Анотація. Стаття дає уявлення про політичну природу, причини, мотивацію сторін та сутність російсько-української гарячої фази війни 2022-2023 років як постколоніальної війни за українську ідентичність. Автор розглядає ідеологічні передумови, причини та наслідки російської збройної агресії проти України, а також еволюцію політичних і безпекових доктрин правлячого режиму в Росії. Теоретичний дискурс автора, який формулює політичну природу, сутність, причини та особливості цієї війни, базується на положеннях класичної військової теорії. Фундаментальні ідеї цієї теорії набувають нової актуальності в умовах гібридної війни з одночасною наявністю елементів і факторів військового протистояння кількох послідовних поколінь війни. Стверджується, що ця війна є результатом неминучого зіткнення двох протилежних несумісних історичних парадигм щодо подальшого розвитку України та всього пострадянського простору.
Серед багатьох дослідницьких публікацій про військову справу, філософські, історичні та епістемологічні аспекти війни, її тактику та стратегію, звертаючись до витоків, значно частіше згадуються дві найвідоміші класичні праці, написані на різних континентах у різні історичні епохи, але включені до світове наукове сховище військово-теоретичної класики [1, 2]. Фундаментальні ідеї, сформульовані в цих працях, отримали розвиток у тисячах інших спеціалізованих досліджень різного часу, але не втратили свого значення, а навпаки, набули нового змісту та актуальності в контексті сучасних воєн, зокрема, завдяки своїй значущості, гібридний характер. Крім гібридних елементів, які відрізняють нинішню російсько-українську війну, характеризується також фактами ядерного шантажу з боку країни-агресора, її Президента та інших високопосадовців. На нашу думку, зазначені елементи принципово відрізняють цю війну від війн попередніх епох.
I. Вепонізація історії для виправдання цілей сучасної Росії. Як справедливо зазначено [3]: «Націоналістичні лідери часто використовують минуле як зброю, щоб виправдати свої теперішні цілі», а також: «Володимир Путін не єдиний світовий лідер, який повертається до неісторичного минулого, щоб виправдати свої рішення в сьогоденні». Еволюцію його ревізіонізму можна побачити в його публічних заявах протягом понад 22 років його авторитарного правління.
Деякі джерела [4, 5] представляють принципи та практичні наслідки зовнішньої політики путінської Росії щодо пострадянських держав до початку повномасштабного вторгнення в Україну 24 лютого 2022 р. Внутрішні правові та нормативні документи Росії, а також публічні заяви її керівництва, дають підстави зробити висновок про те, що Кремль виклав нову зовнішньополітичну стратегію та відповідну доктрину – «нову доктрину обмеженого суверенітету» («доктрина Путіна»), з концепцією «обмеженого суверенітету». Під час холодної війни він також був основною складовою «доктрини Брежнєва» – зовнішньополітичної доктрини СРСР щодо держав так званої «народної демократії». Наголошується, що вже більше 20 років де-факто формою правління Росії є особиста диктатура, яка веде агресивну міжнародну діяльність, особливо проти України та інших пострадянських країн. Подібні прояви внутрішньої та зовнішньої політики Росії, принаймні за останні 15 років, свідчать про відповідність її дій викладеним у [4, 5] критеріям реалізації «нової доктрини обмеженого суверенітету».
У своєму щорічному посланні до народу 2005 р. В. Путін назвав розпад радянської імперії «найбільшою геополітичною катастрофою століття» [6].
Перший етап ескалації політики Росії простежується з виступу Путіна на Мюнхенській конференції з безпеки 2007 року.[7–9], яка, на думку деяких її високопоставлених учасників, пахла риторикою холодної війни. Рівно за рік до завершення свого другого президентства він уже був досвідченим політиком, але все ще відносним «демократом», хоча, можливо, вже визначився з майбутнім сценарієм своїх авторитарних перетворень у Росії. Путін звинуватив Вашингтон у спробі нав’язати світові свою волю. Він звинуватив США в тому, що вони ведуть світ у більш небезпечне місце, проводячи політику, спрямовану на те, щоб зробити його однополярним. Демонструючи амбіції відроджуваної енергетичної наддержави, Путін фактично робив безпідставні заяви про те, що Росію слід розглядати як окремий потужний полюс світової політики.
Примітно, що Кремль тижнями перед тим натякав, що Путін, який наступного року повинен був піти у відставку після двох термінів правління, готує важливу зовнішньополітичну промову, яка б вказала шлях для його наступника.
Реакція міжнародної політичної спільноти на цей виступ була однозначно негативною та несхвальною. Висловлювалась думка, що виступ був провокативним і відзначений риторикою, яка більше нагадувала ультиматум часів холодної війни. Водночас прес-секретар Кремля Д. Пєсков заперечив спробу президента РФ спровокувати Вашингтон: «Мова не йде про протистояння. Це запрошення до роздумів» [7–9].
Хоча подібні ультимативні заяви Путіна справили негативне враження, західні політики все одно їх проігнорували. Пробною кулею для сучасної агресивної політики Російської Федерації стала війна в Грузії в серпні 2008 року , яка призвела до жертв, руйнувань і фактичної анексії близько 20 відсотків легітимних територій Грузії, визнаних міжнародним правом як невід’ємна частина цього країна – Абхазія та Цхінвальський регіон (Південна Осетія). Ці грузинські території були незаконно визнані Росією «незалежними державами».
Тривала млява реакція колективного Заходу і, насамперед, США, фактична безкарність самовпевненого агресора дозволили політичному «гопнику» Путіну підвищити ставки своєї зовнішньої агресії та «закрутити гайки» – гіркий кінець щодо обмеження елементарних свобод людини на внутрішньоросійській арені.
Подальшою ідеологічною ескалацією стала низка офіційних виступів Путіна, а також програмно-концептуальні документи з питань зовнішньої політики, безпеки та оборони, опубліковані у 2014 р. та розглянуті в [4, 5]. Усе це відбувалося паралельно з окупацією російськими військами Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, яка розпочалася 20 лютого 2014 року, а також окремих районів Донецької та Луганської областей. Лише триваючі бойові дії Росії на Донбасі призвели до загибелі близько 15 000 українців і масового руйнування інфраструктури та житлового сектору цього українського регіону ще до початку повномасштабного російського військового вторгнення в Україну 24 лютого 2022 року.
У своїх численних інтерв’ю Путін любив підкреслювати, що кримінальні петербурзькі підворітні зіграли важливу роль у його підлітковому вихованні. Політична поведінка кремлівського диктатора відповідає стереотипу кримінальних елементів Російської імперії та Радянського Союзу, так званих «гопників». Основний принцип російських вуличних злочинців звучить так: «Якщо бійки не уникнути, треба бити першим» і фактично став сучасною ідеологією зовнішньої політики та політики безпеки путінської автократії. Про це він заявив у виступі в Міжнародному дискусійному клубі «Валдай» у Сочі восени 2015 року, у розпал військової операції Росії на Донбасі [10].
Подальша ескалація політичної риторики на найвищому рівні почалася в середині літа 2021 р. Тоді В. Путін, слідуючи традиціям свого кумира Йосипа Сталіна, звернувся до епістолярного аматорського історичного жанру й опублікував досить розлогу статтю «Про Історична єдність росіян і українців»[11, 12] як російською, так і українською мовами 12 липня, що багато аналітиків уже тоді порівнювали з оголошенням справжньої війни чи принаймні як остаточний ультиматум. Попри вельми суперечливий та упереджений характер її положень, стаття набула значного розголосу в Україні та Росії, а також у світі. Вона стала обов’язковою для читання військовослужбовцями ЗС РФ. Проте пробу пера «молодого історика» не були сприйняті всерйоз науковою спільнотою навіть у самій Росії. Як і годиться офіцеру КДБ, Путін не використовував справді наукові методи дослідження, коли вчений вивчає численні факти та події, формулює наукові висновки та концепції, засновані на науковому аналізі. У школі КДБ СРСР такого підходу не навчали. Російський диктатор, як «молодий історик-вчений», апріорі. Усі свої «теоретичні» постулати він сформулював заздалегідь, без будь-яких досліджень, серед яких: росіяни й українці — «один народ»; у краху двосторонніх російсько-українських відносин звинувачують антиросійські змови західних країн. Стверджується, що значна частина сучасної території України займає «історично російські землі», включаючи навіть таке звинувачення, як «Росію пограбували». Були претензії до нових територіальних анексій: «Я все більше переконуюся, що Києву просто не потрібен Донбас». Україну позбавили права на державну незалежність від Москви: «Я впевнений, що справжній суверенітет України можливий лише в партнерстві з Росією».
Говорячи про нібито перехід України від поняття «не Росія» до «антиросії», Путін фактично оголошує війну Україні: «Ми ніколи не дозволимо використовувати проти наших історичних територій і близьких нам людей, які там живуть». Росія. І тим, хто зробить таку спробу, я хочу сказати, що таким чином вони знищать свою країну» [11, 12].
Маніпулюючи реальною історією, Путін (або група людей, які написали це есе на його замовлення) застосовував лише ті факти, які вписувалися в його псевдоконцепцію, повністю ігноруючи ті, які ні. Тут ми не відкидаємо легітимність апріорних наукових методів. Наголошуємо лише на тому, що історична наука скоріше апостеріорна, заснована на ретельному накопиченні та аналізі історичних даних і фактів.
Є певна аналогія з іншим «видатним істориком» і натхненником чинного кремлівського вождя Й. Сталіним та його сумнозвісною працею «Короткий курс історії ВКП(б) », виданою 1938 р. Сталінська «нова комуністична Біблія» був обов’язковим для вивчення принаймні двох поколінь радянських студентів. Ніколи не було сумнівів, що університетський підручник з історії «написаний» людиною, яка має за плечима нібито лише чотири класи церковної школи.
Подальша спроба епістолярного «удару» по Україні була здійснена на нижчому політичному рівніекс-президентом Росії, нинішнім заступником секретаря РНБО Д. Медведєвим . Навіть у більш хамській та зневажливій формі цього разу 11 жовтня 2021 року газета «Коммерсантъ» опублікувала статтю «Україну очолюють слабкі люди, які лише прагнуть набити собі кишені… Лідера, який міг би пожертвувати собою заради України, не було і, схоже, не буде… З такими людьми переговори абсолютно безглузді». Така заява колишньої важливої фігури в Росії, яка зараз займає набагато менш значуще становище, хоча й намагається втриматися на плаву, схоже на реальну загрозу війни. Якщо заперечувати потребу і можливість вести переговори з нинішнім демократично обраним керівництвом України, єдиною формою відносин з такою державою залишається війна. Реальна це чи гібридна війна – це вже не має принципового значення. Колишній професор Ленінградського університету Д.Медвєдєв у своїй хамській манері гопників навіть дозволив собі певні антисемітські висловлювання на адресу В.Зеленського,
Серед серії «культових» войовничих та ксенофобських політичних заяв, які з’явилися в російських ЗМІ до та після 24 лютого 2022 року, не можна не згадати гучну статтю Т.Сергейцева «Що Росії робити з Україною», опубліковану на сайті державного агентства «РИА Новости» 4 квітня, у той самий день, коли весь світ побачив жахливі докази злочинів геноциду, вчинених російськими військовими проти мирного населення в місті Буча Київської області [14, 15]. Автор описує, як має відбуватися денацифікація України. «Нацифікована маса населення, яка технічно не може бути піддана прямому покаранню як військові злочинці», має бути піддана денацифікації. Військовослужбовці ЗСУ повинні бути «максимально знищені на полі бою». Денацифікація повинна здійснюватися шляхом «ідеологічних репресій і жорсткої цензури». Процес денацифікації має торкнутися хоча б останніх 30 років української історії чи кількох поколінь українців. Фактично, це мала бути деукраїнізація , відмова від «штучного нагнітання етнічної складової самоідентифікації населення на теренах історичної так званої Малоросії та Новоросії». Відповідно до цього шовіністичного маніфесту, сама назва «Україна» не повинна існувати. Хіба це не сучасна версія гітлерівської Mein Kompf? Це не що інше, як чітко задекларований маніфест ревізіоністської та експансіоністської агресивної ідеології «русского мира», план дій зі знищення всієї української нації та всього українського, розрахований на найближчі 30 років. Автори російсько-фашистського маніфесту навіть не турбуються хоча б формальними спробами прикрити свою неонацистську ідеологію якимись квазідемократичними «аргументами».
II. Російський геноцид і державний тероризм. Твердження Путіна про геноцид росіян і російськомовних нацистами в Україні абсолютно необґрунтовані і можуть розглядатися як поганий і дурний жарт чи непорозуміння. Однак вони є невід’ємною частиною пропагандистського наративу, який роками повторюють російські ЗМІ та політики. Москва висунула шалені звинувачення в тому, що Україна створює брудну бомбу на основі плутонію та керує спеціальними лабораторіями НАТО для розробки хімічної та біологічної зброї. Деякі звинувачення настільки виходили за межі здорового глузду, щоб стверджувати, що Україна вирощує птахів, здатних заразити виключно росіян або російськомовних. Тепер проти сама Росія яку міжнародне співтовариство висунуло звинувачення у вчиненні злочинів в Україні [16, 17]. Ірландія, Канада, Чехія, Естонія, Латвія, Литва, Польща, США та Україна пішли далі і на рівні парламенту назвали це геноцидом. [18]. Агресивна війна Росії в Україні виявила явні прояви геноциду в самій Росії, де ми бачимо геноцид власних етнічних меншин Росії, які проживають у найбідніших районах «однієї сьомої частини землі». Мова йде про політику та результати призову в армію в напружену фазу російсько-української війни. Росія все більше втрачає своїх військових у війні. Кремль всіляко намагається компенсувати ці жахливі втрати, незважаючи на те, що російський диктатор боїться відкрито проводити повномасштабну військову мобілізацію. За даними британської військової розвідки, російська армія вже втратила 40 відсотків сухопутних сил, які мала до війни в Україні. В умовах гострої нестачі «гарматного м’яса» для війни країна веде не повномасштабну мобілізацію, вкрай непопулярну в Росії, а приховану часткову мобілізацію,
У великих, економічно і соціально розвинутих містах Росії, де більшість населення складають етнічні росіяни, призов на військову службу поширений значно рідше. Не тільки тому, що низькооплачувані представники національних меншин більше за інших готові брати участь у війні, щоб заробити кращі гроші, ніж будь-де у своїх депресивних регіонах, на відміну від населення великих промислових центрів з переважаюче етнічне російське населення. Ще одна очевидна причина – призовна політика, спрямована на «вимивання» меншин. Таким чином, війна приховано слугує здійсненню етнічної сегрегації та геноциду (фактично, ліквідації) етнічних меншин Росії. Кількість постраждалих або загиблих під час війни представників найбідніших національних меншин із віддалених регіонів Росії непропорційно перевищує відповідну частку етнічних росіян, яких спіткала така ж доля. Те, що робить російська влада, підпадає під ст. II (c) ст Конвенція про попередження злочину геноциду та покарання за нього: «Умисне створення для групи умов життя, розрахованих на її повне або часткове фізичне знищення» [19].
Опозиційне російське видання «Медіазона» в середині квітня опублікувало звіт про аналіз наявних даних про втрати російських військових в Україні. Користуючись відкритими російськими джерелами, які, втім, далеко не повні, журналісти знайшли 1744 повідомлення про загиблих російських військових, що значно менше офіційної цифри у понад 22 тисячі, яку тоді повідомляло Міністерство оборони України. Цифри, які наводить «Медіазона», також значно нижчі за статистику незалежних західних джерел — тоді було вбито близько 17 тисяч росіян. Наголошується, що більшість із цих КІА – це військовослужбовці з бідних регіонів. Найбільших втрат зазнали Дагестан і Бурятія, які були одними з найбідніших регіонів Росії з національними меншинами бурятів, дагестанців, тувинців, хакасів та ін. Тим часом, У звітах про загиблих на війні солдатів майже немає мешканців Москви та Санкт-Петербурга (там проживає 12% населення Росії). До 18 травня Бурятія, яка поступається лише Дагестану за кількістю вбитих російських військ після вторгнення Росії, втратила 117 солдатів, тоді як Москва, населення якої приблизно в 15 разів перевищує Бурятію, втратила лише трьох. У відсотковому співвідношенні смертність населення Бурятії на війні була найвищою в Росії. Згідно з більш свіжим повідомленням «Медіазони», з 24 лютого по 24 серпня була щонайменше 5801 підтверджена загибель російських військових (на той момент МО України зафіксувало 45 700 загиблих російських військових). Більшість загиблих походять з так званих «етнічних республік», серед яких лідирують Дагестан і Бурятія.
Найбільше повідомлень про загибель солдатів надходить із бідних регіонів: там середня зарплата нижча за російську. Знову ж таки, Москва і Санкт-Петербург у цих звітах майже не згадуються.
Якщо перевірити списки втрат Росії у цій війні, то поширеність мусульманських імен досить вражаюча, в основному солдати походять із частин, сформованих у Дагестані та інших республіках Північного Кавказу. Непропорційно багато гинуть також громадяни Росії (або найманці) середньоазіатських національностей, більшість із яких таджики. Російська армія нерівномірно складається з бідних етнічних неросіян. У країні, де слов’янська більшість становить 80 відсотків населення, глибоке коріння етнічного російського культурного домінування та расизму залишаються нормою. Навіть європейські неслов’янські меншини в Росії, такі як фіно-угорські удмурти чи комі, скаржаться, що їхні культури та мови пригноблені або маргіналізовані. Оскільки втрати Росії в Україні щодня зростають, така етнічна дискримінація стала разюче очевидною [20].
Російська держава на хвилі своєї діяльності в Україні фактично стала найбільшою терористичною організацією у світі,обігнавши Аль-Каїду за цинізм і злочинністю. 14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала Росію терористичною державою [21]. 10 травня Сейм Литви схвалив резолюцію про визнання дій Росії в Україні геноцидом, а Росію державою, яка підтримує і здійснює тероризм. 24 червня Комітет із закордонних справ Сенату США схвалив резолюцію із закликом до Держдепартаменту визнати Росію державою-спонсором тероризму [22]. Остаточне визнання Росії спонсором тероризму поставить її в один ряд з країнами, які перебувають під найжорсткішими санкціями (Сирія, Іран, Північна Корея та Судан). Росія – країна-терорист, яка її всіляко підтримує та спонсорує, руйнуючи основи світового порядку безпеки. Є багато доказів того, що Росія відповідає критеріям статусу «держави-спонсора тероризму». Тому варто дочекатися остаточного рішення США щодо її визнання. Водночас у Стратегічній концепції НАТО, схваленій на останньому саміті (Мадрид, 29–30 червня 2022 р.) [23], також зазначається про російську агресію проти України: «Ми також стикаємося з постійною загрозою тероризму в усіх його формах і прояви».
III. Повномасштабна гаряча війна проти «спеціальної військової операції». Хоча ця війна невиправдана, вона є ключовим і вирішальним моментом. «На карту поставлено майбутнє Росії та її майбутнє місце у світі», – заявив глава зовнішньої розвідки РФ С. Наришкін [24]. Після стількох руйнувань і вбивств слова Путіна 24 лютого 2022 року, в день повномасштабного вторгнення в Україну, звучать настільки фальшиво і цинічно: « Це не наш план – окупація української території. Ми не маємо наміру нікому щось нав’язувати силою» [25].
Метою так званої спеціальної військової операції було облудно заявлено «захистити людей, які вже вісім років стикаються з приниженнями та геноцидом з боку київського режиму… Ми будемо прагнути демілітаризувати та денацифікувати Україну та притягнути до суду тих, хто вчинив численні криваві злочини проти мирного населення, а також проти громадян Російської Федерації».
Ще більш цинічними та перевершуючими відверту насмішку є наступні слова «обнуленого» диктатора Росії, звернені до громадян України після початку вторгнення: «Нинішні події не мають нічого спільного з бажанням зазіхнути на інтереси України та українського народу… Я прошу вас, як би важко це не було, зрозуміти це і працювати разом з нами, щоб якнайшвидше перегорнути цю трагічну сторінку і разом рухатися вперед».
Найбільш гротескно і смішно виглядає заклик Путіна до солдатів і офіцерів ЗСУ припинити опір і скласти зброю. Це свідчить про те, що серед десятків тисяч холопів Путіна не вистачає кількох здорових людей, які наважилися б сказати диктатору правду про справжнє ставлення до нього людей в Україні. Він не в змозі отримати цю інформацію сам, оскільки не зміг опанувати хитросплетіння Інтернету і отримує всі свої мізерні шматочки знань у папках, які йому негайно підсунула його свита.
Напередодні вторгнення Путін чітко дав зрозуміти, що, на його думку, Україна не має юридичних прав та історичних претензій [26] на незалежну державність і що сучасна Україна була «повністю створена Росією» [27]. Він неодноразово ставив під сумнів легітимність колишніх радянських республік, стверджуючи, що В. Ленін заклав «бомбу уповільненої дії», дозволивши їм самовизначення в перші роки існування Радянського Союзу.
Війна увійшла в гарячу фазу вранці 24 лютого після того, як Путін оголосив про спеціальну військову операцію . Він цинічно послався на статтю 51 Статуту ООН, дозвільну санкцію Ради Федерації Федеральних Зборів РФ і так звані «договори про дружбу, співробітництво і взаємодопомогу» між Росією і маріонетковими самопроголошеними «республіками»” на сході України. До речі, ці «договори» мали «набути чинності» наступного дня, 25 лютого, а тому не мали юридичної сили ні до, ні на момент початку бойових дій.
IV. Чи відповідає російська культура за злочини Росії в Україні? Політологи та історики, що спеціалізуються на дослідженнях Росії та СРСР, сьогодні жваво дискутують над такими питаннями: чи є нинішній режим політичної влади в Росії нацистським, фашистським, тоталітарним? Чи несе «велика» російська культура відповідальність за акти геноциду та злочини проти людства, які досі чинять російські військові в Україні? [наприклад, 29–31].
На перше запитання більшість дослідників схиляються до ствердної відповіді. Дійсно, режим Путіна має всі ознаки нацистського, фашистського і тоталітарного, характерні для всіх інших геноцидних, шовіністичних і диктаторських політичних режимів, які існували у світовій історії. Незначні відмінності помітні лише в індивідуальній термінології деяких авторів. Але, як свідчить відома приказка: «Якщо вона виглядає як качка, плаває як качка і крякає як качка, то, мабуть, це качка» .
Очевидно, що важко знайти точні повторення і копії подій і режимів, які існували протягом всієї історії людства. Однак, якщо існують очевидні паралелі, збіги та схожість, чому б нам не використовувати подібну термінологію для цих подій чи режимів? Стосовно нинішнього фашистського режиму в Росії в глосарії історичної та політологічної літератури з’явилися нові терміни – русизм (російський фашизм) і путінізм .
Відповідь на друге запитання складніша. Деякі автори та громадські діячі вважають, що «велика» російська культура не може нести відповідальність за геноцид і злочини проти людяності, вчинені російськими військами в Україні. Ця відповідь базується переважно на постулаті про те, що злочинці нібито неосвічені вихідці з депресивних околиць Росії і належать до маргінальних верств російського суспільства, а отже, жодним чином не пов’язані з «великою» російською культурою. На нашу думку, такий аргумент є неспроможним.
По-перше, російська армія складається з людей з усіх верств суспільства, включаючи значну кількість випускників середніх шкіл, які вивчали Пушкіна, Лермонтова, Толстого, Достоєвського, Гоголя та Чехова. По-друге, відомо, що понад 80 відсотків росіян підтримують війну Росії в Україні та злочинні дії російських військових. Ці дії підтримують навіть багато росіян, які живуть у західних демократіях і здобули освіту в західних університетах. Чи є якась причина, чому ця «велика» культура не мала позитивного впливу на тоталітарно-шовіністичний світогляд цих людей? Відповіді на це питання належать переважно до сфери психології і заслуговують окремого дослідження та публікації. Зі свого боку хочемо тут зауважити, що, не заперечуючи літературних та інтелектуальних здібностей цих найвідоміших російських авторів, не варто переоцінювати їхні моральні чесноти в усіх сферах життя як таких. Їх не слід розглядати як беззаперечні авторитети у формуванні моралі молоді російської нації. Більше того, принаймні двоє з них (М. Гоголь та А. Чехов) були скоріше українськими, ніж російськими письменниками за походженням, хоча й писали російською мовою, яка тоді була єдиною дозволеною в літературі Російської імперії. Ф. Достоєвський був відомий своїм великоросійським шовінізмом. Л. Толстой, О. Пушкін, М. Лермонтов голосно прославляли імперію з відверто імперськими поглядами. Багато в чому їхній великий літературний успіх у Росії був досягнутий завдяки привілеям і можливостям «великої» імперської нації Російської імперії на фоні приниження та гноблення культур інших народів імперії.
V. Постколоніальна війна за українську ідентичність і майбутнє країни [32]. Російсько-українська війна в основі своїй є постколоніальною війною за українську ідентичність [33]. Ця війна є результатом неминучого зіткнення двох протилежних несумісних історичних парадигм щодо подальшого розвитку України та всього пострадянського простору. З одного боку, є нав’язлива парадигма Путіна про відродження Російської імперії в межах СРСР; про «недержавність» молодих націй, що утворилися внаслідок другого етапу розпаду Російської імперії у 1991 р. (перший етап відбувся внаслідок Першої світової війни); про неспроможність і неможливість їх незалежного від Росії існування. По-перше, це стосується України та Білорусі. За словами Путіна [11, 12], росіяни та українці є одним народом; Україна ніколи не існувала по-справжньому як суверенне утворення, поки більшовики помилково не створили її, а території України є фундаментально російськими землями. З іншого боку, це сучасний український політичний націоналізм, який існує понад сто років і продовжує розвиватися, який пройшов важкі випробування практичного державотворення, побудови ліберально-демократичної системи влади, регулярно змінюваних виборних органів, потужних силових структур. державної безпеки та оборони тощо за останні 30 років.
Щодо унікальності української культури, то остання в тому чи іншому вигляді існує вже тисячу років. У цьому зіткненні двох історичних парадигм ставки України набагато вищі, оскільки вона має екзистенційний рівень, тоді як путінське розуміння історії заперечує саме право на існування окремої від Росії української нації. Є принципова різниця в позиціях Росії та України. Росія звертається до минулого, щоб виправдати експансію, агресію та панування, щоб відродити свою колишню імперію. Україна робить це з метою самооборони та самовизначення збереження та подальшого розвитку незалежної республіки. Росія бореться за минуле. Україна бореться за майбутнє [34].
Не можна недооцінювати вплив Російської православної церкви на формування ідеології російського фашизму – русизму Церква була майже повністю знищена в 1920-1930-х роках тоталітаризмом СРСР і «відроджена» Сталіним у 1943 році як суб’єкт, підзвітний НКВД/КДБ, щоб на багато років стати рупором і провідником політики Кремля. Після розпаду СРСР мало що змінилося. Сьогодні Російська Православна Церква на чолі з Патріархом Кирилом Гундяєвим є вірною слугою Кремля, підтримує та благословляє його агресивну політику щодо України.
У перші дні війни Кирило виголошував свої войовничі проповіді в нещодавно збудованому Соборі Збройних Сил, покликані прославити російську військову міць, а не Бога [35]. У зв’язку з цим цікаво відзначити нещодавню заяву Папи Римського Франциска, який закликав Кирила не бути «вівтарником Путіна».
Повчальним буде також аналіз поглядів на цю війну С. Караганова, одного з головних ідеологів і теоретиків русского мира і русизму [ 36 ]: «Війна була неминучою. […] Ми прийняли дуже важке рішення завдати удару першими, перш ніж загроза стане смертоноснішою. […] Розширення агресивного альянсу. Це рак, і ми хотіли зупинити цей метастаз. Доводиться робити це хірургічним шляхом. […] ми ведемо війну за виживання. Це війна із Заходом і люди перегруповуються навколо свого лідера. Це авторитарна країна […] Я не бачу реальних ознак опозиції. […] У нас є сумніви щодо ефективності демократії […] Кремль вирішив завдати удару першим. Ця військова операція буде використана для реструктуризації російської еліти та російського суспільства. Воно стане більш войовничим і національним суспільством, витісняючи непатріотичні елементи з еліти. […] Ми ведемо екзистенціальну війну. […] Війна буде переможною […] Демілітаризація буде досягнута, а також відбудеться денацифікація. Як у Німеччині і в Чечні. Українці стануть набагато миролюбнішими та дружнішими до нас. […] Ми знаємо, що стаття 5 НАТО, яка говорить, що напад на члена НАТО є нападом на всіх, не працює. Немає автоматичної гарантії, що НАТО стане на захист члена, який піддається атаці» .
Через відсутність помітних військових успіхів Росії після семи місяців повномасштабної російської інтервенції та в очікуванні загальної військової поразки російська влада вимагала від своїх ЗМІ зміни пропагандистської риторики. Зараз, щоб нейтралізувати факти очікуваної поразки від України та применшити ганьбу, ведеться пропаганда, що війна ведеться не з Україною, а з усім західним світом, і насамперед з НАТО.
VI. Особливості сучасної російсько-української війни.
- У той час як російські ЗМІ та політики називають цю повномасштабну постколоніальну війну спеціальною військовою операцією , Україна сприймає її як екзистенційну війну за свою ідентичність як політичного та культурного суб’єкта, продовження боротьби за незалежність. Росія вважає Україну «невід’ємною частиною власної історії, культури та духовного простору», незалежність якої стала не результатом самовизначення, а «помилкою». […] Це питання життя і смерті, питання історичного майбутнього Росії як нації».
Для путінської імперії України не існує, оскільки сам факт її незалежного існування руйнує імперські міфи про «велику і неподільну», «російську цивілізацію» та її «глобальну місію». Оскільки стратегічна поразка Росії у війні з Україною стає все більш очевидною, все більше пропагується наратив про те, що Росія є «силою добра», яка бореться з «силами світового зла» під виглядом усієї колективної західної коаліції. Крім того, Росія нібито захищає традиційні універсальні православні цінності «русского мира» і «русской цивилизации» перед всесвітньою змовою.
- Ця війна охопила територію всієї України, тому стала найбільшою в Європі після Другої світової війни. Лінія фронту війни — близько 1300 км; щоденні втрати повномасштабних бойових дій становлять сотні людей із залученням усіх видів збройних сил обох сторін. Якщо в антигітлерівську військово-політичну коаліцію середини 1940-х років входили 53 держави, то в антипутінський альянс (Ukraine Defense Contact (Rammstein) Group), який активно формувався, вже близько 60 країн. Про це свідчать саміти міністрів оборони зацікавлених країн, які наразі збиралися 12 разів і на першу зустріч коаліції 26 квітня 2022 року.
- Російсько-українська війна, будучи війною гібридною, також ведеться у багатьох вимірах: військовому, політичному, ідеологічному, інформаційному, дипломатичному, економічному, екологічному тощо. Поряд із традиційними елементами 4-ї (і навіть 3 – ї )) війни покоління (авіація, танки та бронетехніка), ця війна має значні елементи війни 6-го покоління, яка вирізняється безконтактними бойовими діями та нелінійними фронтальними атаками, використанням космічних супутників та високоточних над- потужна зброя, поєдинки далекобійних артилерійських і ракетних систем, радіоелектронна боротьба та кіберзахист, розвідувальні та бойові дрони різних модифікацій. У тактичному сенсі українська сторона у війні використовує стандарти НАТО щодо децентралізації прийняття військових рішень, тоді як російська армія все ще прихильна радянським стандартам централізованого прийняття рішень. З українського боку, окрім Збройних Сил України, широко застосовуються сили Територіальної оборони, які особливо добре зарекомендували себе на першому етапі війни,
- Також існує загроза перекидання війни на сусідні країни через збройні провокації в сепаратистському Придністровському регіоні Республіки Молдова, де дислокується близько 2000 російських військових. Ці цифри можуть перевищувати приблизно 2 тисячі осіб у складі підконтрольних Росії регулярних військ так званої невизнаної Придністровської Молдавської Республіки та близько 8 тисяч місцевих резервістів. Крім того, існує певна загроза прихованого розміщення в регіоні сил російських приватних військових компаній. Таким чином, Придністров’я все ще становить певну військову загрозу для України в контексті можливого відкриття Росією ще одного військового фронту [37]. Такий розвиток подій може потребувати перекидання частини українських військ, які воюють із російськими окупантами, на східному та південному напрямках. У взаємних інтересах України та Молдови – покласти край існуванню російської військової присутності (нариву) на молдавсько-українському кордоні.
Білорусь фактично бере участь у війні на боці Росії. Вона забезпечує територію для дислокації та матеріально-технічного забезпечення російських військ і дозволяє запускати російські ракети зі своєї території по Україні. Експерти поки що висловлюють думки про можливу безпосередню участь білоруської армії у бойових діях проти України. Особливо після розміщення російської тактичної ядерної зброї на території Білорусі.
- На відміну від усіх попередніх війн в історії людства, ця стала справді унікальним явищем за рівнем і глибиною прямого висвітлення бойових дій на телебаченні, в Інтернеті та інших ЗМІ. Фактично, усі події цієї війни та докази військових злочинів Росії стають відомими світові та одразу засуджуються міжнародною спільнотою. Такий рівень медіа-висвітлення та новітня електронна інформаційна боротьба та технічне забезпечення високого рівня гарантують, що всі російські злочинці, вбивці, мародери, а також офіцери та генерали, які віддають злочинні накази, стають всесвітньо відомими. Ці чинники мають сприяти проведенню ретельних процесуальних розслідувань та винесенню відповідних вироків міжнародних кримінальних судів.
- Ще одна кримінальна риса російсько-української війни, яка триває, стосується російських методів мобілізації та призову населення. Російська влада проводить приховану часткову мобілізацію переважно у відсталих депресивних регіонах, компактно населених національними меншинами (бурятами, дагестанцями, чеченцями, татарами тощо). У великих і більш розвинутих в економічному і соціальному відношенні містах Росії, де більшість населення складають етнічні росіяни, військова повинність майже не проводиться. Таким чином, є обґрунтовані підстави для висновку, що, окрім злочину геноциду українського народу [18, 20, 38], фактично здійснюється прихована етнічна сегрегація та етноцид («винищення») національних меншин у Росії. Почастішали випадки викрадення українського населення та українських сиріт з окупованих регіонів до Росії,
- Указ президента Росії від 21 вересня про «часткову мобілізацію» в країні не змінює сформовану злочинну практику мобілізації, а лише додає до неї інші протиправні елементи. Як і раніше, до мобілізації, окрім периферійних регіонів Росії, передусім потрапляють окуповані регіони України (що принципово порушує міжнародне гуманітарне право), а також ув’язнені колоній суворого режиму по всій країні, які поповнюють лави ПВК Вагнера (що руйнує прийняті міжнародні норми і внутрішнє російське законодавство). Водночас Путін регулярно погрожував/шантажував застосувати ядерну зброю, а також спровокувати катастрофу на найбільшій в Європі Запорізькій атомній електростанції.
- Вперше у військовій історії Російської імперії та у світовій військовій історії приватні військові компанії, серед яких ПВК Вагнера та чеченська армія «Ахмат» Р. Кадирова, відіграли помітну роль на тлі неспроможності регулярної російської армії. Водночас ПВК «Вагнера» наполегливо претендувала на лідерство в змаганнях за боєздатність на полі бою в Україні, а її керівник, колишній кримінальник і кухар Путіна Є. Пригожин нещадно критикував керівництво російської армії, використовуючи нецензурну лексику. Така очевидна розгубленість і відверта дезорганізація збройних сил Росії наприкінці червня 2023 року призвели навіть до військового заворушення, що призвело до відкритих бойових зіткнень та дискредитації та послаблення федеральної влади в Кремлі.
- Вперше в історії Європи після Другої світової війни у червні 2023 року російський агресор застосував широкомасштабну екологічну зброю, спровокував екоцид в Україні, підірвавши дамбу на Каховському водосховищі на річці Дніпро, спричинвши численні жертви серед мирного населення, катастрофічні масштабні повені та катастрофічні незворотні процеси для економіки та екології України. Такий військовий злочин тоталітарного режиму Путіна, як і всі попередні, супроводжувався цинічною брехнею зі спробами перекласти провину на українську сторону, незважаючи на те, що є численні докази російського злочину.
- Розв’язавши неспровоковану війну проти України, Росія зруйнувала глобальний безпековий порядок, який склався після закінчення Другої світової війни, і виявила слабкість і безперспективність основних міжнародних організацій, покликаних гарантувати мир і безпеку на планеті. Це потребує нових колективних зусиль світу для створення нової глобальної системи безпеки, яка еквівалентна глибинним тектонічним процесам у геополітиці, що відбулися в середині 1940-х років і призвели до створення ООН і утворення Ялтинського/Потсдамського конгресу. глобальний світовий порядок. Сьогодні ООН, ОБСЄ та інші міжнародні безпекові організації потребують кардинальних і фундаментальних змін і реформ.
- Унікальним за своєю небезпекою для світового миру та глобальними наслідками явищем став відвертий ядерний шантаж і бряцання зброєю масового знищення, до якого вдалася Росія та її диктатор. Світ більше не може миритися з тим, що ядерна держава, постійний член Ради Безпеки ООН, відкрито погрожує перетворити планету на «ядерний попіл». Цей ядерний шантаж, який веде Росія з 2007 року, суперечить нормам міжнародного права, насамперед ДНЯЗ та його важливому доповненню – Резолюції Ради Безпеки ООН від 19 червня 1968 року та подальшій Заяві трьох ядерних держав (США, Великобританії та Росія) з питань гарантій неядерним державам-учасницям ДНЯЗ. Сам факт такого шантажу зобов’язує ядерні держави (у цьому випадку США та Великобританію) «негайно діяти відповідно до своїх зобов’язань за Статутом ООН […] надати негайну допомогу […] будь-якій державі, що не володіє ядерною зброєю. ” [39]. Ця постанова визнала – це агресія із застосуванням ядерної зброї або загроза такої агресії проти держави, що не володіє ядерною зброєю, створить ситуацію, в якій Рада безпеки, і перш за все його постійні члени, повинні діяти негайно.
Таким чином, ця війна стала першою за останні 70 років (або взагалі), під час якої політики, експертне середовище та військові серйозно обговорюють небезпеку та ймовірність застосування зброї масового знищення, зокрема ядерної, як тактико-стратегічної. Можливість застосування такої зброї повністю нівелює справедливість відомої тези К. фон Клаузевіца про те, що «війна є продовженням політики військовими засобами» [2], яка майже 200 років є постулатом політичної науки. Оскільки ядерна війна загрожує повним знищенням її сторін і, ймовірно, всього людського роду, то говорити про раціональність такої політики втрачає сенс.
- Фундаментальні ідеї К. фон Клаузевіца набувають нової актуальності в контексті цієї війни, яка багато в чому має не лише традиційний, а й гібридний характер. Слід зазначити, що в сучасних програмах і керівних військових документах НАТО, України та РФ військова інформація та інформаційна сфера в цілому фактично визначаються як безпосередні сфери бойових дій. Відповідно до колективного рішення керівництва України інформація не використовується як зброя, хоча українське законодавство дозволяє цензуру спроб ворожої пропаганди.
- Нинішня війна також характеризується одночасною наявністю елементів військового протистояння вчорашньої війни третього покоління та чинників майбутнього нового типу війни шостого покоління. Збройні Сили України активно застосовують як широкий спектр озброєння, що відповідає новітній військовій техніці та сучасним стандартам НАТО, так і сучасні тактичні формування та способи ведення бойових дій. Водночас збройні сили Росії продовжують використовувати переважно стару радянську зброю та відповідні методи і тактику ведення війни часів Другої світової війни. За інформацією ЗМІ, частина російських військ досі використовує гвинтівку Мосіна-Нагана, яка була на озброєнні в 1891–1960 роках, а також « Максим» кулемет (винахід 1883). Також в ЗС РФ активно використовуються ОБТ Т-62 випуску 1960-х років. У західних ЗМІ можна знайти все більше доказів технологічної відсталості російської зброї порівняно з озброєнням ЗС України [наприклад, 40 – 42]. Одним із факторів і цілей цієї війни для російської сторони є необхідність бойової «утилізації» існуючої старої зброї та випробування нової зброї в бойових умовах з метою визначення подальших можливостей її вдосконалення.
- За даними західних джерел, ще однією дивною особливістю командування російською армією в Україні є те, що Путін і його вищий генералітет беруть участь у війні «на рівні полковника чи бригадира» [43]. Порівняно з українськими та західними арміями, російські військові діють більшою мірою згори вниз, з інструкціями, які зазвичай надсилаються генералам на місцях. Але невдале вторгнення Москви призвело до того, що вона була змушена відправити генералів ближче до лінії фронту, де, за даними українських збройних сил, було вбито принаймні до 16 із них. У російській армії, на відміну від стандартів НАТО, яких сьогодні дотримуються українські військові, управління військами надто централізоване, що молодшим і середнім офіцерам навряд чи дозволяється самостійно приймати рішення, тому більшість генералів прагнуть краще зрозуміти ситуацію та вміти краще керувати військами, зловживають їх безпекою та з’являються безпосередньо на передовій, де стають легкою мішенню для українських снайперів [44, 45]. Загальні втрати російської армії станом на 25 вересня 2022 року такі: загинуло 56,7 тис. осіб, у тому числі понад 1000 офіцерів і близько 100 полковників, близько 110 тис. військових отримали поранення. За останніми даними Міністерства оборони України, кількість загиблих російських військових станом на 26 червня 2023 року становить близько 226 тис. осіб, близько 677 тис. отримали поранення [46]. Загинуло 700 осіб, у тому числі понад 1000 офіцерів і близько 100 полковників, близько 110 тис. військових поранено. За останніми даними Міністерства оборони України, кількість загиблих російських військових станом на 26 червня 2023 року становить близько 226 тис. осіб, близько 677 тис. отримали поранення [46]. Загинуло 700 осіб, у тому числі понад 1000 офіцерів і близько 100 полковників, близько 110 тис. військових поранено. За останніми даними Міністерства оборони України, кількість загиблих російських військових станом на 26 червня 2023 року становить близько 226 тис. осіб, близько 677 тис. отримали поранення [46].
- Одним із багатьох недоліків російських військ вторгнення в Україну є недоліки в радіозв’язку та координації. Були історії про те, як війська вдавалися до комерційних рацій, а українці перехоплювали їхні частоти. Це пояснює, чому російські сили погано скоординовані, стають жертвами засідок і втрачають так багато військ і генералів. Сучасні радіостанції військового класу шифрують сигнали та змінюють частоту роботи багато разів на секунду, тому їх передачі неможливо перехопити. Але багато російських військових спілкуються по незашифрованих високочастотних каналах, які дозволяють будь-кому, хто має радіоаматор, підслуховувати [47]. Також у ЗМІ була інформація, що деякі російські пілоти, не довіряючи російській навігаційній системі ГЛОНАСС,
- Важливою складовою військової підготовки офіцерів і генералів, в якій російська армія суттєво відстає від країн НАТО та України, є відсутність планування та розуміння стратегічного рівня ведення війни (масштабів великих регіонів, армій і фронтів), а також на ще більш глобальному – геополітичному рівні. На думку кількох російських військових експертів, Росія фактично провалилася на геополітичному рівні ще до початку війни. Можливі глобальні наслідки не були враховані, тому Росія вперше в історії опинилася без єдиного союзника у світі в цій війні. Крім того, вже сформована антиросійська коаліція з близько 60 країн. Невірно приймаються стратегічні рішення і командуванням ЗС РФ, що загрожує, з часом, їх остаточною поразкою.
- Ситуацію навколо проблеми подальшого існування самої Росії слід вважати наслідком її очікуваної військової поразки у війні проти України за активного сприяння останньої з боку колективного Заходу. Росія становить екзистенційну загрозу Україні та пострадянському простору в Центральній та Східній Європі. У той час як саміт НАТО 2022 року (Мадрид, 29–30 червня) визначив Росію як «найзначнішу та пряму загрозу безпеці Альянсу, а також миру та стабільності в євроатлантичному регіоні» [23], останній саміт НАТО ( Вільнюс ) , 11-12 липня 2023 р.) підтвердив, що « Російська Федерація є найбільш значною та прямою загрозою безпеці Альянсу, а також миру та стабільності в євроатлантичному регіоні». Якщо ця війна закінчиться простим перемир’ям, без кардинальних наслідків для Росії та її повного переформатування, це може призвести лише до відкладеної війни в найближчі 5-10 років, коли агресор може стати ще більш кровожерливим.
Оскільки ця війна має всі ознаки світової війни з фактичною участю антиросійської коаліції з близько 60 союзників, міжнародна спільнота переможців повинна буде передбачити таке політичне рішення щодо майбутнього політичного устрою Росії, яке гарантуватиме неможливість повторної агресії проти своїх сусідів. Навряд чи це можливо без певної деімперіалізації та демілітаризації/денуклеаризації Росії. Цю позицію поділяють численні активні сьогодні світові лідери, а також міністр оборони США Л. Остін, який заявив, що Сполучені Штати хочуть «побачити Росію ослабленою настільки, щоб вона не могла робити те, що було зроблено під час вторгнення в Україну».
Сучасна війна вимагає докладання всіх необхідних політичних, економічних, військових та інтелектуальних зусиль світової спільноти для вирішення цієї глобальної проблеми, для побудови нового, більш безпечного світового порядку, який виключає в майбутньому спроби військової агресії та ядерного чи іншого шантажу планети зі зброєю масового знищення.
___________________________________________
1. MacDonald, C. (2018). The Science of War: Sun Tzu’s Art of War re-translated and re-considered. Hong Kong: Earnshaw Books. [in English].
2. von Clausewitz, C. (2008). On War. Oxford: Oxford University Press. [in English].
3. Serhan, Ya. (2022). ‘Who is Vladimir Putin’s Revisionist History For?’, The Atlantic, 27 February [online]. Available at: https://www.theatlantic.com/international/archive/2022/02/putin-russia-ukraine-revisionist-history/622936/ [in English].
4. Lossovskyi, I. (2018). Zovnishnopolitychna stratehiia Rosii shchodo krain postradianskoho prostoru yak realizat-siia “Novoi doktryny obmezhenoho suverenitetu” [Foreign policy strategy of Russia with respect to post-Soviet countries as implementation of the “new doctrine of limited sovereignty”], Strategic Panorama, no. 2, pp. 19–30 [in Ukrainian].
5. Lossovskyi, I. (2020). Russia’s strategy toward postsoviet states as implementation of the new doctrine of limited sovereignty (Putin doctrine), Ukraine Analytica, no. 4 (22), pр.8–17 [online]. Available at: https://ukraine-analytica. org/wp-content/uploads/Lossovskyi1-1.pdf [in English].
6. ‘Putin: Soviet collapse a ‘genuine tragedy’’ (2005). NBC News, 25 April [online]. Available at: https://www.nbcnews.com/id/wbna7632057 [in English].
7. Charbonneau, L. (2007). ‘Putin says U.S. wants to dominate world’, Reuters, 10 February [online]. Available at: https://www.reuters.com/article/us-russia-usa-idUSL1053774820070210 [in English].
8. ‘Transcript: 2007 Putin Speech and the Following Discussion at the Munich Conference on Security Policy’ (2014). Johnson’s Russia List, 27 March [online]. Available at: https://russialist.org/transcript-putin-speech-and-the-following-discussion-at-the-munich-conference-on-security-policy/ [in English].
9. ‘A speech delivered at the MSC 2007 by the President Vladimir Putin’ (n.d.) [online]. Available at: https://is.muni.cz/th/xlghl/DP_Fillinger_Speeches.pdf [in English].
10. Bender, J. (2015) ‘Putin: ‘The streets of Leningrad taught me one thing’’, INSIDER, 22 October [online]. Available at: https://www.businessinsider.com/putin-the-streets-of-leningrad-taught-me-one-thing-2015-10 [in English].
11. Domańska M. (2021). ‘Putin’s article: ‘On the historical unity of Russians and Ukrainians’’, Centre for Eastern Studies, 13 July [online]. Available at: https://www.osw.waw.pl/en/publikacje/analyses/2021-07-13/putins-article-historical-unity-russians-and-ukrainians [in English].
12. Dickinson, P. (2021). ‘Putin`s new Ukraine essay reveals imperial ambitions’, Atlantic Council, 15 July [online]. Available at: https://www.atlanticcouncil.org/blogs/ukrainealert/putins-new-ukraine-essay-reflects-imperial-ambitions/ [in English].
13. ‘Medvedev wrote an article about Ukraine and said that negotiations with its leadership are “pointless”’ (2021). Perild, 11 October [online]. Available at: https://www.perild.com/2021/10/11/medvedev-wrote-an-article-aboutukraine-and-said-that-negotiations-with-its-leadership-are-pointless/ [in English]; Medvedev, D. (2021). ‘Pochemu bessmyslenny kontakty s nyneshnem ukrainskim rukovodstvom’, Kommersant, 11 October [online]. Available at: https://www.kommersant.ru/doc/5028300?from=glavnoe_1#id2123318 [in Russian].
14. ‘Into the heart of darkness – What Russia wants in Ukraine’ (2022). Centre for strategic communications, 6 April [online]. Available at: https://spravdi.gov.ua/en/into-the-heart-of-darkness-what-russia-wants-in-ukraine/ [in English].
15. ‘Manifesto published in Russian media reflects Putin regime’s ruthless plans in Ukraine’ (2022). The Conversation, 14 April [online]. Available at: https://theconversation.com/manifesto-published-in-russian-media-reflects-putin-regimes-ruthless-plans-in-ukraine-181006 [in English].
16. ‘What is genocide, and is Russia committing it in Ukraine?’ (2022). The Economist, 13 April [online]. Available at: https://www.economist.com/the-economist-explains/2022/04/13/what-is-genocide-and-is-russia-committing-it-inukraine [in English].
17. ‘Has Vladimir Putin committed war crimes in Ukraine?’ (2022). The Economist, 1 March [online]. Available at: https://www.economist.com/the-economist-explains/2022/03/01/has-vladimir-putin-committed-war-crimes-inukraine [in English].
18. Kottasová, I. (2022) ‘Leading experts accuse Russia of inciting genocide in Ukraine and intending to ‘destroy’ Ukrainian people’, CNN, 27 May [online]. Available at: https://edition.cnn.com/2022/05/27/europe/russia-ukraine-genocide-warning-intl/index.html [in English].
19. United Nations (1948). Convention on the Prevention and Punishment of the Crime of Genocide [online]. Available at: https://www.un.org/en/genocideprevention/documents/atrocity-crimes/Doc.1_Convention%20on%20the%20 Prevention%20and%20Punishment%20of%20the%20Crime%20of%20Genocide.pdf [in English].
20. Lossovskyi, I. (2022). ‘Henotsyd u Rosii: Yak Moskva «utylizuie» svoi natsmenshyny na viini z Ukrainoiu’, Dzerkalo tyzhnia, 5 June [online]. Available at: https://zn.ua/ukr/international/henotsid-u-rosiji-jak-moskva-utilizuje-svoji-natsmenshini-na-vijni-z-ukrajinoju.html [in Ukrainian].
21. ‘Rada vyznala Rosiiu derzhavoiu-terorystom i zaboronyla symvoliku “Z” i “V” ’ (2022). Ukrinform, 14 April [online]. Available at: https://www.ukrinform.ua/rubric-polytics/3457638-rada-viznala-rosiu-derzavouteroristom-i-zaboronila-simvoliku-z-i-v.html [in Ukrainian].
22. Herasymova, T. (2022). ‘U.S. Senate Committee Supports Resolution On Recognizing Russia As State Sponsor Of Terrorism’, Ukrainian News, 24 June [online]. Available at: https://ukranews.com/en/news/865078-u-s-senatecommittee-supports-resolution-on-recognizing-russia-as-state-sponsor-of-terrorism [in English].
23. NATO (2022). NATO 2022 Strategic Concept, 29 June [online]. Available at: https://www.nato.int/nato_static_fl2014/assets/pdf/2022/6/pdf/290622-strategic-concept.pdf [in English].
24. Kirby, P. (2022). ‘Why has Russia invaded Ukraine and what does Putin want?’, BBC News, 9 May [online]. Available at: https://www.bbc.com/news/world-europe-56720589 [in English].
25. ‘Transcript: Vladimir Putin’s Televised Address on Ukraine’ (2022). Bloomberg, 24 February [online]. Available at: https://www.bloomberg.com/news/articles/2022-02-24/full-transcript-vladimir-putin-s-televised-address-to-russia-on-ukraine-feb-24 [in English].
26. Remnick, D. (2022). ‘Putin’s Preparations for Ukraine’, The New Yorker, 21 February [online]. Available at:
https://www.newyorker.com/news/daily-comment/putins-preparation-for-ukraine [in English].
27. Schwirtz, M., Varenikova, M., Gladstone, R. (2022). ‘Putin Calls Ukrainian Statehood a Fiction. History Suggests Otherwise’, The New York Times, 21 February [online]. Available at: https://www.nytimes.com/2022/02/21/world/ europe/putin-ukraine.html [in English].
28. Motyl, A.J. (2022). ‘Tough Times Ahead for Russian Studies’, Facts and Arts, 3 May [online]. Available at:
https://www.factsandarts.com/current-affairs/tough-times-ahead-russian-studies [in English].
29. Shorten, R. (2022). ‘Putin’s not a fascist, totalitarian or revolutionary – he’s a reactionary tyrant’, The Conversation, 17 March [online]. Available at: https://theconversation.com/putins-not-a-fascist-totalitarian-or-revolutionary-hes-a-reactionary-tyrant-179256 [in English].
30. Motyl, A. J. (2022). ‘Is Putin’s Russia Fascist?’, Atlantic Council, 23 April [online]. Available at:
https://www.atlanticcouncil.org/blogs/ukrainealert/is-putin-s-russia-fascist/ [in English].
31. Snyder, T. (2022). ‘We Should Say It. Russia Is Fascist’, The New York Times, 19 May [online]. Available at:
https://www.nytimes.com/2022/05/19/opinion/russia-fascism-ukraine-putin.html [in English].
32. Mankoff, J. (2022). ‘Russia’s War in Ukraine: Identity, History, and Conflict’, Center for Strategic and International Studies, 22 April [online]. Available at: https://www.csis.org/analysis/russias-war-ukraine-identity-history-and-conflict [in English].
33. Kasianov, G. (2022). ‘The War Over Ukrainian Identity’, Foreign Affairs, 4 May [online]. Available at:
https://www.foreignaffairs.com/articles/ukraine/2022-05-04/war-over-ukrainian-identity [in English].
34. Snyder, T. (2022). ‘The war in Ukraine is a colonial war’, The New Yorker, 28 April [online]. Available at:
https://www.newyorker.com/news/essay/the-war-in-ukraine-is-a-colonial-war [in English].
35. Kelaidis, K. (2022). ‘The Russian Patriarch just gave his most dangerous speech yet – and almost no one in the West has noticed’, Religion Dispatches, 4 April [online]. Available at: https://religiondispatches.org/the-russianpatriarch-just-gave-his-most-dangerous-speech-yet-and-almost-no-one-in-the-west-has-noticed/ [in English].
36. Fubini, F. (2022). ‘Sergey Karaganov: «We are at war with the West. The European security order is illegitimate»’, Corriere della Sera, 8 April [online]. Available at: https://www.corriere.it/economia/aziende/22_aprile_08/we-areat-war-with-the-west-the-european-security-order-is-illegitimate-c6b9fa5a-b6b7-11ec-b39d-8a197cc9b19a.shtml [in English].
37. Lossovskyi, I. (2021). ‘Prydnistrovske vrehuliuvannia: vnesok Ukrainy ta dosvid dlia deokupatsii Donbasu’
[Transnistrian Settlement Process: Ukraine’s Contribution and Experience for Deocupation of Donbas]. Strategic
Panorama, no. 1–2, pp. 48–64. [in Ukrainian].
38. Tyshchenko, K. (2022). ‘Ukrainian Parliament has recognized the actions of the Russian Federation as genocide against Ukrainians’, Ukrayinska Pravda, 14 April [online]. Available at: https://www.pravda.com.ua/eng/ news/2022/04/14/7339618/; Verkhovna Rada of Ukraine (2022). Declaration ‘On the Genocide Committed by the Russian Federation in Ukraine’ [online]. Available at: https://itd.rada.gov.ua/billinfo/%D0%94%D0%BE%D0%B4%D 0%B0%D1%82%D0%BE%D0%BA(eng).pdf [in English].
39. United Nations Security Council (1968). Resolution S/RES/255, 19 June [online]. Available at: https://documents-dds-ny.un.org/doc/RESOLUTION/GEN/NR0/248/72/PDF/NR024872.pdf?OpenElement [in Russian].
40. Bostock, B. (2022). ‘Ukraine war: downed Russian fighter jets found with basic GPS ‘taped to dashboards’, UK defense minister says’, Insider, 10 May [online]. Available at: https://www.businessinsider.com/russia-su34-jets-basic-gps-receivers-taped-to-dashboards-uk-2022-5?module=inline&pgtype=article [in English].
41. Bostock, B. (2022). ‘Russia is resorting to putting computer chips from dishwashers and refrigerators in tanks due to US sanctions, official says’, Insider, 12 May [online]. Available at: https://www.businessinsider.com/ us-says-russia-using-chips-from-dishwashers-in-tanks-sanctions-2022-5?inline-endstory-related-recommendations= [in English].
42. ‘Why Russian forces can’t match Ukraine’s night-vision equipment’ (2022). The Economist, 14 April [online]. Available at: https://www.economist.com/the-economist-explains/2022/04/14/why-russian-forces-cant-matchukraines-night-vision-equipment [in English].
43. Sabbagh, D. (2022). ‘Putin involved in war ‘at level of colonel or brigadier’, say western sources’, The Guardian, 16 May [online]. Available at: https://www.theguardian.com/world/2022/may/16/putin-involved-russia-ukraine-warwestern-sources [in English].
44. ‘Why are so many Russian generals dying in Ukraine?’ (2022). The Economist, 31 March [online]. Available at: https://www.economist.com/the-economist-explains/2022/03/31/why-are-so-many-russian-generals-dying-inukraine [in English].
45. Brown, L. (2022). ‘Russian failures fueled by Vladimir Putin’s meddling’, The Times, 16 May [online]. Available at:
https://www.thetimes.co.uk/article/russian-failures-fuelled-by-vladimir-putins-meddling-hdpjhh0bz [in English].
46. Russia`s losses – https://www.minusrus.com/en
47. ‘Why Russian radios in Ukraine are getting spammed with heavy metal’ (2022). The Economist, 28 March [online]. Available at: https://www.economist.com/the-economist-explains/2022/03/28/why-russian-radios-ukraine-war-intercepted-heavy-metal [in English].
Ігор ЛОССОВСЬКИЙ, к.ф-м.н., Надзвичайний і Повноважний Посланник України Першого Класу, Заступник Голови Державної Служби України з Етнополітики та Свободи Совісті.
