообраний. Через відсутність внутрішньої легітимності доводиться звертатися до зовнішніх гравців, насамперед до Китаю та Ірану, щоб вони благословили і, що ще важливіше, допомогли зброєю.
Але для початку – ескалація. Відсвяткувавши день чужої (Антигітлерівської коаліції) перемоги, 10 травня збройні сили РФ розпочали наступ на двох ділянках, одна з яких у напрямку міста Вовчанськ. Угруповання військ зі знайомою за сороковими роками минулого століття назвою «Північ» спробувало вгризтися вглиб. Першого дня путінським бійцям вдалося взяти п’ять сіл, а протягом наступної чотири доби — ще сім.
13 травня розпочався штурм Вовчанська. За тиждень окупанти взяли північну частину міста. У населеному пункті тривають жорстокі бої. Схожа ситуація і у села Липці. Крім угруповання військ «Хортиця», проти імперської орди борються «Кракен» та Російський добровольчий корпус. Серед тих, хто їм протистоїть, ми бачимо ще одну знайому з Другої світової війни назву — Африканський корпус. Частини цього підрозділу, наприклад, атакували ЗСУ з боку Лук’янців на північний схід від Липців.
Якщо почитати експертів, то може скластися враження, що метою Кремля є будь-що, тільки не взяття Харкова. Вторить експертам і сам «винуватець урочистостей»: мовляв, у РФ немає планів щодо окупації обласного центру. Досвід показує, що вірити словам недоробленого фюрера немає сенсу. І справа тут не лише у Харкові. Поки є Україна, Путін спати спокійно не буде. Правильне і зворотне.
Щоб здійснити задумане, свіжокоронований вирішив зробити серію рокіровок у силових структурах. Старе керівництво Міністерства оборони визнало надто злодійкуватим. Якщо до повномасштабної війни за це дружньо журили, то зараз, через виснаження кормової бази, доводиться затягувати паски. Навіть “друга нафта” не рятує. На війну проти цивілізації потрібні гроші. Багато грошей. Збулася мрія не тільки убієнного Пригожина, а й досі живучої Співчих.
Новим дивлячим за армією призначено Андрія Білоусова. Недавнє розслідування про його коханки лише відволікає від суті. Цей фінансист, який мріє «усекомити військових», душі не сподівається у Володимира Володимировича і, здається, щиро готовий викорінювати в армії крамолу та крадіжку. Друге у нинішній ситуації може бути прирівняне до першого. Над усім цим височіє постать нового помічника президента РФ Миколи Патрушева, який забезпечує ідеологічне прикриття. Метою є тисячолітня влада неорадянської номенклатури, а засобом – технократичне посилення.
Чистка розпочалася ще до формального зняття фанерного маршала. 23 квітня заарештовано заступника міністра Тимура Іванова — найбагатшого силовика 2019-го за версією «Forbes». Не врятували ані ордену, ані курирування будівництва парку «Патріот». ФБК радісно прозвітував: мовляв, це ми, це ми, це Путін нас послухався! Загалом, хабарництво цьому персонажу вийшло боком.
13 травня прийшла черга начальника Головного управління кадрів МО РФ Юрія Кузнєцова, 17 травня – колишнього командира 58-ї армії генерал-майора Івана Попова, 23 травня – начальника Головного управління зв’язку ЗС РФ генерал-лейтенанта Вадима Шамаріна та співробітника департаменту із забезпечення держоборонзамовлення МО РФ Володимира Вертелецького. За добу раніше посаду залишила прес-секретар МО РФ майор Росіяна Марковська, яка заявила, що ці сім років пролетіли як МіГ-31. Знято командира 20-ї армії генерал-лейтенанта Сухроба Ахмедова.
Постає питання, заради чого загинув Пригожин і вбив себе Андрій Морозов на прізвисько «Мурз»? Адже вони саме цього й хотіли. Відповідь проста: номенклатуру не влаштовують воєначальники, що прокралися, ні уперті правдоруби, що виносять сміття з хати. На горизонті знову замаячила тінь заслуженого ката РФ генерала армії Сергія Суровікіна. Пішли й чергові чутки про чергову мобілізацію.
Виплив на поверхню голова Росгвардії Віктор Золотов. 15 травня він прозвітував, що їм отримано 36 танків, безліч артилерії та мінометів. Іншими словами, до народних заворушень у РФ правляча еліта готова. Принаймні їй так здається.
Однак цього було замало. Любителям імперій та духовних скріп вимагалося зовнішнє твердження. З цією метою Путін і подався до Китаю — просити ярлик. Судячи з наявних даних, пекінські пани благословили свого вірного «ішака», що підтвердив і міністр закордонних справ Лаврова (поганяло позивний «Дебіл»). Через тиждень західні спецслужби отримали інформацію, що китайські комуністи постачають РФ летальну зброю. Натомість вимагають повної лояльності з усіх питань, включаючи тайванську.
Втім, вільний світ не має наміру роззброюватися перед віссю диктатур. На тлі чуток про майбутній червневий напад КНР спадкоємці Чан Кайші розгортають пускові установки надзвукових ПКР «Сюнфен 3». Саме час згадати традиції Світової антикомуністичної ліги, нині Світової ліги за свободу та демократію.
Нудьгу путінського вояжу до Китаю оживили звістки з Євросоюзу. 15 травня у Словаччині пролунали постріли; виконувався вирок щодо давнього «путінферштеєра» Роберт Фіцо. Революційне правосуддя брався здійснити письменник Юрай Цинтула, про якого навіть кажуть, що він гідний Нобелівської премії 2024 року з літератури. Зрозуміло, не обійшлося без конспірологічних версій. Наприклад, хтось стверджує, що Цинтула пов’язаний із якоюсь пропутинською організацією. Все це перемішано із повідомленнями про одруження письменника на українці. Достеменно відомо, що він називає себе лібералом. У соцмережах Цинтула не приховував своєї ненависті до прем’єра. У Словаччині народ ґрунтовний: сказано – зроблено. Як би там не було, зараз пропутинський прем’єр не в змозі ухвалювати політичних рішень.
Через чотири дні цієї можливості втратив іранський президент Ібрахім Раїсі. Незабаром з’ясувалося, що у всьому винен ізраїльський агент Елі Коптер (у Росії більше відомий як Верт Олет). Загибель мракобіс, стурбованого лише цензурою та придушенням дисидентів, стала для іранського народу національним святом. Для кремлівської ж номенклатури стався чорний день календаря. Ніхто інший, як Раїсі, ініціював постачання до РФ «Шахедов» та іншої військової техніки іранського виробництва. Цікаво, що загиблий вважав західні санкції корисними для свого режиму та й взагалі виступав за заборону всього західного, проте літав на американській техніці. Лицемірство карається.
До речі, попереднім президентом Іранської Республіки Іран, який загинув на посаді, був Мохаммад Алі Раджаї. 1981-го його стратили активісти Організації моджахедів іранського народу.
Путінці теж не сидять склавши руки. Наприклад, 21 травня польська поліція затримала дев’ять осіб за підозрою у скоєнні диверсій на замовлення російських спецслужб. У Вроцлаві припинено спробу підпалу заводу з виробництва фарб. П’ять чи шість пожеж уже сталося. Планувалося також побиття супротивників путінізму. Прем’єр Дональд Туск нагадав, що аналогічні диверсії скоєно в Латвії, Литві та Швеції, і заявив про відновлення комісії з розслідування впливу РФ та лукашенківської РБ на Польщу.
Отже, що бачимо? Неорадянська номенклатура, яка замордувала російський народ, а потім зробила відчайдушну спробу навести свої порядки в сусідній країні, зазнає провалу за провалом. Піврічний штурм невеликого Бахмута, а потім і Часового Яру — явно не те, заради чого все починалося. Відповідальність за провал покладено на Шойгу та його злодійкуватих друзів, товаришів по чарці, родичів, коханок. На додачу до всіх бід, бути прихильником путінської війни стає не просто немодно, а ганебно. То тут, то там «ветерани СВО» скаржаться на нерозуміння їхньої тонкої душевної організації. Десь їх просто б’ють. У Єкатеринбурзі одна дівчина, недовго думаючи, шпурнула путінського бійця за відмову купити їй подарунок. Гостросюжетний бойовик про те, як вона наздоганяла його в під’їзді і завдавала нових смертельних ран, ще чекає свого письменника.
Народна любов до путіноїдної орди вбивць, мародерів і найманців шириться з кожним днем. У Тиві, наприклад, повідомляється про «деяких молодих осіб у піджаках», які загрожують «ветеранам СВО», вимагаючи зняти свої імена з праймеріз «Єдиної Росії». Той випадок, коли російські праймеріз цікавіші за американські.
Білоусівська технократія спочатку може і дасть ефект. Але ж цивілізація теж прокидається. Путінська пропаганда багато кричала про свою солідарність із Республіканською партією США – і хто тепер головні прихильники ударів України по військових об’єктах усередині РФ? Республіканець Майк Джонсон і республіканець Майкл Маккол звинувачують Байдена в нерішучості. Розуміють нові реалії і в Італії, і в Німеччині, і Франції. Найважливіше, що розуміють не так політики, як прості люди.
Колись однією з великих сил Холодної війни був антибільшовицький блок народів. Підсумок відомий: комунізм відправлено на звалище історії. На наших очах з’являється новий АБН: Антиімперський блок народів, антипутінський та ширше – антидеспотичний.
Форум російської опозиції, що пройшов у Львові, на підтримку України закріплює тенденцію. Делегат Віталій Скойбіда, який воював у Добровольчому українському корпусі, пояснив присутнім: лише збройний опір режиму має тепер політичне значення, а звільнити росіян зможуть лише вони самі. Вирішено створити постійно діючу координаційну структуру, яка включає військово-політичний підрозділ.
Формується кістяк політичного представництва непокорених народів Росії. Ліга вільних націй підписує спільний меморандум із тимчасовою спецкомісією Верховної Ради України. Національний опір кремлівському колоніалізму посилюється зсередини РФ. Яскравим прикладом цього року є башкирський рух на підтримку Фаїля Асинова. Стало своєрідним «уроком ОМОНу».
Це ще єдиний фронт, але зрушення до цього напряму. Імперія ще сильна, але на неї чекає потужний контрудар народів. За всієї різниці підходів, словак Юрай Цинтула та російський Денис Нікітін роблять одну справу. Перший – у Братиславі, другий – у Вовчанську. Війна, розв’язана кремлівським режимом, його й поховає.
Федір Шапоренко
