У жовтні 1941 року, коли німецька армія здійснила окупацію Орловщини, Брянщини та Курщини, у селищі Локоть Брасовського району Орловської області під керівництвом голови місцевого самоврядування Костянтина Воскобойника був сформований загін міліції у кількості 20 осіб. На кінець 1941 року, коли командування Вермахту вирішило створити у Локоті автономний російський район, загін Воскобойника становив вже 200 осіб, а в навколишніх селах були створені загони місцевої самооборони. Особовий склад Народної міліції та груп самооборони складали добровольці з числа місцевої російської молоді, а також бійці колишньої РСЧА та командири 3-ї та 13-ї армій Брянського фронту, які перейшли на бік гітлерівської Німеччини. Російські націонал-соціалісти створили Народно соціалістичну партію – «Вікінг» (Вітязь), також було створено «Союз Російської Молоді». Діяли вони не лише на території Локотської республіки, але і в Мінську, Полоцьку, Барановичах та Борисові.
Фактично одразу після виникнення Російського автономого округу почався конфлікт з прорадянськими партизанськими групами, які робили напади на місцеві установи та населення. В одному з таких боїв і загинув лідер російської Локотської республіки Костянтин Воскобойник. Цікавим аспектом було те, що Москва вирішила використати партизанські загони під командуванням С.Ковпака та П.Вершигори, для боротьби не з російськими націонал-соціалістами та Локотською республікою, а з українськими націоналістами з ОУН-УПА.
Після загибелі Воскобойника лідером російського автономного округу-Локотської республіки став Броніслав Камінський, який поселився і жив у Локті незадовго до початку Другої світової війни, після звільнення його з концтабору НКВС. Очоливши Народну міліцію, Броніслав Камінський розгорнув проти комуністичних партизан активні бойові дії і зачистив від них велику територію. Побачивши, що місцеве російське самоврядування здатне своїми силами забезпечити безпеку тилових районів, німецьке командування 2-ї танкової армії реорганізувало Локотський район в повіт, а потім і в округ, влючивши до його складу 8 районів Орловської та Курської областей із загальною кількістю 581 тисяча чоловік. Обер-бургомістр Броніслав Камінський забезпечував порядок на території Локотської російської республіки та здійснював забезпечення Вермахту продовольством.
Через тотальну підтримку місцевим населенням німецьких військ з російської Локотської республіки німці вивели всі свої війська. У 1942 році на території цієї російської квазідержави було проведено мобілізацію чоловічого населення 1922-1925 років народження і утворено армію під назвою «Русская Освободительная Народная Армия» (РОНА). На початок 1943 року у складі РОНА перебувало 14 стрілецьких батальйонів, бронедивізіон, зенітна батарея, винищувальна рота та комендантський загін, які були об’єднані в бригаду загальною кількістю 9,8 тисяч бійців. На озброєнні російського бронедивізіону було 8 танків (1 КВ-1, 2 Т – 34, 3 БТ-7, 2 БТ-5 ), 3 бронемашини (БА -10, 2 БА -20), 2 танкетки, автомашини та мотоцикли.
Після другої хвилі мобілізації, проведеної весною 1943 року, чисельність РОНА досягла 12 тисяч солдат і офіцерів. На 1 серпня 1943 року на озброїні російської пронімецької армії було до 500 кулементів, 40 мінометів, декілька десятків польових та протитанкових гармат, 10 танків різних типів та стільки ж бронемашин, 2 танкетки та 3 занітних установки. Вермахт допоміг з колишніми радянськими офіцерами, які опинилися у німецькому полоні. 30 колишніх командирів Червоної армії влилился до РОНА.
«Російська Визвольна Народная Армия» (РОНА) забезпечувала безпеку збору врожаю, охорону залізниці та конвоюванню ешелонів з продовольством для Німеччини. Також РОНА активно вела боротьбу з червоними російськими партизанами, яка не припинялася ні в день, ні в ночі.
На початок березня 1943 року почався наступ радянських військ, які впритул підійшли до російського Локотського округу, 3-й та 5 полки РОНА брали участь у боях проти червної армії та понесли втрати. Однак радянський наступ не отримав розвитку, і вже у квітні 1943 року фронт було стабілізовано. У травні – червні 1943 року з метою забезпечення тилу під час проведення операції «Цитадель» німецьким командуванням була проведена антипартизанська операція «Циганський барон», в якій взяли участь декілька дивізій, а також великі сили східних військ і поліції.
1-й та 5-й полки РОНА разом з двома німецькими дивізіями були задіяні в ході ліквідації у лісах Трубчевського району партизанського з’єднання кількістю 6 тисяч бійців. У липні 1943 року, коли радянські війська розпочали контрнаступ на північному фасі Курського виступу, 5-й полк РОНА воював у районі Дмитровська-Орловського.
У серпні 1943 року РОНА та частина цивільного російського населення у кількості 30 тисяч осіб через наступ радянських військ змушена була передислокуватися до міста Лепель Вітебської області Білорусі. В Білорусі РОНА отримала задачу щодо забезпечення тилових комунікацій 3-ї танкової армії Вермахта, що знаходились під ударами комуністичних партизанських загонів Лепельскої зони. 20-21 жовтня 1943 року РОНА успішно відбила наступ партизан на Леперь та Чашники. У листопаді склад РОНА поповнили білоруські поліцейські, які також вже мали досвід боротьби з партизанами. У лютому 1944 року РОНА спільно з цивільними було передислоковано на Західну Білорусь, у район м. Дятлово.
Весною 1944 року під Мінськом та Лепелем німці та росіяни здійснили ряд операцій проти червоних партизан. В операціях «Регенсшауер» та «Фрюлінгфест» брала участь РОНА, яка була частиною бойового з’єднання обергруппенфюрера СС К. фон Готтберга. Успішні дії бригади РОНА були відзначені німецькими командуванням, командир РОНА Броніслав Камінський був нагороджений Залізним хрестом 1-класу. За розпорядженням Гімлера російська бригада РОНА була включена до військ СС з наступним розгортанням у дивізію, а її командир отримав звання бригадефюрера та генерал-майора військ СС.
В липні 1944 року почалося розгортання штурмової бригади РОНА в 29-у гренадерську дивізію військ СС (російська дивізія № 1) у складі 72-го, 73-го та 74-го гренадерських полків, але цей процес залишився незавершеним через Варшавське повстання польських націоналістів з Армії Крайової, в придушенні якого росіяни взяли найактивнішу участь.
З кожного полку РОНА, який нараховував 6500 солдат і офіцерів, було виділено по 300-400 добровольців, які склали полк під командуванням І. Фролова. Всього 1700 солдат, 4 танка Т-34, самохідно-артилерійська установка СУ -76 та дві гармати. 5 серпня 1944 року полк росіян РОНА було введено до міста Варшава, які активно брали участь у вуличних боях проти польських націоналістів. Солдати РОНА активно проявили себе також у насильницьких діях проти місцевого населення. Саме тому 19 серпня 1944 року німецьке командування викликало командира РОНА Камінського в Лодзь, де його засуджено військово-польовим судом СС та розстріляно, а РОНА вивели з Варшави. Факт розстрілу Броніслава Камінського німцями було приховано від його солдат, яким було оголошено, що їхній командир потрапив у засідку і загинув від рук радянських партизан. У середині жовтня 1944 року РОНА була розброєна та перекинута на військовий навчальний полігон Нойхаммер, а у листопаді 1944 року – до Мюнзінгена на формування власовської 1-ї дивізії Російської Визвольної Армії (РОА). Так завершила свій шлях армія Російської квазідержави в німецькому тилу.
Прикметно, що в радянські часи пропаганда робила акцент на діяльності радянських партизан на Сумщині, а те, що зовсім поряд на землях Курщини, Брянщини та Орловщини виникла багатотисячна націонал-соціалістична Російська республіка, яка була союзною гітлерівській Німечинні, пропаганда замовчувала.
Джерела:
- 1. Ермолов И.Русское государство в немецком тылу. История Локотского самоуправления. 1941 – 1943. – М.: ЗАО Центрполиграф, 2009. – 251 с. – (На линии фронта. Правда о войне).
- 2. Ермолов И. Три года без Сталина. Оккупация: советские граждане между нацистами и большевиками. 1941 – 1944. – М.: ЗАО Центрполиграф, 2010. – 383 с. – (На линии фронта. Правда о войне).
- 3. Веревкин С.И. Самая запретная книга о Второй мировой / Cергей Веревкин. – М.: Яуза -пресс, 2009. – 608 с. – (Вторая мировая война. За кулисами катастрофы).
- 4. Гофман, Иохаим «Руссская освободительная армия» против Сталина/ Иохаим Гофман; пер. с нем. В. Ф. Дизендорфа . – Москва: АСТ, 2014 – 539, [5] с.: ил.
- 5. Партизанская война наУкраине. Дневники командиров партизанских отрядов и соединений. 1941-1944 / Центр. гос. архив обществ. об-ний Украины, Мемор. комплекс “Нац. музей истории Велик. Отечеств. войны 1941-1945 годов”; [коллектив сост.: В. С. Лозицкий (рук.) и др.]. – Москва: Центрполиграф, [2010]. – 668, [2] с., [8] л. фот. – (На линии фронта. Правда о войне).
Олексій Усенко, історик, дослідник діяльності російських колаборанських утворень часів німецької окупації 1941-1944
