Важко порахувати роки, коли Росія не була з кимось у стані війни. Адже росіяни завжди були, по суті, кріпаками своїми царями, панами, комуністами, олігархами та службами безпеки. Більшість із них традиційно відповідають у ході опитувань, що не цікавляться політикою. І ось у Росії настає час, коли політика сама починає цікавитися росіянами. Адже від імені цього нерозділеного народу диктор Путін розпочав свою війну з Україною. А той не знає нічого іншого, як покірно йти на війну, вважаючи, що за нього повинен думати «цар», на якому лежить вся повнота відповідальності за те, що творить Російська Федерація.
Але немає жодного виправдання народу, від імені якого його керівники через своїх посередників творять беззаконня на українських землях. А ті чомусь думають, що провини за це на них немає, тому, відповідно, жодного покарання їм за це не буде.
Хоча вже зараз цілком зрозуміло, що виробництво міфу про хороших росіян, яких спантеличив поганий Путін, не спрацює. Оскільки як можуть уникнути відповідальності військові злочинці, які увірвалися на чужі території, порушилии міжнародно визнані кордони та роблять неприкритий геноцид української нації, прикриваючись вигаданою турботою про російськомовне населення в Україні.
Незважаючи на те, що у Путіна вже закінчуються гроші на фінансування цієї кривавої війни, він готовий стояти з простягнутою рукою перед Іраном та Північною Кореєю, щоб ще якось оплачувати військові витрати та трохи відтягнути час своєї остаточної поразки в Україні.
Він задумав тягатися зі Сполученими Штатами та Європою, які допомагають Україні, коли тільки в Америки ВВП майже 30 трильйонів доларів, маючи свій ВВП трохи більше двох трильйонів доларів. І це при тому, що в Російській Федерації немає доходів від застосування високих технологій. У них мало виробництв, а є тільки нафта і газ, які Москві з кожним місяцем все важче продавати через санкції, що критично звужують коло покупців її енергоносіїв.
Але проблема в тому, що якщо Радянський Союз був тоталітарною комуністичною державою, то зараз Росія перетворена його керівниками на тоталітарну країну, де домінує гіпернаціоналізм. Що зробило її ідеологію набагато переконливішою для населення комунізму. Інакше кількість загиблих, що на порядки перевищує кількість загиблих на війні в Афганістані, вже здатна була б повалити режим Путіна.
Наразі диктатору ще вдається заманювати простаків на свою війну величезними виплатами, як для Росії. Але через деякий час росіяни можуть двічі подумати про те, чи варто заявляти про участь у ній заради можливості добровільно стрибнути у м’ясорубку. Яка користь від грошового бонусу за підписання контракту, якщо вас покалічили чи вбили? Мертвим гроші вже не потрібні.
Поки путінському режиму вдавалося більш-менш справлятися з поповненням своєї терористичної армії, викачуючи молодих чоловіків із глибинки, неросійських провінцій, спустошуючи в’язниці та обіцяючи захмарні премії солдатам-контрактникам. Проте ці джерела знаходження рекрутів вичерпуються.
А Путін відтягує велику мобілізацію, яка перенесе реальність війни безпосередньо в основні російські регіони, включаючи Москву та Санкт-Петербург. Ось чому він не хоче вимагати від генералітету різкого збільшення чисельності військ таким шляхом. Звичайно, він може отримати нових солдатів, однак коли москвичі раптом зіткнуться з тисячами «вантажів 200», які щомісяця повертаються додому, війна скоро для них стане ненависною, як і сам деспот.
Легко бути суперпатріотом, коли війна тебе не стосується особисто. Але коли до столиці російської імперії почнуть масово прибувати ліквідовані в Україні російські солдати, їхні матері в Москві почнуть дивитися на проголошену Путіним так звану СВО зовсім іншими очима. І після цього його час закінчиться.
Війна Росії в Україні – це В’єтнам для Путіна. І йому не вдасться навіть через своїх телевізійних пропагандистів довести, що Росія перемагає у цьому непримиренному протистоянні. Він знає, що ця війна не популярна серед його народу, і масове відправлення нових рекрутів на передову здатне спровокувати протести проти його режиму.
Влітку Путін спробував збільшити чисельність своїх військ, різко піднявши одноразову виплату рекрутам до 400 тисяч рублів. Він вважає, що цих бонусів для найманців, еквівалентних 2-3-річним зарплатам у деяких сільських районах Російської Федерації, буде достатньо, щоб набрати новобранців для покриття втрат у 1000-1100 військових, які за добу гинуть у лобових штурмах на Донбасі.
Щоб успішно протистояти нашестю московської орди, українцям потрібна постійна допомога за рахунок збільшення кількості високоточної зброї та розвідувальної підтримки Заходу. Наші союзники в Америці та Європі мають подвоїти зусилля, щоб надати Україні зброю, необхідну для поразки стратегічних російських цілей, командних пунктів та перекриття логістичних шляхів для постачання зброї, пального та продовольства на лінію фронту.
Коли Росія для служби в армії щомісяця приваблює 30 тисяч чоловік, посилаючи їх на війну, вона одночасно вилучає 30 тисяч працездатних осіб зі своєї економіки. Поступливість росіян вражає, вони постійно змінюють одного тоталітарного лідера чи систему на іншу. А тепер вони знову жертвують своїми синами заради задоволення амбіцій Путіна, який просто збожеволів від своєї безмежної влади над Росією.
«Військове мистецтво» росіян полягає у сумнівній тактиці вбивства своїх солдатів під час «м’ясних штурмів», яку бездарні генерали обрали для задоволення гіперболізованої гордині російського диктатора.
Вже зараз деякі представники російського істеблішменту почали усвідомлювати, яким фіаско стала війна Росії проти України, яких непоправних збитків завдано Російській Федерації в економічному та міжнародному планах. Розплата за все скоєне буде невідворотною. Адже вже зараз РФ не вистачає кількох мільйонів робочих рук і далі ця тенденція лише незворотно погіршуватиметься. А це означає, що більшість робочої сили в Росії не буде замінена протягом наступних 25 років або більше. Особливо враховуючи різке падіння народжуваності у цій країні.
Зарозумілий і некомпетентний Путін виглядає сильним і могутнім, коли він здатний змусити свого опонента замовкнути. Але коли він не може цього зробити, як в Україні, то він вдається до ядерних загроз, залучення нових молодих призовників та нападів на українську енергосистему. Його збочене імперське мислення продукує випалену версію майбутнього – «якщо я не можу цього мати, то цього ніхто не буде».
Спадщиною головного кремлівця стане демографічна загибель Росії. Він ніколи не подолає волі українців до спротиву, і зміг би досягти значно більшого замість вторгнення встановивши міцні економічні зв’язки з Україною. Але Путін вирішив діяти жорстко та нахрапливо, плоди чого йому доводиться пожинати сьогодні. І відсоткова ставка у 19% – це лише початок. Економіка Російської Федерації дуже розбалансована, відбувається постійний відтік мозку за кордон. Адже освічені люди не бачать собі майбутнього у тоталітарній Росії.
До війни з Україною Росія мала досить потужну армію з добре навчених підготовлених військових. Особливо в елітних бригадах: повітрянодесантних військах, спецназі, морській піхоті. Але оскільки Путін, для якого знищення державності України стало ідеєю фікс, не вмів мислити стратегічно, він раніше кинув у війну всі свої добре навчені війська. Усіх їх успішно знищили українська армія.
На даний момент колись велика російська армія майже на 90 складається із сирих, ненавчених новобранців. Хоча повернення нововведення сталінських часів – загороджувальних загонів – дозволяє російським генералам успішно гнати його у «м’ясні атаки». Під час яких часто виживають лише 3 відсотки посланих на штурм українських позицій російських піхотинців.
Після закінчення війни, яку затіяв цей кремлівський «геніалісимус», у Російській Федерації, якщо вона, звичайно, зможе зберегтися в нинішніх межах, знадобиться не менше десятиліття для того, щоб відновити армію, яку знищив Путін. І все це стало наслідком некомпетентності та зухвалості Кремля.
Пострадянська російська армія була законсервована у минулому і ніколи не розвивалася. А українські військові проходили підготовку на Заході та мали можливість змінюватись, удосконалюватись та розвивати свої професійні навички. Хоча головним прорахунком та першопричиною всіх проблем Москви є те, що Путін вирішив розпочати війну з Україною.
Російська військова машина та військово-промисловий комплекс, ув’язнений на війну, дозволяють узурпатору ще трохи продовжити тривалість вторгнення на українські землі. Хоча тепер може він і хотів би загнати “джина війни” назад у пляшку, але час для цього вже безнадійно втрачено.
Путін, чіпляючись за свою війну в Україні, цілеспрямовано наближає Росію до її розвалу. Він показав усьому світу справжнє обличчя Російської Федерації, її антиутопічне суспільство, яке Росії вдавалося довго приховувати, ховаючи його за фасадом удаваного благополуччя своєї столиці – Москви.
Наслідками путінської війни в Україні вже зараз стала демографічна криза, коротка тривалість життя, алкоголізм, вживання наркотиків, самогубства та дисбаланс у співвідношенні чисельності чоловіків і жінок. Російське суспільство дедалі більше деградує, і коли все продовжуватиметься далі в такому ж темпі, то навряд чи у росіян як народу проглядається хоч якесь позитивне майбутнє.
Свого часу ідеологи путінізму вивели таку сумнівну формулу, що Росія – це Путін, а Путін – це Росія. Схоже, що диктатор оточений підлабузниками та лакизами, і сам повірив у неї. Тепер росіяни постали перед складною для себе дилемою: вибрати знищення Росії чи знищення Путіна. Остаточний вибір за ними.
Віктор Каспрук
Главком
