– Шановний Поле, хто, на вашу думку, у Росії є головним спонсором війни в Україні? Які фінансові структури зацікавлені у її продовженні?

– Головний винуватець – Володимир Путін. Без Путіна війни в Україні ніколи не було б. Є й інші зацікавлені особи, але я не бачу сенсу шукати їх зараз, бо у таких питаннях лише президент ухвалює всі рішення. Якщо б, наприклад, Борис Єльцин 23 роки тому вирішив висунути іншу людину президентом, то, без сумніву, не було б цієї війни.

Путін зважився на війну лише тому, що він один із усієї російської еліти ненавидить Україну. На мою думку, ми робимо велику помилку, намагаючись знайти раціональну ідею в його політиці. Нелогічно шукати якогось сірого кардинала, коли той, хто ненавидить сам факт існування України.

– Виходячи з цієї позиції, як довго триватиме війна?

– Вона триватиме доти, доки Путін не піде з Кремля. Я думаю, він готовий до згоди. Ми не повинні вважати, що можливим є кінець цієї війни до політичного краху самого російського президента.

– Росія – це не класична імперія, але їй притаманне багато з того, що зазвичай пов’язують із імперією. Чи є реальні важелі тиску, щоб РФ пішла із захоплених нею земель?

– Звісно, ​​нинішня Росія – імперія, але імперія особливого типу. Де проходять кордони імперії – неподалік Москви чи ми говоримо про межі сучасної Росії? Треба розуміти, що є багато груп і людей на території РФ, які готові жити у світі з іншими. Але якщо Росія залишатиметься імперією, то регіональні лідери продовжать використовувати війну за межами країни, щоб узяти у центру якнайбільше і використовувати владу у своїх цілях.

Я не знаю, скільки країн може утворитися на території Росії у разі її розпаду: можливо, 40, а можливо, і 100. Можливо, кінець нинішньої імперії буде подібний до того, як це сталося в період розвалу царської імперії, а не як з СРСР 1991-го, оскільки ситуація зараз зовсім інша.

Мені здається, що [зараз] настав період довгої війни та великих труднощів. Більше того, навіть у разі розвалу російської держави та відходу Путіна мир і спокій не запанують одразу. Думаю, що можливий процес становлення нової держави спровокує багаторічні регіональні конфлікти. Боюсь, і Захід може повторити свої помилки, допущені в момент появи СРСР: коли нову країну та її керівника підтримали, вважаючи, що зможуть позитивно впливати на неї. Краще, як на мене, не робити нічого, ніж повторити прорахунки столітньої давності.

– Чи схожа ситуація в сьогоднішній путінській Росії на те, що було під час закінчення правління Горбачова?

– На мою думку, абсолютно нічого спільного немає. Тому що перший та останній президент СРСР Михайло Горбачов не був готовий пролити велику кров заради збереження країни, а Путін, на відміну від нього, здатний на будь-які жертви.

І зараз ми спостерігаємо ситуацію, яка ніяк не схожа на ту, що була 1991 року, коли Росія та російські громадяни були готові змиритися з фактом кінця радянської імперії. Нинішня масова свідомість росіян не сприймає розвалу Росії. Саме тому можуть виникнути конфлікти різних типів – не все так просто, як це хотілося б багатьом.

– Чи не криється одна з причин початку війни в Україні в тому, що світ свого часу заплющив очі на війни у ​​Чечні?

– Проблема була в наступному: під час і першої, і другої воєн у Чечні Захід вдавав, що Росія загалом продовжує дотримуватися демократії. На Заході боялися, що, якщо піти на розрив відносин через ці війни, Росія згорне з шляху побудови, як там вважали, демократії. Тепер вони знають, як були неправі.

Війна проти чеченців стала початком серії воєн – у Грузії, анексії Криму та, нарешті, війни в Україні. Якби я був чеченцем, то зараз би вигукнув: «Згадайте, що ви робили 25 або 30 років тому, коли це торкнулося нас, адже ми говорили, кричали вам, що Москва не зупиниться на нас!»

Я не маю жодних сумнівів у тому, що якби світова спільнота зробила більше для чеченців у той період, війна в Україні була б неможлива. На жаль, люди не схильні робити історичний екскурс, хоч це абсолютно необхідно.

Я був за незалежність Чечні 30 років тому, я вірю і зараз, що Чечня буде набагато ліберальнішою, ніж нині. На жаль, кадировці сьогодні як більшовики позбавляють багатьох співвітчизників можливості стати громадянами вільної Чечні.

– Чому, на вашу думку, деякі країни так важко наважуються на введення санкцій проти Росії, незважаючи на війну в Україні?

– Путіну, звісно, ​​байдуже, що буде з російським народом. Йому важливо, щоби санкції не мали тяжких наслідків особисто для нього самого. Навпаки, йому вигідніше, коли обмеження, що вводяться, стосуються все більшої кількості росіян і негативно позначаються на їхньому добробуті. Чим бідніші люди, тим менше небезпеки вони становлять для нього. Думаю, санкції саме такі, тому що керівники західних країн не знають, як діяти більш ефективно.

Набагато важливіше за всі санкції, разом узяті, те, що Путін зараз не може йти війною на інші країни. Я не проти санкцій, але, на мою думку, світ має вжити більш дієвих заходів проти Володимира Путіна – набагато важливіше закликати його до відповіді за злочини, вчинені його режимом проти мирного населення України.

– Український парламент  визнав  окупованою територію Ічкерії. Чи можна очікувати від країн Заходу аналогічних рішень?

– Я очікую, що через деякий час країни Балтії чи Ісландія, як, можливо, і Канада, зможуть зробити такі кроки. Розраховувати на інші країни я не став би, багато держав довго приймають подібні політичні рішення. Навіть після розвалу СРСР на Заході ще не один рік продовжували використовувати символіку неіснуючої країни.

– Які, на вашу думку, перспективи  репатріації  черкесів із Туреччини на їхню історичну батьківщину? Наскільки це реально та що потрібно для цього зробити?

– Я впевнений, що черкеси зможуть повернутись на свою історичну батьківщину, але це буде довгий процес. Можливо, він триватиме не місяці, а роки, і до цього треба бути готовими. Я не кажу, що Черкесія чи Чечня стануть незалежними наступного року, але я вірю, що деімперіалізація Росії неминуча. На мою думку, цей процес розпочнеться не на Північному Кавказі, а з Сибіру чи Далекого Сходу.

Кремль побачить кінець російської влади на Східному Уралі насамперед. Впевнений, що одним із факторів для цього стане так званий «Зелений клин» ( землі в Уссурійському краї, на яких були розселені українці наприкінці XIX – на початку XX ст. – прим. ред. ) на Далекому Сході. Треба мати на увазі, що в Китаї, Японії та Кореї зацікавлені в закінченні російської імперії на схід від Уралу. Деякі забувають, що європейська частина Росії та Владивосток мають дуже слабкі зв’язки між собою.

– Наскільки західні країни обізнані з черкеським питанням?

– Дуже погано, але набагато краще, ніж десять років тому. Олімпіада в Сочі в 2014 році стала початком набуття знань про черкеське питання. Але змушений визнати, що навіть сьогодні про нього знають надто мало, і я думаю, що черкесам треба робити набагато більше, щоб розповісти про свою історію.

– Як би ви прокоментували тезу «Кавказ не дозрів для незалежності»?

– Завжди є категорія людей, які мають незалежність і які міркують так, ніби тим, у кого її немає, чогось не вистачає, щоб її досягти. Історія свідчить, що це нонсенс. Черкеси, татари, чеченці та інші народи стануть незалежними.

– Чому США не визнають кавказьких народів колоніями?

– Тому що люди, які живуть у добробуті, зазвичай нічого не хочуть робити для того, щоби змінити політичну ситуацію в інших регіонах світу. Багато хто сьогодні бояться того, що розвал РФ може обіцяти великі проблеми для Заходу. Звісно, ​​ці проблеми з’являться. Можливо, їх буде навіть більше, ніж зараз. Думаю, дуже корисно обговорювати, промовляти ці різні потенційні труднощі.

Свого часу я був затятим прихильником припинення існування СРСР, і сьогодні я також вважаю, що буде краще, якщо РФ розвалиться. Людей, готових прийняти такий розвиток подій, на мою думку, з року в рік стає все більше. Але варто визнати, що їх, зрештою, не так багато, щоб це могло статися вже найближчим часом.