Імперію треба добивати, інакше вона прагне відновитися
В ці дні 32 роки тому припинив своє існування Радянський Союз.
Це була друга стадія розпаду імперії. Перша стадія сталася у 1917, коли з імперії вирвалися Польща, Фінляндія, Литва, Латвія й Естонія (останні три ненадовго).
Друга стадія розпаду принесла незалежність 14 республікам, включно з Україною.
Я не знаю, коли і як завершиться війна, але в разі російської поразки її наслідком з дуже високою ймовірністю буде третя стадія розпаду. Скоріше за все, остаточна, хоча, можливо, передостання.
Нині ми маємо ситуацію, яка майже в усьому нагадує 1991 рік:
- Невдала імперська війна – її цілі не досягнуті.
- Економічна криза – не вистачає грошей для перерозподілу, а це найголовніша «скрепа».
- Крах ідеології та спроб створити спільну ідентичність.
- Брак базової безпеки для мас та еліт.
- Демонстрація недостатньої спроможності силовиків – зменшення страху.
Але на додачу діють кілька факторів, яких не було у 1991:
- Санкції: тоді Захід допомагав, нині навпаки.
- Інтернет: засіб комунікації та самоорганізації, навіть під контролем.
- Наявність великих гравців зі своїми інтересами: Китай, Туреччина, Саудівська Аравія тощо.
- Естонія, Україна, Азербайджан, Казахстан тощо як історії успіху й взірці для наслідування.
- Відсутність кар’єрних перспектив для місцевих еліт, яким в радянські часи надавалося велике значення (career journey часто забувають включати в перелік імперських «скреп», але саме це поховало не одну імперію).
Всі ці фактори працюють на розвал, натомість нема нових факторів збереження.
Які уроки ми можемо винести з 1991 для нашого часу?
- Жодна імперія не вічна. СРСР був незмірно могутнішим за нинішню РФ, але він розпався.
- Єдність і легітимність падають дуже поступово, а потім раптом і до нуля.
- Імперія не здатна запропонувати жодну картину майбутнього, це можуть лише нові лідери.
- Імперію розвалюють старі еліти, але визвольні рухи мають свою важливу роль. Старі парламенти є ключовою точкою, попри їхню обмежену легітимність.
- Шлях від проголошення незалежності до створення спроможної держави довгий і складний, але важливо почати.
- Пасивна більшість не відіграє жодної ролі. Основна роль належить старим елітам та активній меншості, яка може бути дуже невеликою. Пасивна більшість прагне стабільності й безпеки, вона приймає порядок денний і картину майбутнього, розроблену мікроскопічною активною меншістю та трансльовану старими елітами на загал.
- Захід нічого не розуміє, перебуває в полоні москвоцентризму та «великої культури», боїться наслідків, намагається зберегти імперію до останнього дня її існування, а потім приймає реальність.
- Імперію треба добивати, інакше вона прагне відновитися.
Валерій Пекар
Главком
