Дорогі друзі й учасники презентації цієї чудової книги.
Мій друг Ростислав попросив коротко зупинитися на тих джерелах з Архіву Організації Українських Націоналістів, які мають «грузинський слід» і розповідають про боротьбу проти московської імперії зла за вашу і нашу свободу.
Наш архів, який зберігається в Українській Інформаційній Службі-Лондон, наразі лише впорядковується, але вже знайшлися кілька джерел, на які варто звернути увагу. Тим більше, що це архівні документи не лише про «грузинську» тематику а дещо ширше – про «кавказьку».
Передусім скажу, що помітний слід в історії Визвольного руху поневолених народів залишив великий грузинський патріот князь Ніко Накашідзе.
Він був Генеральним секретарем Антибольшевицького Блоку Народів, організації, яка діяла в авангарді боротьби за свободу поневолених москвою народів, наступник якої – Антиімперський Блок Народів за кілька днів відзначатиме 80-річчя від створення і виставку якого під назвою «Справжні в’язні путіна» ви бачите в цій залі.
Про князя Накашидзе мені багато розповідали люди старшого покоління, які його знали особисто. Вони були переконані, що його загадкова смерть у 1966 році мала те ж походження, що і відоме раніше вбивство лідера ОУН Степана Бандери.
Ім’я Ніко Накашидзе багато разів зустрічається у листуванні АБН, у статтях і брошурах, які він писав, але найпомітніша серед них, це книга «Правда про АБН» – чудовий політичний памфлет і відповідь кремлівським пропагандистам. З її змістом ви зможете самостійно ознайомитися на цьому сайті. А ось зовсім коротке відео, де він виступає на похороні Степана Бандери в 1959 році пропоную переглянути прямо тепер.
Хочу також звернути вашу увагу на окремі оцифровані видання ОУН і АБН, які часто публікували матеріали про визвольну боротьбу Кавказу, лідерів та славні сторінки історії цих народів. Це передусім, бюлетень ABN-Correspondence, який виходив англійською, німецькою, французькою, іспанською та російською мовами, журнал ОУН «Визвольний шлях», журнал «Gouchagui» (грузинською мовою), журнал АБН «Набат», інші газети, журнали й неперіодичні видання, назви яких ви зможете знайти в каталозі на сайті архіву.
Особливо рекомендую журнал «Об’єднаний Кавказ», який видавався відомим політичним діячем кавказької еміграції Аліханом Кантаміром у Мюнхені у 50-х роках минулого століття, та «Голос Вільної Грузії», – також за 1950-ті роки.
А зараз – кілька давніх видань бюлетня АВN.Correspondence, який виходив у Мюнхені і які я вибрав серед дублікатів, щоб зачитати вам заголовки окремих публікацій.
Цікаво, що Лондон і раніше був місцем проведення конгресів та конференцій Антибольшевицького Блоку Народів та Європейської Ради Свободи. Так, у нашому архіві збереглися матеріали Конференції АБН, яка проходила тут 24-27.08.1973. В її матеріалах, які відображені в спеціально створеному Фонді 19 нашого архіву – фонді АБН, є, наприклад, доповідь голови грузинської делегації Левона Зурабішвілі «Східна політика Заходу як консолідуючий фактор совєтсько-російської імперії». В цій статті, наче «зчитуючи» з сьогоднішнього дня, він критикує недалекоглядну політику західних держав, які дозволяють Москві спочатку створювати джерела напруги в різних куточках світу, а потім, наче нічого не сталося, погоджуються з її роллю «миротворця». Кремль цим успішно користувався і тоді й тепер…
Серед документів архіву є фото одного з засідань цієї конференції, де Левон Зурабішвілі сидить крайній праворуч, а спиною до нас – також учасниця конференції, – його дочка Саломе Зурабішвілі – теперішній Президент Грузії. Поруч з нею – українка з США Галина Климук-Хом’як, яка й прислала нам це фото.
Друзі, можна ще довго перелічувати й коментувати різні джерела, але маючи доступ до наших сайтів: архіву ОУН – www.ounuis.info та сайту АВN.Correspondence – abn.org.ua , на якому ми іноді дублюємо наші архівні знахідки, ви зможете робити це самостійно.
Я ж обмежуся останнім на сьогодні документом, який ніяк не можу обійти увагою. Це лист першого Президента незалежної Грузії Звіада Гамсахурдіа під назвою «Номенклатурний реванш в Грузії» від 27 листопада 1992 року.
Він був адресований Президенту АБН Славі Стецько і знаходився в її папці документів. В цьому листі Звіад Гамсахурдіа розповідає, про державний переворот в Грузії, інспірований Москвою при підтримці криміналітету. Цитую: «Після провалу Ново-Огарьовського процесу, вбачаючи неминучість розпаду СРСР, радянські лідери вирішили створити нову модель імперії, так звану СНД (СНГ), для чого в Алма-Аті 21 грудня була запланована зустріч керівників радянських республік для підписання угоди про її утворення. Після моєї відмови Москва нарешті вирішила повалити законний уряд Грузії. 21 грудня перед будівлею парламенту почалися мітинги: одні – прихильників законної влади та інші – збройної опозиції, серед яких офіцери російської армії. На вулиці з’явилися броньовані автомобілі та техніка, путчисти почали стріляти в беззбройних прихильників президента, вбивши кількох громадян».
Проти законно обраного президента Грузії розпочалася кампанія цькування не лише в російських медіа, а й у західних, т.зв. ліберальних, включаючи «Радіо Свобода». Його змальовували найчорнішими фарбами, називаючи «нацистом» і «шовіністом», а тим часом готували заміну влади – на хвилі інспірованих «протестів» з Москви привезли генерала КГБ Едуарда Шеварднадзе. Після його прибуття Шеварднадзе лише посилив масові репресії та терор проти політичних опонентів, які продовжили мітинги та демонстрації проти його приходу та узурпації ним влади. Каральні операції в Західній Грузії повторювалися кілька разів з більшою жорстокістю і нещадністю. Російська армія посилила допомогу терористам хунти озброєнням, технікою та фахівцями.
Цікаво, що все це проходило при повній мовчазній згоді західних країн, зокрема Сполучених Штатів. Знову цитата з листа: «Вершиною лицемірства та цинізму став візит Держсекретаря Джеймса Бейкера до Грузії, на річницю Дня Незалежності 26 травня 1992 року. Коли Джеймс Бейкер вітав Шеварднадзе та його прихильників, які зібралися на Республіканській площі, перед готелем «Іверія», і говорив про демократію, на відстані 200 метрів від цього місця карателі «Мхедріоні» та міліція з собаками розганяли черговий мітинг моїх прихильників, стріляли в натовп і жорстоко били людей. Бейкер почув цю стрілянину, але нічого не прокоментував і продовжив свою промову»…
Друзі, я думаю, що цей лист, який пролежав в архіві 30 років, вартий того, щоб з ним ознайомитися повністю на сайті АВN.Correspondence, де він опублікований.
Завершуючи свій виступ, хочу звернути вашу увагу також на виставку Антиімперського Блоку Народів «Справжні в’язні Путіна. Політичні в’язні поневолених народів». Це наш правозахисний проект, покликаний привернути увагу світу до долі тих, хто бореться за свободу своїх народів і за розпад Російської імперії. Разом із 10 історіями політичних в’язнів: калмиків, чеченців, саха, карелів, башкортів, татар, інгушів та інших поневолених Москвою народів за гратами знаходяться близько 10 тисяч історій і доль інших політичних, а також військових в’язнів Кремля, які незаконно перебувають у місцях позбавлення волі на території Росії, Білорусі, Криму і так званих ДНР та ЛНР. Вони також є реальними в’язнями Путіна.
В першу чергу це українські військовополонені: бійці Азову та інші героїчні оборонці Маріуполя, захисники десятків українських міст і сіл. Серед них, окрім українців, є представники багатьох волелюбних народів, які воювали добровольцями у складі української армії: грузини, білоруси та інші. Доля одного з таких грузинських добровольців, який воював за Україну в складі ЗСУ, а тепер поневіряється в тюрмі, описана на одному зі стендів виставки. Враховуючи, що ви всі можете політично й медійно надати цій історії максимального розголосу, прошу взяти участь у справі його визволення.
Проти понад 600 військовополонених ЗСУ Росія відкрила незаконні кримінальні справи і проводить псевдосуди. Російські окупанти жорстоко катують військовополонених. Практика тортур у російському полоні є постійною і систематичною.
Окрім військових, справжніми в’язнями Путіна є також цивільні полонені: громадські активісти, журналісти, правозахисники, українські підпільники, священники українських церков і прості громадяни. Особливе місце у цьому переліку займають викрадені Росією українські діти. Загалом, під російської окупацією залишається понад 1 мільйон українських дітей.
Давайте доносити інформацію про це якомога ширше, використовуючи кожен інформаційний привід. Дякую, що ви дали мені змогу оголосити про це на чудовому й пізнавальному науковому заході з нагоди виходу книги.
Дорогі друзі. Нехай наша сьогоднішня зустріч стане ще одним інформаційним каналом донесення правди про боротьбу за свободу в минулому й тепер.
Дякую за увагу.
Свобода народам! Свобода Людині!
