Останки бійців «Алги», які загинули 6 лютого 2023 року, почали повертати до Татарстану. Цього дня три неповні роти «Алги» (з усього трьох існуючих у батальйоні) відправили на штурм лісопосадки під Вугледаром. Загалом туди пішли близько 120 людей, але живими змогли вибратися далеко не всі. Понад півтора роки десятки бійців вважалися зниклими безвісти, їхні сім’ї намагалися отримати хоч якусь інформацію від влади. Восени 2024 року, після захоплення Вугледару російською армією, тіла добровольців почали повертати до республіки. Татарстанський політолог Руслан Айсін вважає, що влада могла порахувати, що «фон від подій півторарічної давності вже не такий сильний і можна до цього питання повернутися».
Більшість наших спогадів, як писав французький письменник Пруст, «дрімає» у нас, очікуючи зовнішнього імпульсу для «пробудження». Тоді ці спогади раптово усвідомлюються, знову знаходять чуттєву присутність і за відповідних умов набувають словесного виразу, щоб стати частиною комплексу спогадів, присутніх у свідомості. До готівкових спогадів та «досвідомих» спогадів додаються недоступні «несвідомі», які перебувають під забороною; їх охороняють сторожа, чиї імена – “витіснення” або “травма”.
Так звана «політика пам’яті» в Росії є частиною державної ідеології, мета якої потрібна для влади інтерпретація історичної реальності. Вона виявляється у наступному: Росія воює зі світовим злом, усі, хто не згоден із лінією Москви, — зрадники та заздрісники. Агресори, які загинули під час так званого СВО, оголошуються святими захисниками батьківщини. Ті, хто дає їм відсіч — фашисти та агенти темних сил.
Влада сама приймає рішення, хто гідний згадки у хроніках війни, а хто ні; про що можна запитувати мешканцям, а про що слід уперто мовчати. Непослух загрожує отриманням народної статті про «дискредитацію армії». Щось подібне сталося і зі сформованим у Татарстані батальйоном «Алга» («Вперед» у перекладі татарської мови). Родичі бійців із республіки півтора року домагалися правди про те, що сталося з батальйоном «Алга» і вимагали видачі їхніх тіл для поховання. Але влада відмовчувалася.
Передісторія така. У лютому 2023 року три неповні роти батальйону відправили на штурм лісопосадки під українським Вугледаром. Загалом туди пішло близько 120 людей. Там їх було розбито силами ЗСУ. У жовтні 2023 стало відомо, що залишки батальйону «Алга» рознесли вже під Бахмутом. За ці два населені пункти йшли запеклі бої. Росія не шкодувала живої сили. Завдання було поставлене однозначне — захопити за всяку ціну.
Тоді ж командира з позивним «Шайтан» (яка кличка, що говорить, що відображає вся суть цієї витівки!) взяли в полон. Саме його інші бійці батальйону звинувачували у смерті товаришів по службі під Вугледаром.
Батальйон “Алга” знову розбитий – тепер під Бахмутом. Командира із позивним «Шайтан» взяли в полон
Влітку 2024 року редакція «Idel.Реалії» встановила, що понад 130 добровольців з батальйону «Алга» досі вважаються зниклими безвісти. Нині ж цей список досяг 150 осіб. І це не межа, зважаючи на все.
І ось уже цієї осені останки загиблих під час штурму під Вугледаром із батальйону «Алга» почали повертати рідним до Татарстану. Про це активно родичі інформують один одного у відповідних групах у соціальних мережах. Що спричинило таку зміну владних настроїв з цього питання — не зрозуміло.
На початку цієї історії установка була зрозуміла: влада робила все, щоб втрати приховувати, про невдачі на фронті не розповідати. До речі, тоді ж голова Чечні Рамзан Кадиров закликав керівників російських регіонів припинити повідомляти про втрати серед учасників війни в Україні.
«Не треба маніпулювати на темі наших героїв, писати, що в такому регіоні загинуло стільки, а в іншому — стільки. Закликаю владу на місцях займатися вирішенням питань сімей загиблих та постраждалих бійців і не коментувати втрати», — написав він у своєму Telegram-каналі.
Можливо, що зараз керівництво Кремля вирішило: емоційне тло від подій півторарічної давності вже не таке сильне і можна до цього питання повернутися. Тим більше, що Вугледар та Бахмут захоплені.
Як я вже описував вище, московське політичне командування активно намагається будувати свою меморіальну культуру про «героїв СВО». Вона багато в чому карикатурна, груба, з невиразними елементами етичного обов’язку та патріотизму. Але в той же час це пам’ятання сусідить із забуттям. Вони лише здавалося б суперечать одне одному. Їх гібридний статус неймовірно живучий і дієвий у Росії. Один із перших дослідників цього парадоксу мислитель Фрідріх Георг Юнгер запропонував розрізняти два види забуття: один із них пов’язаний із втратою, інший — із збереженням.
І путінський режим дотримується цієї стратегії. Він осмислено та системно вимиває з колективного сприйняття весь негатив, пов’язаний із втратами у війні, злочинами, руйнуваннями та концентрується на нечисленних успіхах, помпезних акціях. Втім, їх не так багато. Саміт БРІКС, що нещодавно пройшов у Казані, серед них.
Історія батальйону “Алга” – це і є російська подія “забуття”. Згадайте, як їх голосно з помпою проводжали на війну, акцентували увагу саме на національному характері цього добровольчого військового об’єднання, намагалися підтримувати позитивний настрій. Але тільки-но вони опинилися на полі бою, так вся переможна штукатурка пішла тріщинами і обсипалася. З’ясувалося, що вони зазнають труднощів на передовій, не вистачає елементарних речей, немає жодної координації з іншими частинами, їх не відпускають у відпустку. Війна з гарної картинки у пропагандистських реляціях перетворилася для них на тихий жах із перспективою надовго залишитися в українському чорноземі. За підсумками так і вийшло.
Чи стане ця трагічна пригода бійців батальйону «Алга» настановою для інших «добровольців» — велике питання. Є ще ті, хто, на превеликий жаль, йде на цю злочинну війну через гроші або ж одурманені російською пропагандою. Хоча таких стає дедалі менше. На їхнє місце приходять північнокорейці. Але це вже зовсім інша історія, без прологу.
Руслан Айсін – татарський активіст, публіцист і політолог, який нині проживає поза Росією.
Idel.Реалии
