Атаки безпілотників, схоже, стають буденністю для Татарстану. За останні кілька місяців вони долітали до республіки п’ять разів. Татарстанський політолог Руслан Айсін розмірковує про те, як такі «прильоти» разом із репресіями можуть вплинути на політичні настрої населення поволзької республіки.
Татарстан все частіше згадується у хроніках війни. Напередодні, 31 травня, над територією Татарстану знову збили безпілотний літальний апарат. На короткий час аеропорти в Казані та Нижньокамську перестали приймати та відправляти рейси. Співробітників кількох підприємств евакуювали.
За два місяці це вже п’ята атака силами БПЛА на територію Татарстану. Перша була 2 квітня.
На початку квітня безпілотники атакували завод із виробництва військових безпілотників на території ОЕЗ «Алабуга» у Татарстані. Ушкодження отримав комплекс хостелів, який збудували для співробітників особливої економічної зони та студентів місцевого коледжу «Алабуга Політех» у 2022 році. Внаслідок цього на ОЕЗ «Алабуга» постраждали 14 осіб, у тому числі іноземні студенти. Після атаки президент Татарстану Рустам Мініханов заявив, що підприємства самі мають захищатись від атак безпілотників.
Досі немає розгорнутої відповіді, як цим повітряним таранам вдалося подолати відстань 1300 км, якщо брати за вихідну точку територію України.
Як версія розглядався варіант запуску цих авіатаранів із території Казахстану. Відстань — менше 500 кілометрів (якщо повітрям). Сама межа понад 7000 км між Росією та Казахстаном практично прозора. При цьому Міноборони Казахстану випустило комюніке, де говорилося, що «інформація, що поширюється в деяких Telegram-каналах, про те, що нібито безпілотники, які атакували об’єкти Республіки Татарстан, були запущені з території Казахстану не відповідає дійсності. Подібні інсинуації спрямовані дискредитацію Республіки Казахстан».
До речі, напередодні чергової повітряної атаки новий міністр оборони РФ Андрій Білоусов відвідав Астану. Основними напрямами співробітництва він назвав удосконалення Єдиної регіональної системи ППО Росії та Казахстану, обмін досвідом з питань діяльності збройних сил, забезпечення функціонування біля республіки випробувальних полігонів Міноборони Росії.
Тим часом західні партнери України один за одним дають добро на завдання ударів по території Росії, використовуючи зброю з цих країн. У рамках наради міністрів закордонних справ країн НАТО у Празі насамперед розглядалося це питання. Генеральний секретар альянсу Єнс Столтенберг однозначно заявив , що ВСУ мають отримати таке право, оскільки Україна зазнала агресії з боку Росії.
Тепер Україна може використовувати зброю, одержувану від деяких союзників , для удару у відповідь по території РФ. Такий підхід здатний змінити парадигму перебігу цієї війни. Як відомо, найкращий захист — це напад. І в цьому випадку дії Росії набувають зворотного потягу. Тобто конфліктний вектор розгортається у бік Росії. Всі вже звикли, що Білгородська, Курська області, анексований Крим стали прифронтовими зонами. Але мало хто очікував, що жар війни обпалюватиме Поволжя, саме — Татарстан. Відстань довжиною понад 1000 кілометрів вже не здається безпечною.
Очевидно, що Татарстан став мішенню з тієї причини, що там знаходиться завод з виробництва БПЛА та низка важливих військово-промислових та нафтопереробних об’єктів. Серед них Казанський авіаційний і вертолітний заводи, які зараз виконують оборонне замовлення для війни.
Татарстан, по суті, вже перейшов у режим (неповний) прифронтової території. Сирени, евакуація, призупинення роботи аеропортів — не є вже надзвичайними подіями.
Чи можна звикнути до війни, нехай і віддалено десь гуркітливої — питання без однозначної відповіді. Паралельно можна поставити й інше питання: наскільки «частковий захід» війни в Татарстан позначиться на підтримці Володимира Путіна та влади загалом серед жителів республіки?
Репрезентативну соціологію ми не можемо застосувати зі зрозумілих причин. У Росії це неможливо. Провести реальні громадські виміри у нинішній ситуації підвладно лише спеціальним закритим інститутам, які виконують замовлення Кремля. Громадська соціологія під найсуворішою забороною.
Проте ми можемо спроектувати загальну ситуацію і зрозуміти, як війна, винесена за тисячу кілометрів, але луною віддає в республіці, відбивається загалом на психологічному стані людей. Можна припустити, що мешканці Татарстану втратили відчуття безпеки. Люди вже третій рік занурюються в колективну депресію через саму війну, страх мобілізації, посилення репресій, безпросвітне майбутнє, економічну кризу, розгул злочинності, переживання безпорадності перед лицем цієї бюрократичної машини.
Цей чинник рано чи пізно здатний стати генератором масштабної кризи у відносинах держави та суспільства. На якийсь час ефект згуртування довкола влади працює, але далі він почне розсипатися, розшаровуватись. І тоді довіра низів до верхів буде остаточно втрачена. Жодне суспільство не в змозі довгий час животіти в мобілізаційному та екзистенційному страху. Нервів сталевих немає.
Руслан Айсін – татарський активіст
Idel.Реалии
