Чи реально звільнити Крим за три дні? 22 квітня 1918 року полковник Армії УНР Петро Болбочан очолив похід проти більшовиків і за кілька днів узяв під контроль ключові міста Криму. Його наступ став однією з найуспішніших військових операцій Української Народної Республіки. В історію Болбочан увійшов як “визволитель Криму”, хоча згодом був розстріляний за вироком власної держави.
Про маловідому сторінку української боротьби за півострів історики розповіли Суспільне Крим.
Читайте цей матеріал кримськотатарською
Кримську операцію Болбочана називають однією з найяскравіших сторінок визвольних змагань початку ХХ століття.
“Це людина, яка мала конкретні перемоги над російським ворогом. Не кожен полководець, воєначальник мав це на своєму шляху. Петлюра не мав перемог над москалями”, — розповів дослідник історії визвольної боротьби українського народу першої половини ХХ століття Роман Коваль.
За Берестейською угодою Німеччина, Австрія, Туреччина і Болгарія визнали УНР незалежною державою, однак приналежність Криму залишалася невизначеною. Перша світова війна ще тривала, а за півострів змагалися Німеччина, молода українська держава і більшовицька Росія.
10 квітня 1918 року штаб полковника Петра Болбочана отримав таємне розпорядження від уряду УНР: випередити німецькі війська і першими зайняти стратегічно важливий півострів. Головною метою був Севастополь.
“На превеликий жаль, німці чудово розуміли, до чого йде, що українським військам передусім потрібні кораблі. Вони розуміли, що якщо українці ступлять на палуби кораблів, то ці кораблі вже перестануть бути військовим трофеєм Німеччини, а стануть українським військовим майном. Але операція була дуже стрімка і дуже швидка”, — зазначив заступник директора Національного військово-історичного музею України Ярослав Тинченко.
Кримська група у складі двох полків вирушила з Харкова. Щоб обійти німецькі частини, які рухалися на Перекоп, Болбочан скористався залізницею та дезінформацією. Українські військові перехопили телеграфний зв’язок і подавали більшовицькому штабу хибні дані, видаючи себе за відступаючі червоні частини.
“Тут зіграла козацька хитрість. Вони опанували телеграф, який зв’язував червону армію, яку вони розбили під Мелітополем, зі штабом оборони Криму в Санкт-Петербурзі, і подавали їм дезінформуючі дані. Коли увірвався бронепотяг і почав кропити гарматним та кулеметним вогнем, москалі поступово всі потікали. Це видатна перемога українського війська”, — сказав Роман Коваль.
Завдяки ефекту несподіванки вже 22 квітня українські сили захопили Джанкой — ключовий залізничний вузол Криму. Як зазначають історики, серйозного опору більшовики не чинили, оскільки були зосереджені на репресіях проти місцевого населення та грабуванні палаців.
“Найбільше більшовики у той час були зайняті стратами місцевих заможних мешканців, офіцерів, а також грабуванням передусім царських палаців. І, звичайно, оборона півострова їх цікавила в останню чергу”, — розповів історик.
Звістка про те, що українці звільняють Крим, надихнула місцеве населення. Кримські татари виступили проти більшовиків, брали під контроль окремі міста і вітали військо Болбочана.
“Кримські татари не тільки допомагали їжею, розвідкою, вони масово вступали з кіньми, зі зброєю. І він навіть подумав створити кінну туземну дивізію у складі своєї Кримської групи. Було в цій Кримській групі дев’ять тисяч осіб. І його там буквально натовпи людей бігали за його автомобілем”, — розповів Роман Коваль.
З Джанкоя Болбочан рушив на Сімферополь. За два дні українці контролювали місто. Далі за курсом був Севастополь. Однак ейфорію стрімкого звільнення Криму перервав новий наказ із Києва — зупинити наступ через ультиматум німецьких союзників.
“Німцям це дуже не сподобалося, що поза їхнім відомом українці щось хотіли зробити. А завдання було, в принципі, два: по-перше, опанувати цю територію, а з другого боку — пробити дорогу до Чорноморського флоту”, — пояснив завідувач музею Української революції Олександр Кучерук.
Болбочан повернувся до Києва. Там уже була нова влада на чолі з гетьманом Павлом Скоропадським. Згодом полковник підтримав повалення гетьманату за умови, що Україна не співпрацюватиме з більшовиками.
Директорія призначає Болбочана командувачем Лівобережною групою Армії УНР. На цьому напрямку тривав наступ більшовиків. Щоб зберегти найбоєздатніші військові частини, Болбочан ухвалив рішення відступити з Харкова. У керівництві УНР такий крок не підтримали.
“Військові не повинні думати, вони повинні виконувати накази. Коли військовий починає думати, кінчається це погано. А Болбочан був з тих людей, які довгий час виконували накази. А з іншого боку, якщо ти виконуєш наказ, то не ти винний, а той, хто дав цей наказ”, — розповів Кучерук.
Пізніше його звинуватили у здачі Харкова і заарештували. 12 червня 1919 року військово-польовий суд засудив Болбочана до розстрілу.
“Коли він був арештований, він не сидів у якійсь тюрмі. Він жив у готелі “Континенталь”. Через стіну в одній кімнаті жив Петлюра, а в іншій сам Болбочан. Тобто до нього не поставилися як до якогось покидька, а ставилися серйозно, як до військового”, — зазначив Кучерук.
Розстріл двічі переносили — стрільці відмовлялися виконувати наказ. Стратили Болбочана 28 червня 1919 року.
Суспільне-Медіа“Нічого ми не виграли нібито, але ми виграли ідею, що наш рух правильний. І для нашого часу це дуже важливо, що ми там були, що в нас є реальні з усіх боків претензії на контроль над Кримом. Я думаю, що ми її повернемо. Знайдеться новий Болбочан, і все стане на свої місця”, — підсумував Олександр Кучерук.
