Ми з росіянами зовсім не брати.
Виступила на Форумі вільної Росії у Вільнюсі. Тема була про деколонізацію. Я ж говорила про деокупацію нашої країни. Як виявилося, історії Білорусі багато хто просто не знає.
Я б говорила не про деколонізацію, а про деокупацію. Адже понад 200 років Білорусь перебуває під окупацією Російської імперії.
Російська офіційна історіографія нахабно і безсовісно бреше. Тому більшість росіян вважають, що білоруси з часів закінчення льодовикового періоду лише й робили, що мріяли про возз’єднання з ”матінкою Росією”. З цієї причини коротко нагадаю історичні факти.
Білорусь – історично європейська країна. Історія білоруської державності починається з Полоцького князівства – держави кривичів на «Шляху з варягів у греки», яким у 10-му столітті правив перший відомий князь Рогволод. А ще Полоцьк 5-го століття згадується у варязьких хроніках – знаменитих “Діях дан”.
З 13 століття територія Білорусі стає частиною Великого князівства Литовського – однієї з найбільших державних об’єднань на той час. Білоруська нація формувалася у межах ВКЛ на основі змішування слов’янських та балтських племен.
Ми зовсім не брати. За 300 років, з середини 14-го до другої половини 17-го століття, між Московським князівством та Великим князівством Литовським відбулися 12 повномасштабних воєн. Якщо не брати до уваги постійних міжусобиць і прикордонних конфліктів.
За радянських часів стверджувалося, що під час Другої світової війни Білорусь втратила кожного четвертого жителя, але мало хто знає, що під час війни Великого князівства Литовського з Московією у 1654-1668 роках на території нашої країни загинув кожен другий житель, а у східній її частині були вбиті, померли від хвороб або були викрадені в рабство на Схід понад 80 відсотків населення.
У 16-му столітті, з метою захисту східних земель князівства від Московської держави, ВКЛ та Королівство Польське об’єдналися у Річ Посполиту – Республіку обох народів. Це була конфедеративна освіта, де Велике князівство Литовське зберегло всі інститути державності, включаючи військо, законодавство, органи самоврядування, суд, грошову систему тощо.
Наприкінці 18 століття Росія силою зброї та грошей захопила Велике князівство Литовське (маються на увазі сумно знамениті “три розділи Речі Посполитої” наприкінці 18 століття). За наказом російських царів нас, литвинів, перейменували на білорусів і перетворили з уніатів на православних.
І далі – понад 200 років – спочатку у Російській імперії, потім у СРСР, а потім упродовж 30 років проросійської диктатури Лукашенка – білорусів намагалися знищити як націю.
Пригнічувалися численні повстання, які проводилися білорусами разом із поляками та литовцями на захоплених територіях. 1918 року більшовики придушили спробу білорусів створити незалежну державу – Білоруську Народну Республіку.
Знищувалися наша культура та мова, були вбиті найкращі представники національної інтелігенції, письменники, поети, художники, музиканти. Знищували національну еліту, включаючи найкращих управлінців, економістів та політиків. Сотні тисяч селян були вислані до Сибіру, де загинули. Серед них були і мої предки, яких “розкуркуляли”, тобто пограбували, а потім відправили помирати до Росії.
Так, 1991 року Білорусь здобула незалежність. Однак прихід до влади 1994 року диктатора Лукашенка практично зупинив процес побудови справді незалежної національної держави.
За дешеві нафту та газ Лукашенко розплачувався незалежністю та русифікацією. У країні немає жодного білоруськомовного університету, практично не залишилося білоруськомовних шкіл, кількість годин викладання у школах предметів рідною мовою – мізерна. Усі державні медіа, включаючи телеканали – російськомовні. Історія, що викладається в школах та університетах, – фальсифікована для Росії. Багато істориків та літераторів оголошено екстремістами, опинилися у в’язницях або у вигнанні.
У політичному, військовому, економічному плані Білорусь залежить від Росії, але масові протести 2020 року показали, що нація жива. Люди вийшли на вулиці (близько мільйона людей по всій країні) з історичними національними символами – біло-червоно-білим прапором та гербом “Погоня”. Білоруси заявили про прагнення свободи та незалежності.
Так, за підтримки Кремля, Лукашенку вдалося придушити національне повстання. Але головне сталося – весь світ побачив, що білоруси – європейська нація, Білорусь – не частина Росії.
А тепер розповім про те, як я бачу визволення Білорусі. Впевнена, що нинішня відстала Росія неминуче програє війну, яку веде проти України. Можливо, це її останній кидок на Захід. Надалі на Росію чекає неминуча поразка і, ймовірно, розпад.
І для нас, білорусів, це буде історичний шанс.
Згадаймо, що відбувалося напередодні 1991 року. Паралельно із розпадом СРСР стався розвал соціалістичного блоку. З 1989 року у Східній Європі відбувається масове падіння комуністичних режимів: круглий стіл та вільні вибори у Польщі, падіння Берлінської стіни, оксамитова революція у Чехословаччині, звільнення Угорщини та Болгарії, страта диктатора Чаушеску у Румунії.
Те саме відбуватиметься і в нас. Впевнена, що щойно активізуються руйнівні процеси в Росії, неминуче розпочнуться зміни у Білорусі.
Думаю, це відбуватиметься за кількома сценаріями:
– через масовий народний протест;
– через номенклатурний переворот (можливо разом із масовим протестом).
Ми пам’ятаємо, як швидко “перевзулась” радянська номенклатура у 1990-1991 роках і перефарбувалася на демократів. Те саме відбуватиметься і цього разу. Для них це питання виживання, чи сьогоднішні білоруські чиновники не хочуть до складу Росії. А завтра вони дуже швидко стануть під біло-червоно-білі прапори.
Проблема, з якою може зіткнутися новий білоруський уряд, до якого мають увійти політв’язні, які вийдуть із в’язниць, та представники еміграції та частина номенклатури — це опір з боку частини силових структур, які перетворилися за Лукашенка на бандформування. Саме вони останніми роками вчиняють злочини проти людяності, в яких звинувачується режим.
У цьому випадку новий коаліційний уряд Білорусі може запросити до країни міжнародні миротворчі сили під егідою НАТО та ООН для забезпечення правопорядку та стабільності. Це можуть бути сили під умовною назвою BYFOR, за прикладом KFOR – міжнародних сил під керівництвом НАТО, які відповідають за забезпечення стабільності у Косові. Сили KFOR були створені відповідно до резолюції Ради Безпеки ООН.
Такі самі миротворчі сили під назвою BYFOR можна буде запросити до Білорусі.
Далі наш шлях зрозумілий. Ми маємо негайно виходити з “союзної держави”, ОДКБ, ЄАЕС, СНД і заявити про прагнення вступити до Євросоюзу та НАТО. Навіть нейтральний статус у нашому випадку неможливий і неминуче призведе до продовження російського впливу та окупації. Цього допустити в жодному разі не можна. Тому майбутнє Білорусі – лише в ЄС та НАТО.
Наталія Радіна, білоруська журналістка
Гордон
