ПЛУТАНА ІСТОРІЯ РОСІЇ
У минулому, аж до Івана Грозного, росіяни та татари не воювали, а дружили чи, принаймні, були союзниками. Вони мешкали в одній країні під назвою Московська Татарія. Звісно, татари були злокозненными завойовниками російських земель, жили у своїй історичної батьківщині.
ХРОНІКА VERSUS ІСТОРІЯ…
Історія як генетичний код містить у собі багато елементів справжнього та майбутнього життя. Тому для того, щоб зрозуміти потенціал та можливості народу, треба вивчити минуле. Якщо ж фантазії та відверту брехню видавати за справжню історію, то легко зійти з історичного шляху, що з Росією і відбувається.
В основі історичної еволюції лежать технологічні винаходи, що дають переваги в економіці, військовій справі, культурі. У якийсь момент ці переваги стають повсякденністю в результаті запозичень іншими народами, і настає час, коли потрібно знову доводити свою технологічну та культурну перевагу. Якщо цього немає, тоді на передній план висувається інший народ і стає в авангарді історичного розвитку. Вивчення цього процесу є сенс історіографії.
Однак часто у викладі деяких авторів історія виглядає як перелік подій за роками чи за царями, ханами, вождями. Хроніка не розкриває всієї глибини історії, вона фіксує час значних подій, але у ній серед дат і імен можуть загубитися основні двигуни прогресу. Хроніка – плоска чорно-біла картина: народився, прожив стільки років і помер. Хоча і така знебарвлена картина наводить на роздуми.
«Хроніка», нехай у дуже лапідарній формі, дає можливість побачити масштаби історичних подій. Наступний крок — історія культури, діянь великих особистостей, визначили виникнення явищ світового масштабу.
Сьогодні в Європі на татар дивляться з подивом, як на музейний експонат, що ожив. Після того, як з татарами покінчили в Європі, Росії, Ірані, Китаї, вони начебто не повинні були б знову воскреснути. Що ж зберегло народ після століть занепаду та гонінь?
Доля народу залежить не тільки від матеріальних речей, але також від динаміки етнічної свідомості або, можна сказати, народного духу, хоча цей термін має дуже розпливчастий характер.
Ернест Ренан висловив так: «Нація — це душа, духовний принцип. Дві речі, які є по суті однією, становлять цю душу, цей духовний принцип. Одна в минулому, інша в майбутньому. Одна — це загальне володіння багатою спадщиною спогадів, інша — загальна угода, бажання жити разом, продовжувати спільно користуватися нерозділеною спадщиною, що дісталася… Героїчне минуле, великі люди, слава (але істинна), — ось головний капітал, на якому ґрунтується національна ідея. Мати спільну славу в минулому, спільні бажання в майбутньому, здійснити разом великі вчинки, бажати їх і в майбутньому — головні умови для того, щоб бути народом».
Це скоріше літературний опис, ніж наукове визначення, але воно характерне для публіцистів та громадської думки.
Суспільна свідомість, за всієї її залежності від соціальної структури, економічних процесів, політичних цінностей, має власні традиції. Це добре видно за тими образами, символами, фольклорними та художніми творами, які зберігаються в народі від покоління до покоління. Саме духовні здобутки дозволяють формувати ідеологію, що зумовлює матеріальну трансформацію.
Історичний матеріалізм далеко не все може пояснити адекватно. Події, факти йдуть своєю чергою, заповнюючи простір і час, а в духовній сфері революції можуть не збігатися з фазами матеріального життя.
