Багато українців ломить собі голову, почувши про викриття підпільної радіовисильні АБН, на терені Бельгії. На кожному кроці, мене питають про це. Але не одного цікавить це і в інших країнах, та не мають кого спитати. Хоч ніколи не писав я до газет, але тим разом відважився на цей крок, щоб заспокоїти цікавість, та дати деякі вияснення тим, що читали про це викриття в “Українському слові” з Парижа та “Українських вістях” з Ульму.
Праця на підпільній радіовисильні АБН ім. ген. Тараса Чупринки, лишиться для мене одним із найкращих споминів. Бо я міг знова після довгих років, хоч так маленьку прислугу віддати Україні. Перший раз мені прийшлося працювати при таких великих апаратах і на так відповідальному пості. В перших днях я зустрів великі труднощі. Апарати треба було використовувати для передач, але треба також було подбати про охорону перед вогкістю, та холодом. Ми почали вперто працювати по 12–14 год. денно. Після кількох днів, стіни були оббиті уналітом, була нова підлога, двері та електрична інсталяція. Ми були раді, що можемо сміло подивитись в очі своєму провідникові, який приїхав і сказати: наказ виконано. До нас часто заїжджав Голова ЦК АБН п. Ярослав Стецько. Праця розвивалась. Окрім апаратури була окрема редакція в окремому місці з відповідної скількости людей. Через короткий час початок надавати щоденно по дві години.
Непомітно підійшов Свят Вечір. Це був мій перший Свят Вечір на чужині, далеко від друзів, які заступали мені рідню. І читаючи до мікрофону рядки уривку “Чіко”: “і хоча червоний півень часто кричить на селянських стріхах, хоча клекочуть вози по далеких дорогах у стужавілій хуртовині і в піщані краї, забираючи рідних, убогий дядько відчиняє хлопцям мащені проти скрипоту двері клуні. Старі бабусі шепочуть молитви й варять страву… і по краю ходить Дух, післанець Того, що народився в святу ніч… кличе всіх — молодих і дужих, старих і кволих, усіх чиє серце не вкрилося цвіллю”, я був думками далеко, між тими, які пішли на заклик того Духа. Які не жаліють життя ні крови в обороні Його святощів. Я знав, що не тільки ми зустрічаєм першу зірку так самітно, бо там у краю зустрічають її в багато гірших обставинах, як я.
Та на жаль не довго я міг виконувати свої обов’язки, бо 6.II.1951 р. мене арештовано. Почалися допити. На питання, чи може мене хто намовив до цієї праці, я відповів: Я мусів мати зброю, бо я сподівався кожної хвилини нападу комуністів. Вечером на місце де була радіовисильня поїхало пять авт тягарових жандармерії, яка окружила цілий терен. В першій годині ночі приїхали назад привозячи зі собою друга Р.Р., який приїхав вечером на контроль апаратів. 7.II. зрана приїхало десять чоловіків поліції з Брюселі і почали дальші допити. В час арешту випадково редактори авдицій і інша група були відсутні. Під час допитів я заявив: Радіовисильня була власністю АБН. На радіовисильні я працював сам і нераз як ви знаєте приїжджали мені помагати. Прізвищ тих людей я не можу сказати, бо не знаю. Що до моєї платні, то я не брав ані сотика, кромі цього що платив за харчі. На питання, чи ви знаєте, що Вас чекає за це? я відповів: Так, але мені не страшно, бо моїм увязненням ви не припините боротьби проти большевицько-російського імперіялізму. Одночасно мені дивно, що в тому часі, коли цілий світ зрозумів цю небезпеку, яка йому грозить зі сходу, ще деякі держави не можуть зрозуміти, що припиняючи протикомуністичну боротьбу, вони збільшують загрозу цілому світові.
Того ж дня після обіду, нас відвезено до Верве на дальше слідство, яке тривало один місяць. 10 березня, ми стали під суд. На питання предсідника суду, чи я знаю, що я діяв нарушуючи бельгійські закони, я відповів: Наша радіовисильня ніколи не виступала проти бельгійського уряду. Але противно, ми боронили усіх поневолених та загрожених більшевиками народів, в тому числі і бельгійського. На запит, чи я знав, що без поліційного позволення не можна тримати зброї я відповів: Так. Але зброю не тримав я як злочинець, а тільки для оборони апаратів і зброю я віддав сам поліції. Після короткої наради, я і мій друг були засуджені на один місяць тюрми і 100 фр. кари, а п.М.
тер. на 1 місяць, на два роки за завішенням. Я був зворушений, коли після суду Голова ЦК АБН і приявні бельгійці нам стискали руки, вітаючи із звільненням. Та одночасно мені було прикро, що тоді коли бельгійський нарід зрозумів вагу нашої визвольної боротьби, то в тому часі деякі українці називають нас зрадниками, злочинцями і тп. І мені цікаво хто злочинці та провокатори? Цікаво, чи ті, які писали про ту подію в “Українському слові” з Парижу та “Українських Вістях” з Ульму, коли чули наші передачі, що так запевняють, що ми підшивались під воюючу Україну? Бо після того, що пишуть виходить, що не чули. Тому я повторюю початок української передачі, а ті які писали, що ми передавали як Воююча Україна, нехай подумають чи так могла б звертатися Воююча Україна до еміграції, чи противно? І мені цікаво, чи це “глупота чи провокація”? / як пише українське слово /.
український початок звучав: “тепер слідує українська передача”! Слухайте! Слухайте! Говорить радіостанція АБН ім. ген. Т. Чупринки. До батьків, до синів, до уремлених, але не подоланих. Слухайте кияни, львовяни, полтавці, дрогобичани, донбасівці, Слухай Український Народе! Говорить радіостанція АБН ім. ген. Т. Чупринки. Говорить до всіх, в кого в жилах тече кров українська. В кого в грудях бється серце сповнене любовю до України, а ненавистю до її ворогів. Слухайте гнані і переслідувані в горах, степах та лісах. Слухай Україно воююча сьогодні і та що буде воювати завтра. Слухайте брати в сірих шинелях, в погонах срібних, в погонах звичайних, що стоїте сторожею вязниці, якої вязнями є і ви, і ваші батьки і ваші діти. Слухайте і ви Христопродавці, що продавали і продаєте своїх братів за партійний квіток, за повне пузо, за вигоди свойого мізерненького життя. Слухайте канчучники. Говорить Радіостанція АБН ім. ген. Т. Чупринки. Слухай Народе своєї суверенної правди. / дальше слідують дні і години, хвилі / К.В.
Примітка Редакції. Ми подали спомин одного друга із охорони радіостанції. В черговому числі подамо спомин одного із працівників редакції, яка обслуговувала радіостанцію АБН ім. ген. Т. Чупринки.
Рукописне доповнення внизу сторінки:
У цю працю я добровільно погодився виконувати. Це що я робив, я робив цілком свідомо. На питання, чому я тримав зброю: я відповів:
