Зараз модно говорити про систему тоталiтаризму, як про такий собi пережиток минулого. Мовляв, було колись, а нас це не стосується. Проте сумна сьогоднiшня дiйснiсть свiдчить про iнше. Про систематичне порушення нацiонально-культурних прав народiв у Росiйськiй Федерацiї знаємо давно, але нiколи не буде зайвим пересвiдчитись у цьому на прикладi конкретних справ.
Двадцять восьмого листопада 1997 року член правозахисної партiї Комi Республiки «Дор’ям асьнимос» («Захистимо себе»), народний засiдатель Сиктивкарського нарсуду, комi-зирянин Венiамiн Надуткiн подав заяву про притягнення до дисциплiнарної вiдповiдальностi i припинення повноважень голови Сиктивкарського мiського федерального суду Н.Бєлова та суддi І.Урбан. Згаданi особи органiзували масованi судовi переслiдування правозахисника в 1995 — 1997 роках, а також фактично позбавили його права недоторканностi народного засiдателя.
Заява була недаремною — наслiдки не забарилися… 7 квiтня 1998 року В.Надуткiна заарештовують i ув’язнюють у СІЗО, а 30 листопада 1998 року Верховний Суд Комi Республiки, розглянувши справу, постановив провести судово-психiатричну експертизу. Сумнiви щодо здорової психiки пiдсудного були викликанi все тiєю ж заявою, в якiй вiн називає голову Сиктивкарського мiського суду «спадкоємцем ката комi народу» i «панслов’янським расистом», а також говорить про «переслiдування, утиск прав i свобод як його, так i корiнних комi-зирян». Оскiльки В.Надуткiн категорично вiдмовляється вiд психоекспертизи, його знову кидають за =рати.
Три мiсяцi «психiчно неповноцiнний» правозахисник, автор багатьох публiкацiй про права комi народу разом iз кримiнальниками перебував в ув’язненнi.
У сiчнi 1999 року вiдбулося нове засiдання суду. Газета «Молодь Пiвночi», вiд 4 лютого, повiдомила про нього: «Пiдсудний, 64-рiчний сиктивкарець Венiамiн Надуткiн, визнаний Верховним Судом Комi Республiки винним, оскiльки, як бачимо з винесеного минулого четверга вироку, навмисне розповсюдив явно хибнi мiркування якi не вiдповiдають дiйсностi». Зважаючи на похилий вiк В.Надуткiна, його було засуджено на один рiк позбавлення волi умовно й увiльнено вiд кари, застосувавши до нього амнiстiю.
Ось так розправляються росiйськi суди з тими, хто намагається захистити права корiнних народiв, честь i гiднiсть тiєї чи iншої неросiйської нацiї, що мала смiливiсть поставити перед федеральним центром гострi та актуальнi питання. Якщо не сумнозвiсна «психушка», то строк.
Іншого виходу немає.
Чи були вислови «гiдний спадкоємець одного з катiв комi народу» i «панслов’янський расист» — «хибними мiркуваннями»?
Замiсть прямої вiдповiдi уявiмо спробу в судовому порядку захистити право на те, щоб рiдна ерзянська мова вивчалася в тому ж обсязi, що й росiйська (зараз 60-70 вiдсоткiв дiтей рiдну мову «не проходять», там же, де її вивчають, їй вiдводять лише 3-4 вiдсотки навчального часу. Крiм того, засоби масової iнформацiї — росiйськi, влада — росiйська, суд — росiйський, мiлiцiя — росiйська). Реакцiя на заяву може бути такою: а) викличе глузування з позивача; б) заява просто зникне в паперовiй тяганинi або ж в) — сиктивкарський варiант — напо-
легливого правдошукача зарахують до божевiльних i вiдправлять до психлiкарнi або й на нари. В будь-якому разi суддi стануть на захист iнтересiв держави — всiма способами потураючи насадженню всього росiйського. Інакше вони вчинити не можуть. Їм за це платять, зокрема й «iнородцi».
Наївний позивач — ерзянин, доведений рутиною до втрати самовладання i, не бачачи тут нiяких «явно хибних мiркувань», може сказати i «расист». Вiн знає: тут нема нiякої образи. Це лише констатацiя доконаного факту, рiч, названа власним iменем.
Кожен суддя при розглядi нацiональних правопорушень виступає, справдi, гiдним спадкоємцем доленосцiв зразка 1937 року. Дiйсно, вiн виступає таким, тому що вихований, як i весь «совєтський народ», у дусi великодержавного шовiнiзму i безмежної переваги над комi, чувашами, ерзянами та iншими нацiями. В його уявленнi iнших народiв з їхнiми правовими та iншими потребами в межах Росiї не iснує. Суддi — охоронна каста, що оберiгає незмiннiсть домiнування пiсланого Богом «великого» народу. Жоден суд Росiї нi за «царя-батюшки», нi за сучасних «демократiв» не намагався задовольнити хоча би часточку прав неросiйських етносiв.
Хто ж вони тодi, росiйськi суддi? Ставити нинiшнiх служителiв Фемiди поряд iз тими, чиї вироки супроводжувалися командами «плi!» не можна. Зараз вони чистенькi, навiть запаху кровi бояться. Але одна з цiлей у них iстинно сталiнська: боротьба з нацiоналiзмом, з комi-зирянами та iншими. Змiнилися, щоправда, методи. Саме в них й дали маху Бєлов, Урбан, Котляков, Правдiна та iншi. Росiйська держава стала розумнiша. Закриваючи школи, припиняючи книгодрукування, вимикаючи радiо i телебачення… вона досягає набагато бiльших успiхiв у русифiкацiї неросiйських народiв, нiж в тi колишнi роки. А тому їх, панiв-суддiв, слiд би судити одразу за двома статтями: за наругу над людиною та за варварськi методи знищення залишкiв комi-iнтелiгенцiї. Може, вони, Бєлов та iншi, й не стали б пiддавати пенсiонера морально-психологiчним тортурам, але наполегливiсть правозахисника В.Надуткiна та iнших членiв партiї «Дор’ям асьнимос» змусила їх показати свою нестримну «любов» до «iнородцiв». Правозахисники зумiли показати справжнiй росiйський дух без прикрас. Це був поодинокий випадок, коли обвинувачений, фактично, судив обвинувачiв, весь їхнiй расистсько-шовiнiстичний свiтогляд. Цей суд був не стiльки над комi-зирянином i комi народом, скiльки над суддями-чужинцями, над колонiальною владою i її полiтикою, над практикою гено- i етноциду комi народу зокрема.
«А суддi хто? До вiльного життя їх ненависть нестримна…» —
немов не два сторiччя тому, а сьогоднi написано поетом. І, на жаль, немає певностi, що скоро цей стан змiниться. Проте доки триватиме боротьба таких правдошукачiв, доти маємо ще надiю на перемогу iстини. Росiйський режим повинен знати, що нацiональнi рухи нi придушити, нi приспати не вдасться. Постануть у повнiй силi пригнобленi народи i примусять себе шанувати.
Статтю Нуяня Вiдяза, опублiковану в незалежнiй громадсько-полiтичнiй газетi Громадського фонду порятунку ерзянської мови iм. А.П. Рябова «Ерзянь Мастор» 4, опрацював Олександр БОГАТИРЧУК, iнформацiйний референт Молодiжного Конгресу Українських Нацiоналiстiв.
Архів ОУН. - Бібліотека. - Газети.- Шлях Перемоги. - 1999. - 1 грудня. - С.4
