Незважаючи на неймовірну зайнятість у цей період, я прослухав весь курс Університету Вільних Народів у групі слухачів від «Єдиної Сили» та отримав багато позитивних емоцій від освітнього процесу. Давно не вчився і призабувся одухотворюючий подих науки. Давно не відчував кураж залучення до товариства носіїв знань. Давно не відчував насичення, що вгамовує, від різноманітного інформаційно-освітнього потоку. За все це висловлення подяки колективу університету.
Залікова доповідь написана мою в похідних умовах практично на колінах, буквально перед іспитом протягом декількох годин. Я вважаю його сирим, підсумкова частина дещо розмита через брак часу. Спасибі Галині Зеленько, яка екзаменувала мене, та іншим викладачам, які вклали в нас свою працю. Впевнений він дасть свої сходи.
Доповідь Джамбулата Сулейманова в Університеті Вільних Народів на тему:
“Геополітичні трансформації під впливом російсько-української війни”
З моменту закінчення Другої Світової людство живе в очікуванні Третьої Світової війни. Цей психологічний стан відбивалося в епітетах “Холодна”, “Гібридна” якими наділяли умоглядну Третю Світову війну, залежно від геополітичного стану світу, що склався. З початку повномасштабної війни в Україні заговорили про початок гарячої фази Третьої Світової війни, яка загрожує перерости в ядерну катастрофу. Очікування Третьої Світової війни це не просто страх перед конфліктом світового масштабу та лихами, які вона принесе людству. Для політиків це також розуміння того, що вона призведе до краху усталеного світопорядку. Яку комбінацію збудує у пожежі Третьої Світової війни калейдоскоп нової перебудови світу неможливо передбачити.
Світ, у якому ми сьогодні живемо, його архітектура та політико-правові норми склалися за підсумками Другої Світової війни. Її передумови і результати диктували характер й сформулювали постулати чинних міжнародних відносин. Вони залишалися непорушними і під час локальних військових конфліктів у рамках геостратегічного протистояння двополярного світу, таких як Корейська, В’єтнамська, Карибська, арабо-ізраїльські війни, ціла низка латиноамериканських та африканських конфліктів, війна в Афганістані. А також у період конфліктів однополярного світу, таких як Ірако-Кувейтська війна та операція “Буря в пустелі”, Балканський конфлікт, дві війни у Чечні, Косівський конфлікт, війна в Іраку та Афганістані, війна у Грузії, Арабська Весна, Громадянські війни у Лівії та Сирії, протистояння країн світових гравців у Сирії, анексія Криму та війна на Донбасі. Але цілком очевидно, що саме за підсумками повномасштабної війни в Україні Світовий порядок зазнає кардинальних змін, які торкнуться його морально-правових засад.
Ніколи раніше після Другої Світової війни жоден конфлікт не призводив до війни подібного масштабу із включенням до його орбіти країн практично всіх континентів світу. У військово-політичне протистояння України та Росії неминуче виявилися залучені країни регіону, це Східноєвропейські країни, Білорусь та Туреччина. Але масштаб війни та ймовірно глобальні її наслідки не залишили осторонь світових гравців, таких як країни Західної Європи, США та Китай. За ними потягнулися країни ідеологічного протистояння Колективному Заходу, такі як Іран та Північна Корея, а побічно деякі інші країни Глобального Півдня.
Щоб зрозуміти картину геополітичного протистояння світу, що намітилося, необхідно трохи звернутися до теорії.
Сучасний світ західцентричний. Незважаючи на всю культурну та політичну різноманітність світу, він функціонує за правилами так званого Колективного Заходу. Це не може влаштовувати тих, хто не відносить себе до нього, тих народів і націй, які зараховують до Глобального Півдня. Це умовне позначення і до нього відносять практично весь незахідний світ, країни Азії, Африки та Латинської Америки. Росія незважаючи на те, що географічно переважно розташована в Азії в культурному плані, також відноситься до Західного світу, але до політичного Колективного Заходу стосунку немає. Вона історично протиставляла себе як Сходу, так і Заходу, вважаючи себе спадкоємицею Візантії та її православної цивілізації. Тут ми звернемося до цивілізаційного аспекту світоустрою. За Семюелом Хантінгтоном світ ділиться за конфесійною ознакою на 8 цивілізацій: західну, православно-слов’янську, ісламську, африканську, латиноамериканську, індуїстську, конфуціанську та японську. Арнольд Тойнбі, наприклад, налічує у світі 21 цивілізацію, як культурне довкілля та творчу діяльність людини. Я згоден з Тойнбі у тому, що цивілізаційно світ дуже різноманітний. Тому я виділяю з Ісламської конфесійної цивілізації регіональну Кавказьку цивілізацію. Вона реально існує подібно до інших ісламських цивілізацій — Близькосхідної, Магрибської, Передньоазіатської, Поволзької, Центральноазіатської, Індо-іранської та Мала-Індонезійської. Кожен цивілізаційний регіон має свої переваги та інтереси, які час від часу стикаються і призводять до військово-політичних конфліктів. Іноді ці зіткнення набуває глобального характеру і світ розпадається на два або більше блоків, як це було під час Холодної війни. І в ці блоки не завжди входять виключно цивілізаційно близькі нації, навпаки.
Відносність теоретичних конструкцій – це аспект, який ніколи не можна скидати з рахунків при аналізі геополітичних протиріч у світі. Так Україна культурно належачи до православно-слов’янської цивілізації історично протистоїть Росії. Незважаючи на те, що прямими причинами Російсько-Української війни є природне бажання України вести суверенну політику, визначати вектор свого розвитку з одного боку та з іншого боку амбіції Росії зберегти Україну в зоні свого контролю, а в перспективі повернути у своє правове поле, конфлікт зачіпає інтереси трьох світових держав, що домінують — США, Росії, Китаю. У цій трійці США володіє ситуацією, Китай прагне нею володіти, статус-кво не влаштовує лише Росію і вона ініціює його розхитування. Росія розуміє свою неконкурентоспроможність у світових ринкових відносинах за низької демографії на неосяжних територіях. Це умова, яку неможливо змінити. При цьому Росія не згодна переглянути ставлення до самої себе як до реальності, що йде, з пошуком нового формату існування, що пов’язано з великодержавною ментальністю її населення. Внаслідок цих причин Росія бачить для себе єдиний хисткий шанс у розхитуванні світового порядку, і веде агресивну політику розпалювання Третьої Світової війни. Путін цілком відверто заявив: “а навіщо нам такий світ, якщо там не буде Росії?” З вуст російських пропагандистів часто звучить: “Росія перетворить США на радіоактивний попіл”.
На вістрі цієї російської політики опинилася Україна, яка прагне стратегічного партнерства із Заходом. Це прагнення України пов’язане не лише з бажанням економічного процвітання, а й є єдиною гарантією у протистоянні агресивним претензіям Росії. У повномасштабній війні проти України, що розв’язана Росією, зіткнулися інтереси всього світу, а кажучи умовно Колективного Заходу і Глобального Півдня як союзника Росії в протистоянні Заходу. Розглянемо ближче ідеологеми та матеріальні можливості кожного з полюсів у даному геополітичному протистоянні його передісторію та можливі сценарії розвитку.
По теорії американця Френсіса Фукуями після “Холодної війни” настав “Кінець історії” що треба розуміти як кінець геополітичного протистояння у світі та епоху мирного розвитку. Утопічність цієї теорії була очевидна спочатку, адже в момент її створення США проводили в Іраку безпедендетну операцію “Буря в Пустелі”, наступного року почалася війна в Боснії. Перша Російсько-Чеченська війна, що почалася в 94 році, вважалася тоді наймасштабнішою і руйнівною війною з моменту закінчення Другої Світової війни. Але навіть весь Колективний Захід дотримувалися теорії Фукуями в офіційній зовнішній політиці. Війн немає, є Світовий порядок при гегемонії США та регіональні конфлікти, які потрібно вирішувати швидко та малою кров’ю, за словами західних політиків. І зрозуміло з економічною вигодою для себе. Незважаючи на геноцид чеченського народу, Чечня була залишена Колективним Заходом на відкуп Росії з метою її замирення після протистояння в Холодній війні та шоку від розпаду СРСР. Вважалося, що залучення до світової економіки та сприяння розвитку демократичних інститутів у Росії назавжди покінчить з її мілітаристською політикою.
Але Росія програла в Першій війні крихітній Чечні, що тільки посилило почуття приниження російського великодержавного самолюбства від розпаду СРСР. Бомбардування авіацією НАТО Белграда стало відправною точкою процесу “Встання Росії з колін”, що ознаменувався остаточним згортанням демократичних перетворень. Для сходження невідомого полковника ФСБ Володимира Путіна до влади потрібна була маленька переможна війна. Де її розв’язати як не у Чечні? Але були ще великі страхи від програшу у попередній. Потрібна була мотивація. ФСБ підривала будинки з власними громадянами у російських містах та звинуватила в цьому чеченців. Для наочної переконливості ФСБ витягло чеченських добровольців до Дагестану, які піддалися на прохання дагестанських повстанців про допомогу. Почалася Друга Російсько-Чеченська війна.
Фортуна посміхалася Путіну. Світові ціни на нафту, що різко зросли, посилили фінансові можливості його авантюрної політики сходження до влади, а 11 вересня розв’язало Путіну руки для безцеремонної розправи над чеченцями, під приводом боротьби з міжнародним тероризмом. Багатостраждальний чеченський народ зазнав чергового масштабнішого і значно жахливішого геноциду, ніж під час Першої Російсько-Чеченської війни. Чеченці не здавалися, але потрапили в ситуацію цугцванга, коли у відповідь на будь-яке свавілля російських військ у Чечні, контратака чеченських диверсійних загонів видавалася за терористичний акт. Я вже не говорю про явні атаки чеченців на цивільні об’єкти. Звірства росіян над мирними чеченцями доводило до такої жорстокості у війні. Під приводом необхідності надзвичайних заходів Путін час від часу все тугіше закручував владні гайки і вибудовував вертикаль своєї диктатури, прикриваючи вільні ЗМІ, підміняючи олігархів, переводячи посаду виборних губернаторів у особистих ставлеників, що призначалися зверху, на місцях.
Колективний Захід начебто не помічав всього цього і продовжував стару гру замирення. Президент США Джордж Буш молодший “зазирнув у вічі” Путіну і побачив у ньому “пряму та гідну довіру людину”. Але добрі стосунки США та Росії до кінця правління Буша скотилися нанівець через відкриту агресію проти Грузії. Незважаючи на це, новий президент США Барак Обама почав у 2009 році перезавантаження відносин з Росією. Потім її продовжили пропустивши як незначну помилку владне рокіровування тандему Путін-Медведєв у 2012 році. І навіть зухвала та безцеремонна анексія Криму у 2014 році не призвела до остаточного розриву відносин Колективного Заходу з Росією. Апетит приходить під час їжі. Окупація ще двох областей України та гібридна війна протягом 8 років аж до відкритої військової агресії 24 лютого 2022 року. Конкурування із Західними союзниками у Сирійському конфлікті і витіснення їх із низки африканських країн, попри всі заплющувалися очі, вводячи несуттєві та неефективні економічні санкції.
З подачі американського геополітика Генрі Кісінджера США з 1971 року стали вибудовувати добрі відносини з Китаєм на противагу СРСР, на основі суперечностей, що виникли між ними. Були моменти погіршення американо-китайських взаємин, як у 1989 році після подій на площі Тяньаньмень. Розгойдати тоталітарний Китай студентам не вдалося. Незважаючи на систематичні інциденти через крадіжку технологій та порушень прав людини загалом партнерські взаємини та обсяг торгівлі між Китаєм та США розвивалися за наростаючою. Через війну економічна міць Китаю незмінно зростала. У 21 столітті вона почала значно впливати на світову економіку, що стало кидати виклик економічної гегемонії США.
Інший американський філософ, вже згаданий автор теорії цивілізацій Семюел Хантінгтон вважав, що після “Холодної війни” настане епоха цивілізаційних воєн і 21 століття назвали століттям протистояння ісламській загрозі. Я вважаю, що реально ісламської загрози не існувало і її штучно вигадали, оскільки ворог був необхідний як фактор внутрішньої стабілізації для західного суспільства після розпаду двополярного світу. Швидше були арабський націоналізм і автократії Сходу, секти релігійних фанатиків, які не мають реальної сили, але штучно підігріваються і матеріально підживлюються різними спецслужбами. Після 11 вересня 2001 року ісламська загроза не здавалася світові надуманою. Пішла окупація Іраку та Афганістану військами Західної Коаліції. Як то кажуть бійтеся своїх думок їм властиво втілюватися в реальність. В результаті десятирічного окупаційного періоду надумана ісламська загроза матеріалізувалася в ІД, “Ісламська держава Сирії та Іраку” у вигляді її життєдайної ідеології. Але реальної військової могутності ІД не мала і жодної загрози західному домінуванню у світі не несла. Ідеологічна загроза також сумнівна, так самі мусульмани в основному не сприймають єресі хариджитів та інших фанатичних сект, хоча є заперечення мусульманами в ісламській релігії західних практик.
Тим часом в ілюзіях теорії “кінця історії” однополярного світу та у боротьбі з фантомною ісламською загрозою Колективний Захід випустив з уваги реальні виклики епохи. Це економічно і технологічно зростаючий Китай, що поступово оспорює світову гегемонію США і зростаючі апетити реваншистської політики Путіна, з яким Захід довго загравав з метою умиротворення мілітаристської Росії, сподіваючись не підкріпленість путінських амбіцій реальною економічною міццю країни. У результаті 30-річної політики умиротворення російський мілітаризм кинув виклик Колективному Заходу і незмінному з кінця Другої Світової війни світовому порядку, спираючись на російський великодержавний екстремізм, і невдоволення Всесвітнього Півдня гегемонією Колективного Заходу. Економічно зрослий Китай став рятівним колом для виручки засобів ведення війни перенаправленням із заходу на Схід енергетичних ресурсів Росії. Технічні досягнення деяких країн Глобального Півдня допомогли заповнити технологічні елементи, які бракують Росії.
Прийнято вважати, що Росія не має ідеології. Це помилка. Ідеологія Росії ґрунтується на світогляді росіян. Це уявлення про расову перевагу росіян над іншими народами схоже на ідеологію фашизму, шовінізму і ультранаціоналізму. Одним із перших про наявність у свідомості та поведінці росіян цього світогляду висловився перший президент незалежної республіки Ічкерія Джохар Дудаєв. Він називав цей світогляд Русизмом, але серед українських політиків прийнято його називати Рашизмом. Не можна заперечувати наявність цієї ідеології спираючись те що, що немає основної теоретичної роботи з ній, і сприймати Рашизм як одноразове явище сучасності. Рашизм – сукупність глибоких історичних традицій і специфічний політичних поглядів пронесених російським народом через офіційні ідеї “православ’я, самодержавство, народність” за царизму і через комунізм в СРСР. Відсутність в сучасній Росії офіційної ідеології не скасовує цього укоріненого в російському народі світогляду, пронесеного через століття.
Рашизм, дозволяє Росія воювати, незважаючи на злидні свого народу, задовольняючи його потреба у великодержавному шовінізмі. Навіть економічно зміцнілий Китай не несе світу такої мілітаристської загрози як Росія через відсутність у китайців ідеології подібної до Рашизму. Ось чому цій ідеології, народу та державі її носію має бути поставлена жорстка перешкода.
Отже, ми можемо констатувати, що Росія з її шовіністичною ідеологією Рашизму, готовністю розв’язати чергову світову війну перед неминучістю втрати геополітичних позицій через економічну спроможність її староімперського формату є головною силою світового порядку, що дестабілізує, і загрозою його безпеці. Війна розв’язана Росією в Україні привела в дію тектонічні процеси країн Глобального Півдня, які пробудили такі сили, які надалі ще виявлять себе. Вони в сукупності, навіть за хаотичних і неузгоджених дій можуть призвести до остаточної дестабілізації миру і без початку нової Світової війни, тоді як її загроза також у рази зростає. Все це дозволяє ствердно говорити про те, що світопорядок, що встановився після Другої Світової війни, безповоротно йде в минуле саме внаслідок масштабної війни, розв’язаної Росією в Україні. При цьому важко окреслити приблизні контури нового світопорядку. Якщо ситуація вийде з-під контролю для її стабілізації людству доведеться заплатити велику криваву ціну.
Колективний Захід через ейфорію перемоги мав багато помилок починаючи з розвалу СРСР. І досі він частково перебуває у полоні недавніх помилок. Але все ж таки він має незаперечні переваги перед Глобальним Півднем у майбутньому новому геостратегічному протистоянні. Насамперед це соціальна та інституційна стійкість політичних конструкцій його країн. Потім це лідерство в технологіях та розвинені економіки. По-третє, це хороша організація політичних спілок і військового блоку. Для Росії ж наслідки розв’язаної нею війни однозначно виявляться фатальними як і для всіх подібних авантюр. По-перше, її мета — повернути Росії роль другої держави без економічної бази методом залякування і блефу або в хаосі нової Світової війни недосяжна. Реальної можливості це зробити немає в силу закономірних та невблаганних процесів розвитку імперської сутності Російської держави, вона підходить до свого природного та неминучого кінця. А небажання Росії визнати цю реальність і перебудуватися, швидше за все, зовсім позбавить її державного суверенітету, з непередбачуваними наслідками.
20 липня, 2024
