Вельмишановний Володимир Ілліч!
Можливо, через вашу хворобу вам не прочитають цей лист, можливо навіть не повідомлять, що він є, але, оскільки він написаний, розісланий у копіях деяким товаришам і відправлений вам, він уже є історичним документом.
Товариш Сталін через товариша Рудзутака повідомляє, що я можу повернутися в партію, тобто вдає, що нічого не знає про мої антимосковські ініціативи і моє приєднання до повстанського руху, про що я повідомив ЦК листом у 1920 р. з Баку. Як можна вірити вам і повернутися після того, як 19 травня 1920 р. ви зі Сталіним удвох підписали постанову, яка скасовує через 14 місяців договір від 20 березня 1919 р., який був підписаний вами обома, мною та іншими товаришами. Коли я особисто висловив вам протест щодо цієї односторонньої ухвали, ви визначили наш договір як клаптик паперу. Адже цей договір оголосив створення самостійної башкирської армії з прямим підпорядкуванням Верховному командуванню. Постановою від 19 травня 1920 р. ви позбавили башкирську армію цього права, повністю підкорили армійському корпусу за Волгою.
Все сталося так, як ви хотіли, і сьогодні башкирської армії фактично не існує. Сформульована вами у тому постанові обманна фраза: Уфимская губернія приєднується до Башкирії, насправді означає, що Башкирія приєднується до Уфимской губернії. У зверненні Радянського уряду до російських мусульман від 20 листопада 1917 сказано про право на незалежність аж «до відокремлення від Росії»; вашою ухвалою 20 травня 1920 р. це право знищено під корінь. Поразка башкир, казахів і туркестанців на південному сході Росії та мій завтрашній від’їзд із Радянської Росії відкривають новий період в історії мусульман Південно-Східної Росії: боротьба мусульман за свої права перестає бути внутрішньоросійською та виплескується на міжнародну арену. Моє завдання – познайомити світ з історією та суттю цієї боротьби.
Великоруська нація не тільки в суспільній та економічній областях, а й у галузі культури встановлює жорсткі шляхи розвитку націй і народів, що знаходяться в її полоні. Провідником цієї політики є Східний університет, який ви організували минулого року. У ЦК з’явилися фахівці зі східних питань із великорусів. Для підготовки матеріалів, необхідних так званим спеціалістам зі Сходу при ЦК, до Москви було завезено радянських громадян східних національностей. Вони опублікували деякі книги та брошури, але теми цих публікацій були визначені виключно великорусами; що стосується інтелігентів-інородців, їх навіть не запрошували на обговорення питань, що безпосередньо стосуються їхніх народів.
Фахівці Східного університету та Східного відділу ЦК сьогодні ведуть велику роботу — вони намагаються створити алфавіти та літературні мови різних народів з урахуванням фонетичних відмінностей у місцевих прислівниках. У встановленні принципів роботи неросійські комуністи грають лише консультативну роль. В останньому номері журналу «Кзил Шарк», що випускається співробітниками Східного університету, у статті дагестанца Умара Алієва говориться, що, якщо для тюркських мов Північного Кавказу буде взято російську абетку (кирилиця), то це призведе врешті-решт до впровадження християнства, тому північно- кавказці повинні використовувати латинський алфавіт, як це планується в Азербайджані; взагалі, проблемами алфавіту та літературної мови мають займатися не російські, а місцеві вчені за допомогою незалежних урядів автономних держав, створених на засадах національної та політичної свободи. Подібні статті та прагнення азербайджанців зібрати інтелігентів-комуністів тюрко-мусульманських народів навколо «Кзил Шарк» та єдиної літературної тюркської мови нервували великоросійських учених.
На одній із нарад, де були присутні узбецькі та казахські інтелігенти, професор Поліванов та інші росіяни, полемізуючи з азербайджанцями Шахтахтинським і Джалалом Кулієвим, які захищали тезу єдиного алфавіту на основі латиниці, заявили, що, якщо зараз і буде прийнято часом він поступиться місцем кирилиці, а кожен із понад сорока тюркських діалектів матиме свій алфавіт. Шахтахтинський цього зауважив, що незмінна мета росіян — недопустити існування літературної тюркської мови. Цілком ясно, що коли вже ви, великоросійські товариші, беретеся за мову і орфографію якогось народу, ви не дасте йому спокій, поки він зовсім не обрусіє. Неможливо не здивуватися різницю між вашими поглядами, висловленими у роботі «Проти течії» та інших творах про право народів на вирішення власної долі, та політикою, яку ви проводите сьогодні.
Влітку 1919 р., коли ми в Саранську займалися реформою нашого війська, ваш представник, товариш Зарецький, протягом місяця на лекціях розповідав про майбутнє пригноблених раніше народів, про утворення національних урядів та армій, про те, що вперше в історії всі ці питання позитивні чином дозволяє Радянський уряд. А я опублікував у «Правді» статтю, співзвучну цим моралі. Але не минуло й чотирьох років, а ваша політика розвивається і здійснюється у протилежному напрямку. Отже, РКП краще говорити про порятунок народів у далеких від Росії країнах Азії та Африки. Істина полягає в тому, що великоруси нервують, коли бачать свідчать про продовження в Туркестані царської колоніальної політики публікації, на кшталт матеріалу правдолюбця Георгія Сафарова, який побував тут, і радіють, коли місцеві комуністи визначають малі народи, як дрібних рибок, які є кормом для китів, це за власні переконання. Товариш Артем говорив у Башкирії деяким нашим комуністам, що вірить у їхнє майбутнє незалежне життя і що в усіх країнах Азії, окрім Китаю та Індії, буде безроздільно панувати радянська (російська) культура; за його словами, не варто було навіть звертати уваги на місцеві мови та культури, які хотіли б перешкодити цьому; ці мови можна використовувати лише поширення ідей комунізму. Ці та подібні слова він повторював і в інших місцях. Вони були почуті і поза Росії. Немає жодних сумнівів у тому, що ця політика продовжуватиметься й надалі, а в результаті Радянська Росія стане ворогом номер один кожного народу, який забажає жити з власної волі, але залишиться у вас у полоні.
Я трохи говорив вам про це, коли ми разом переглядали ваші тези до виступу з національних та колоніальних питань. Потім я перечитав ці тези у «Комуністичному інтернаціоналі» (№ І)172. Ви висунули ідею, що після встановлення світової диктатури пролетаріату «передові нації» неодмінно надаватимуть активну допомогу відсталим народам у будівництві соціалістичного режиму в їхніх країнах. Це означає, що в Індії, Туркестані та Африці колоніальну політику будуть проводити відповідно англійські, російські, французькі та бельгійські робітничі організації. породить терор, який знищує волю людей Що сталося зараз? Невже це була мета революції? Мав рацію П’ятаков,
Якщо ви одужаєте, можливо, ви особисто виправите зроблені помилки. У мене до вас єдине прохання прошу дозволити виїзд до Німеччини моїй дружині Нафісі, яка по вагітності не зможе завтра відбути зі мною до Ірану.
Ахмет Закі Валідов
Джерело: Ісхаков С. М. А.З. Валідов: Перебування при владі // Вітчизняна історія 1997. – N 6
Примітка: для оперативнішого пошуку інформації підписуйтеся на наш телеграм-канал “Свобода Народам!” https://t.me/ABN_Freedom_for_Nations
Також читайте матеріали сторінки АБН та групи в мережі Facebook
Наш сайт: https://abn.org.uauk/
