“Росіяни дивилися на чеченців як на другосортних”. Майрбек Вачагаєв про історію Грозного

Сьогодні у нас у гостях Майрбек Вачагаєв, історик, автор підкасту “Хроніка Кавказу” , і говоритимемо ми про місто Грозне.

Чи не чеченське місто

– Я почитав про історію Грозного і зробив висновок: упродовж більшої частини історії він не був чеченським містом. Це було російське фронтирне місто за фортеці, і чеченці там були далеко не господарями.

– Із самого початку, коли генерал Єрмолов у 1818 році вирішив створити військову фортецю, він заснував місто на місці кількох чеченських сіл. Так і утворюється фортеця, яка в результаті в 60-х роках, після завоювання Північно-Східного Кавказу, стає невеликим містечком, де жили лише російські та військові. Ніякий чеченець, навіть той, який співпрацював із російською адміністрацією, не мав права селитися по той бік річки Сунжі, де було засновано фортецю, практично до початку ХХ століття. Тобто з обох боків річки з’являються два зовсім різні міста. Російський Грозний на лівому березі пізніше стане столицею та великим містом. На правому березі дозволяли жити чеченцям, які мали якісь заслуги перед російським урядом: це самі Чермоїви, Курумові і так далі, в основному купці.

– На початку ХХ століття навіть були чеченські погроми.

– Так як ринок знаходився на тій стороні, де була російська частина, відповідно, там же з’являється і торгове середовище, більше націлене на те, щоб у ньому брали участь саме росіяни, козаки, християни, євреї, які почали селитися там уже наприкінці 50 років. х, у 60-х роках XIX століття. З’являється перша єврейська громада, яка пізніше збудує одну з найбільших синагог. Цей маленький ринок став привабливим і для чеченців, вони почали торгувати там. І дуже часто бували погроми, під час яких козаки розправлялися із чеченцями. Привід міг бути зовсім мізерний: хтось когось образив, не дав дорогу, але цей побутовий привід завжди переростав у ненависть один до одного цих двох етнічних груп.

– Чи був якийсь расизм стосовно чеченців з боку козаків, росіян?

– У будь-якому разі вони дивилися на чеченців як на другосортних. Їм навіть пропонувалося окремо жити. На всій території Чечні, наприклад, у XIX столітті була лише одна школа, яка й то не змогла протриматися навіть кілька років, бо було вирішено, що горянам немає сенсу вивчати російську мову. І загалом самі чеченці організовували школи для вивчення російської мови і так далі. З боку російської адміністрації та російського населення Грозного було повне неприйняття чеченців.

Нафта

– Коли у Грозному відкривають велику нафту, що це змінює?

– Втрачає свою винятковість козацтво, яке вважало, що Грозний є їхнім кріпаком, бо з усієї Росії до міста починають з’їжджатися тисячі людей із центральної частини Європи. Почувши, що десятки іноземних фірм почали організовувати видобуток незрозумілої тоді для багатьох нафти, люди кинулися туди, і місто буквально за кілька років стало саме містом. Він став привабливим для бізнесу, супутнього нафтовому, почали з’являтися мануфактури та інше. Місто розросталося неймовірно швидко, і буквально за десять років, з кінця XIX століття до початку XX століття, населення збільшилося в десятки разів.

– Але господарями нафтових промислів здебільшого таки були іноземці?

– Так, найбільші належали іноземцям. Це не тільки Нобелі, це бельгійські, англійські, французькі, данські фірми, зокрема й азербайджанські нафтовики, які вже мали досвід.

– До моменту революції чверть російської нафти добувалась у Грозному.

– А потім – ще більше.

— Тобто коли Гітлер пробивався до Грозного…

– …він чудово розумів, що, отримавши Грозний, він зніме питання, пов’язані з постачанням пального для його армії.

Після революції

– Наскільки більшовикам вдається в ранні роки з ленінською національною політикою подолати імперську російську колоніальну спадщину?

– На словах це так і підноситься: рівноправність, братерство, ми всі трудівники, трудящі. Але насправді ми все одно бачимо, що чеченців практично немає навіть на нафтових промислах як інженери, наприклад: їм це не довіряли.

У 30-х – початку 40-х Грозний все ще залишається російським містом. Він розрісся за рахунок того, що включив чеченські села, які раніше були передмістями, але це дуже маленька частина. Центр та адміністрація роблять все, щоб чеченці не приїжджали до Грозного та осідали там назавжди.

– Але це саме села. А міська інфраструктура – ​​російською стороною: бульвари, кам’яні будівлі?

– Все це тільки починається, бо все-таки сам Грозний до радянської влади, до більшовиків… В одній із центральних газет Санкт-Петербурга, наприклад, був описаний випадок, коли цілий візок просто потонув у багнюці на центральній вулиці Грозного. Це викликало шок, і після цього влада змусили все-таки навести у місті якийсь порядок.

– А чи була політика коренізації , чеченців ставили на другі ролі в партійному керівництві?

– Другий секретар завжди мав бути чеченець, а після об’єднання з Інгушетією третім секретарем завжди був інгуш. то його заступниками мали бути чеченець та інгуш. університету, наприклад, завжди мав бути російським, а проректори були вже інших національностей.

Депортація

– Підходимо до ще однієї чорної дати чеченської історії. 23 лютого 1944 року:

операція “Чечевиця” , депортація чеченців. , і на місце чеченців були заселені біженці з окупованих частин СРСР

: України, Білорусія та частини Росії. птах, худоба?

– Так, все було, тому що людям дозволяли взяти з собою лише особисті речі та харчування на Три дні. І коли потім чеченці повернулися, вони не знайшли нічого. —

Абсолютно

, сто відсотків. чеченцем. – При цьому змінилася вся топоніміка? – Повністю. назвою тоді не збереглося. – Я читав, що навіть розорялися цвинтарі та надгробні камені використовувалися для тротуарів.

– Так, і після повернення чеченці насамперед викопували їх і повертали назад на цвинтарі. Але, оскільки багато хто був розбитий, вже ніхто не знав, кому належить той чи інший пам’ятник. Майже всі мости через маленькі річки були замощені надгробними пам’ятниками.

– Населення не ставило під сумнів ідею, що чеченці – колаборанти?

– Населенню так і сказали: ви не можете їм симпатизувати, бо вони колаборанти підтримували німецьку армію. І людям було простіше самим себе обманювати: вони розуміли, що якщо визнати це трактування, то все списується. А прийняти це було дуже важко з однієї простої причини: жодного німця не було на території Чечні.

Навіть коли я вже вступив у 1982 році до університету і ми запитали нашого викладача: “Ви й справді вважаєте, що чеченці були колаборантами?” – Сказав: “Так. Раз партія так говорить, значить, так і було”.

– Як відбувалося повернення?

– У січні 1957 року позначили, що є можливість повертатися, попередили, що чеченці мають виїжджати маленькими групами. Але за перші кілька місяців виїхала майже половина всіх чеченців. . І в результаті вийшло, що чеченці … Наприклад, мій батько зі своєю матір’ю і двома маленькими дітьми чотири місяці жили під відкритим небом біля своїх воріт, тому що сім’я, яка там жила, відмовлялася виїжджати. вимагала, щоб ці люди не виїжджали з чужих будинків. повернулися до своїх будинків. Це зайняло кілька років.

Пізньорадянський час

– Як змінювалося ставлення до чеченців в останні десятиліття Радянського Союзу? Чи було з них знято тавро колаборантів?

– Ні. Справа в тому, що навіть коли чеченці поверталися з Казахстану, перше повстання на території СРСР було в Грозному. В 1958 російське населення міста вимагало не відновлювати Чечено-Інгушську Республіку. І навіть наприкінці радянської влади жителі Грозного жили з цією думкою: ви все одно колаборанти.

1982 року, коли я тільки вступив до університету, я і четверо моїх нових друзів, які теж надійшли, їхали трамваєм. Ми всі приїхали з сіл, нічого не платили, досягли всього самі і бурхливо обговорювали це чеченською мовою. І тут інші пасажири стали обурюватися: “Припиніть говорити барабарською мовою!” (так нас називали російські грозненські – барбари). Вони зупинили трамвай, сказали: доки не приїде міліція, не рушимо. І нам довелося вийти.

Тобто моє студентське життя у Грозному почалося з того, що мені вказали місце: ти – неповноправний мешканець цієї столиці. І в того ж викладача, про якого я розповів (він вів науковий комунізм), уже в 1987–1988 роках ми сказали: ви повинні визнати, що всі ці роки були неправі, визнаючи чеченців колаборантами, ми вимагаємо, щоб ви вибачилися. Він відмовився вибачитися, сказав: “Ви все є злочинцями та нащадками злочинців”. І весь наш курс підвівся і пішов. Це був перший протест на такому рівні, що навіть заважав обком Компартії. У результаті його усунули від викладання на факультеті, і він помер.

Чеченська війна

– 30 років тому розпочалася Перша чеченська війна . Для нас зараз жахлива травма та горе – те, що відбувається в Україні, у Маріуполі, у Бучі. Схоже, те саме відбувалося 30 років тому, просто, на свій жахливий сором, я мушу сказати, що ми так на це не реагували. Реагували, може, Сергій Ковальов , “Меморіал” , правозахисники, але життя тривало.

– Одному своєму знайомому, уродженцю Грозного, я показав дві фотографії поряд. Запитую: ти відчуваєш різницю? Він каже: ну це ж Грозний, 1994 рік, зрозуміло. А я говорю: ні, ось це Грозний, а це Маріуполь. Ось настільки ідентичні руйнування Маріуполя та Грозного!

До того моменту, коли в 1994 році все це починалося, ставлення до чеченців у Росії було знову ж таки за великим рахунком негативним. Весь час говорили про якісь чеченські бандитські угруповання в Москві та Санкт-Петербурзі, говорили про авізування . Ніхто не питав, як можна з Чечні відправляти авізування, не маючи банку в Чечні, не маючи контакту з Центральним банком Росії та з жодним банком РФ. Всі ці авізування таки вирушали з сусідніх республік, але загальноприйнятий термін “чеченське авізо” так і залишався.

І тому, коли все це почалося в Чечні, багато хто почав говорити: “Ну, так їм і треба. Чому вони виступили проти Росії? Чому не хочуть залишатися в Росії?” Сама Росія переживала в той період дуже важкі моменти: згадаємо розігнану Верховну Раду і таке інше. Рейтинг президента Єльцина на той період був мінімальний.

– Карякінське : “Росія, ти здуріла!”

– На цьому фоні чеченська карта для російських політиків була просто манною небесною. Вони сподівалися, що вона змінить ставлення людей і поверне їхню свідомість до того, щоб не зациклюватися на Єльцині та Москві, а переключити його на периферію: ось ці невдячні чеченці хочуть відокремитися. від Росії!

– Скільки людей загинуло у Грозному тієї зими?

– На превеликий жаль, ніхто не рахував жертви.

– Говорили про 30 тисяч.

– Я думаю, жертв було набагато більше. Коли після війни розгрібали ту чи іншу багатоповерхівку, у підвалах просто масово знаходили скелети: люди були живцем поховані там. Були ж не лише бомбардування з повітря, це підтримувалося паном Рохліним з танків і гармат з Терського хребта. Людям нікуди було навіть тікати, і вони змушені були шукати порятунку у підвалах. Більшість там і вмирала. Це було тотальне знищення мирного населення, а не лише бойовиків, як любили говорити у Москві.