…У 1808 році німецький художник Філіпп Отто Рунге записав у Померанії народну казку про чарівну камбалу. За кілька років її включили до своєї збірки брати Гримм і тим самим зробили справді популярною – як у Німеччині, так і за її межами
У німецьких романтиків головними персонажами розповіді стали рибалка та його жадібна жінка, яка ніяк не змогла впоратися із власними бажаннями, що постійно зростали. Почалося з ремонту вбогої оселі, а завершилося тим, що стара захотіла стати папою римським і навіть богом. За свою нестримну жадібність рибалчина дружина врешті-решт була покарана втратою всього і залишилася у підсумку зі своєю старою хатою.
За двадцять років за переклад німецької казки взявся росіянин Олександр Пушкін. На той час — улюбленець Миколи I. Втім, за бажання, навіть у виборі твору для перекладу можна побачити не надто поважне ставлення до “патрона”. Що вже казати про текст. Бо з нього, скажімо, зникла згадка про Папу римського (у чернетках вона була), натомість найвищим рівнем, якого сягнула жадібна стара, став статус “володарки морської”.
Знову ж таки, саме в 1833 році, коли Пушкін завершив переклад, російська ескадра стояла у Босфорі. А цар диктував умови кабального Ункяр-Іскелесійського договору османському султану. Який – нібито з власної волі – погоджувався бути в російського володаря “на посилках”… Це було нечуване розширення впливу Петербурга – на додаток до панування над Європою після розгрому Наполеона.
Втім, за чотири роки Пушкіна не стало. А Микола I підтвердив статус “жандарма Європи” ще й придушенням революційної “весни народів”. Йому й справді здавалося, що він вхопив за бороду якщо не бога, то його архангела. І на початку 1853 року – на правах переможця – російський імператор зажадав від султана… ключі від храму Різдва Христового у Віфлеємі. Але отримав облизня.
Деталі: https://espreso.tv/poglyad-printsip-velosipedista
Facebook
